Денис Прокопенко, з позивним “Редіс”
«Війна — це мистецтво, а не наука»
«Усе потрібно піддавати сумніву: кожне рішення, кожен план, кожну операцію. Критичне мислення завжди породжувало сумніви в моїй голові — сумніви у правильності ухваленого рішення. Це ніколи не виходило за межі розумного й не заважало наполягати на своєму. В управлінні підрозділами завжди є ризик. На війні немає повністю безпечних планів та операцій, ти постійно ризикуєш. Напевно саме тому війна — це мистецтво, а не наука! Коли ти виконав завдання та зберіг максимальну кількість особового складу — це і є вища планка управління військами!»
Ці слова Дениса Прокопенка, сказані ним перед виходом з «Азовсталі», максимально характеризують його сутність.
Телеграм полку «Азов»
Підполковник Національної гвардії Денис Прокопенко — ровесник незалежної України. 27 червня йому виповнився 31 рік. Денис рано втратив батька і, вочевидь, шукав сильної чоловічої опори у спортивних товариствах: серйозно займався єдиноборством та бігом. Уже в студентські роки став одним із ультрас команди «біло-синіх» — футбольного клубу «Динамо» (Київ). Там отримав своє прізвисько — Редіс, яке більше не змінював.
Великий вплив на Дениса мав дідусь — карел, який воював проти «совітів» у фінській війні. Зовні юнак схожий на своїх предків — високий, світловолосий, блакитноокий. Ненависть дідуся до росіян, через яких він втратив усіх рідних, була такою великою, що передалася внукові. Редіс казав, що продовжує війну свого дідуся, його справу.
Від мами — інтелігентність і чуйність до людей, особливо літніх. Катерина, дружина Дениса, розповідає, що старенькі часто тягнуться до нього просто на вулиці — з проханнями чи просто поспілкуватися, і той охоче їм відповідає, а за потреби й допомагає.
Емоційно стриманий, часто суворий на службі, Денис чуйний і відкритий у мирному житті
Твітер Катерини Прокопенко
Попри своє серйозне захоплення спортом, Редіс пішов учитися на викладача англійської та німецької у Київський національний лінгвістичний університет. А втім, після закінчення вишу працювати за фахом не пішов. У 22 роки подався добровольцем на війну.
Потрапивши до «Азову», хлопець узявся за освоєння гранатомета. Згодом керівники помітили його лідерські риси й довірили командування. Спочатку — взводом, потім — ротою, і вже невдовзі — батальйоном. За три роки, у 2017-му, 26-річний Редіс став наймолодшим командиром Окремого загону спеціального призначення «Азов». Кожен день «азовців» починається з молитви за Україну, Денис заохочує бійців до потужних фізичних тренувань та інтелектуального розвитку.
За бойову діяльність Денис Прокопенко отримав кілька державних нагород. Але запам’ятався тим, що на День Незалежності у 2019-му, під час вручення ордена Богдана Хмельницького III ступеня, не виконав військове привітання президента. Це спричинило фурор в інтернеті і було сприйняте як демарш перед Зеленським. Однак потім «азовці» пояснили, що за статутом ЗСУ честь віддають лише військовим, а не цивільним.
Телеграм полку «Азов»
У березні цього року Прокопенкові Денису Геннадійовичу надали звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». У той час Денис Прокопенко був «голосом “Азовсталі”», який надихав побратимів.
20 травня підполковник Прокопенко повідомив, що на 86-ий день блокади Маріуполя отримав наказ від вищого військового керівництва про припинення оборони міста і збереження життя та здоровʼя військовослужбовців. Після цього з «Азовсталі» евакуювалися приблизно дві з половиною тисячі бійців.
На останньому відео вкрай виснажений Редіс сухо констатує факти, які змусили його бійців вийти з комбінату. Але згадуються його слова з перших відеозвернень, коли облога тільки почалася: «Я пишаюся кожним воїном, який б’ється за Україну, кожним, хто вибрав битву замість утечі! Цей день наш, Україна належить нам: сміливим, справжнім та вірним, що обирають чесність і мужність!»
