«Я живу у своєму маленькому світі, у своєму горі», – промовляє пенсіонерка з Дебальцевого Ольга Малахова. – «Добре, якби вбило б, а якби поранило, то лишилася б калікою. Я одинока, хто б мене доглядав?»

Дебальцеве, Донецької області, розташоване неподалік Горлівки та Вуглегірська. Український прапор у місті встановили 29-го липня. Перші гроші в банкоматах з'явилися 11 серпня, тож за ними вишикувалася черга. У переважній більшості міста є вода та світло, але перебої з інтернетом.

Перед будинком міськради два вщент згорілих будинки. Їхні власники – родина інвалідів – виїхали раніше, тож не постраждали. У самому місті чимало руйнувань.

Жителі Дебальцевого, з якими вдалося поспілкуватися Громадському, спершу ставилися до журналістів насторожено. До них після звільнення міста мало хто діставався. Російські канали відімкнули, але з українських медіа до кінця не розуміють, чого чекати їхньому місту.

Ольга Малахова так само мало уявляє, чого саме хотіли «люди з ДНР», як і те, чому ведуться бої.

Сусіди нарікають, що «деенерівці» були грубими, розповіли про вбивство чоловіка, який відмовився віддати автомобіль. Інші скаржаться на бомбування. Усе ж більшість людей обережно підбирає кожне слово.

Історія однієї маленької людини в репортажі Громадського.

/ Наталя Гуменюк, Олександр Назаров

Поділитись: