Життя спочатку. Наталія

Родина Наталії Утробиної родом з міста Краснодон Луганської області. Переїхати вирішили щойно у місті почалась стрілянина: першими виїхали Наталія з молодшою донькою, коли ж стало зрозуміло, що бойовики у місті надовго, до них приєдналися чоловік та старша донька.

«Представить младшую в подвале было невозможно», — згадує ті події жінка. «Зачем жить там, где никто никого не ценит?» — продовжує Евеліна, донька Наталії.
 
Шлях цієї сім'ї до Запоріжжя був не надто легким, родина пережила два переселення: спочатку до Криму, згодом звідти до Запоріжжя. Підтримку знайшли серед друзів, допомагали волонтери та рятувальники.

Змінилось не лише місце проживання. Наталі довелось ризикнути і вперше в житті зміни фах:

«Вот, подумала изменить всё, изменила работу бухгалтера на хенд-мейд. Открыла в Запорожье маленький отдел в микрорайоне, благотворительный фонд помог грантом и мы переехали сюда, закупили больше товара, покрыли аренду, докупили мебель…»

Поратись в магазині Наталі допомагає старша донька. Документи Евеліни про навчання залишились в рідному, досі окупованому Краснодоні. Тут, у Запоріжжі, дівчина змінила профіль навчання і вступила до ліцею за фахом, дотичним до нового сімейного бізнесу.

Називати «переселенцями» людей, які раніше жили на Луганщині чи Донеччині, а тепер мешкають тут, Наталія вважає образливим:

«Мы все были в Крыму или во Львове и нас не называли переселенцами... А эта унизительная система продления справок…»
Наталя досі спілкуюється з друзями та родичами, які залишились по різні боки бойових дій. Жінка впевнена: нині всі прагнуть спокою.

«Сейчас главное — отношения, родственники, семья, друзья. Это то, что нельзя терять…»

/Hromadske.Запоріжжя