Невеликий реабілітаційний центр на околицях Києва має велику місію: допомогти захисникам Маріуполя відновитися після поранень. До повномасштабного вторгнення тут допомагали переважно людям, що потрапили в аварії, а зараз ставлять на ноги тільки бійців.

«Ставлять на ноги» — тут не словесний зворот. На одному із тренажерів учиться ходити молодий хлопець. Широка спина, накачані мускули і коротка стрижка. У лівій кросівці сірого кольору замість ноги — протез.

Юнак називає себе «Буйволом», за позивним. Йому лише 20, але він уже два роки воює. До поранення — з ворогом, а тепер — сам із собою.

Буйвол із Чернігова. Після школи вибрав цілком мирну професію — вступив до Чернігівського кооперативного коледжу на кухаря. Але не склалося.

«Робота кухарем дуже нудна. А коли почалася війна на Донбасі 2014 року, я дуже хотів віддати обов’язок своїй країні. Я планував з 18 років йти в армію», — розповідає Буйвол.

2020 року він підписав контракт із Національною гвардією та потрапив до Військової школи сержантів імені Євгена Коновальця, де пройшов курс молодого бійця. Останні два роки провів у Маріуполі, на базі «Азову». Звідти ж 24 лютого і потрапив на фронт.

Буйвол пригадує: вранці вони почули ракетні обстріли, спустилися в підвал, перечекали, а далі почали діставатися на свої позиції. У полку, за його словами, чекали на вторгнення, адже напередодні в мережі з’явилися відео, де російські війська заходять на територію Донецька й Луганська.

«У полк йшли дуже вмотивовані люди, які хотіли воювати, відбивати свою землю. Для нас це був поштовх до того, що почалося. У нас нарешті розв’яжуться руки і ми зможемо зробити те, чого давним-давно хотіли: заберемо свою землю, яку втратили 2014 року», — розповідає Буйвол про свої думки на початку вторгнення.

Позиції Буйвола були розташовані на металургійному комбінаті Ілліча. Туди, за словами хлопця, постійно заходили диверсійно-розвідувальні групи. Спершу вони були обережними — близько не підходили, але згодом усе ж зіштовхнулися. Тоді підрозділ Буйвола втратив двох бійців і відійшов на більш укріплені позиції. Далі почалися вуличні бої.

«Одного разу ворог спробував підійти ближче трьома танками і 60 людьми піхоти. Ми координували вогонь артилерії, їм довелося відступити. Три одиниці бойової техніки були пошкоджені осколками», — розповідає Буйвол.

Першу лінію противника, яка переважно складалася з мобілізованих, Буйвол назвав «неотесаними мужиками» в алюмінієвих касках, бушлатах і з магазинами в кишенях.

«Командира можна було вирахувати одразу, бо лише командири воювали у бронежилетах. З ними ми впоралися дуже швидко. Потім зайшла група спецназу “ДНР” — теж обійшлося без сильного спротиву, бо з нами був спецназ полку “Азов”. Але з “ДНР” і “ЛНР” складніше воювати, бо люди з 2014 були на позиціях і мають бойовий досвід», — пояснює Буйвол.

У Маріуполі, за його словами, найбільшу роль відіграли авіаудари, ракетні залпи з кораблів і ворожа артилерія. Буйвол додає: засипали всім, чим могли.

23 березня його поранили в міських боях, і хлопця відвезли на «Азовсталь». У підвальному приміщенні переховувалися інші поранені, військові та цивільні. Юнак говорить, що йому ще «пощастило»: на той час у лікарів ще була анестезія, тож ногу йому ампутували зі знеболювальним.

«Коли я звідти полетів, буквально за тиждень, наскільки я знаю, анестезії вже не було, і вони робили ампутацію кухонним ножем», — розповідає Буйвол.

Попри складні обставини, українські захисники на «Азовсталі» були готові битися до останнього.

«Приїхав хлопець з простреленою рукою. Наступного дня подивилися його рану після перев'язки, сказали, що не гниє. Приїжджали побратими його навідати, а він просто сів з ними в машину і поїхав назад на позиції. Втік зі шпиталю», — переповідає Буйвол.

За його словами, полон бійці відкидали як опцію. Після місяця важких боїв військові були втомлені, але все чекали, що до них проб’ють коридор і підвезуть боєкомплекти, аби дати відсіч росії.

«Померти за свою країну — це і є вихід. Люди йдуть до армії, щоб захищати свою країну за будь-яку ціну. Кожна людина, яка приходить туди, повинна розуміти, що під час війни вона може втратити кінцівку, або залишитися інвалідом на все життя, або померти. Але йдеш ти туди все одно свідомо, правильно?» — риторично запитує Буйвол.

Його евакуювали з «Азовсталі» у ніч з 3 на 4 квітня. На запитання, чи було в нього відчуття, що керівництво країни не достатньо робило для звільнення «Азову», юнак відповідає заперечно.

«В “Азові” таке ставлення один до одного, що коли поруч з тобою твої друзі, побратими — тобі насправді все одно, кинули тебе чи ні. Головне, що вони з тобою. Це твоя сім’я».