Після війни він хотів полетіти у якесь непримітне американське село – не міг жити з тим, що побачив у Маріуполі.

У січні 2022-го, після 6 років в «Азові», 28-річний Олександр Гряник звільнився зі служби. Мріяв бути фотографом у гарячих точках; міг сам піти в джунглі Мексики, не знаючи мови; ніколи не кинув би й смітинки на землю.

Пожити цивільним життям, як планував, не вийшло: почалося 24 лютого. Шлях оборони, що почався на Київщині, обірвався на «Азовсталі» 8 травня. Тіла Саші поки так і не знайшли Станом на 12 серпня✕. Батьки, сестра та друзі горюють за військовим, але знають: не прорватися до побратимів у Маріуполь він не міг.

Не виказував її секретів нікому, навіть батькам: у 13 років сестра почала палити, тоді це вважалось круто. Мама відчула за запахом куртки, приходить до них: «Насте! Ти давно куриш?!» — «Давно». Дивиться на Сашка: «А ти знав?!» — «Знав» — «А чого ти мені не сказав?!» — «А чого я тобі маю говорити?»

Анастасія вже 7 років живе на Кіпрі, працює там офіс-менеджеркою в міжнародній компанії. Брат приїжджав до неї лише двічі, тоді вони блукали горами і розмовляли про все на світі.

«Вони дуже дружили, — згадує мама Ольга. — Вона була як мама для нього».

Саша був уважним до родини, робив душевні подарунки. Тітці на Новий рік — браслетик з іменами всієї сім’ї. Сестрі торік подарував футболку її улюбленого рожевого кольору з назвою улюбленого рок-гурту «Арія». У дитинстві Настя була рокеркою, малий Сашко хоч тоді і сміявся з неї, але тепер захотів зробити приємне. Роком раніше подарував рожеву запальничку Zippo із написом «Брат» — Настя мріяла про таку в дитинстві, але не було грошей.

Не по кишені було дівчині й купувати ведмедиків фірми Me to You — Настя обожнювала ці іграшки й колекціонувала. І от на її 19-ліття Сашко назбирав грошей. Забракло 600 грн — тож він побився об заклад із друзями, що поголиться налисо, аби придбати сестрі подарунок. Купив і поїхав вітати до Одеси — там сестра вчилася в юридичній академії.

Любив собак, адже із псом від першого дня. Коли Ольга була вагітна сином, собака родини Філька загубився. Настя плакала за улюбленцем, і мама, щоб її розрадити, повела на пташиний ринок. Там їм подарували породистого пуделя Артамона. Того ж дня у мами почались пологи — народився Сашко.

Пес прожив 17 років, а хлопець із дитинства дивувався, як це існують сім’ї без собак? Після взяли йорка, Сашко назвав його Тайсоном і гуляв із ним, хоча хотів великого пса. Коли у 2016-му Гряник був на передовій, до нього прибився місцевий пес. Він хотів привести його додому.

Мама пригадує: «Він мені тоді казав: “А що якщо я привезу додому великого собаку?” Я кажу: “Саш, в нас є маленький. Куди нам?” Якось я не підтримала цю ініціативу. А тепер жалкую. Зараз би Рижик у мене зостався».

Тайсон поки у кумів Ольги та Сергія, а самі батьки Саші з Києва поїхали на Кіпр до доньки. Ольга каже, що повернеться, коли буде щось відомо про тіло Олександра. У Києві на неї чекають клієнти — жінка працює грумеркою.

Але зараз жінка не має сил зайти додому, в кімнату сина. У столиці їй багато що нагадуватиме про нього. Він любив Київ, любив заходи сонця і світанки, казав: «Мамо, як ти можеш сидіти вдома, коли там така краса?»

Плавав на каяках, катався на скейті, а мандрівки містами України добирав під футбольні матчі — був фанатом «Динамо», розповідає подруга Ольга, його колишня дівчина.

«Загалом він кайфував від атмосфери подорожей. Не лакшері, а от щоб підірватись із рюкзаком — і поїхати. Він був прихильником такого. Часто ходив у гори, мріяв підкорити Еверест. У всіх to do list — подивитися музеї, у Саші — зійти на гору. Йому це поєднання з природою дуже подобалось», — розповідає подруга Оля.

«Я не люблю екскурсії — слухати те, що мені розказують. Я хочу мати свої враження», — переповідає слова сина мама.

Дорогою все знімкував. Сестра каже, що вони й 50 метрів не могли пройти, аби він не побачив щось гарне. Знімав на різні камери, яких мав багато: екшн, плівкова, професійна цифрова…

Одного разу прибув до знайомої в Мексику, а потім автостопом, не знаючи мови й орієнтуючись за картою, поїхав у джунглі. Потім писав рідним: «Я пишаюсь собою, що це зробив!»

Рідні хвилювалися, у Мексиці, казали їм, багато бандитів. Але Саша був переконаний, що у світі безліч добрих людей. На них можна сподіватися і в джунглях. Вважав, що якщо в тебе добра душа, то до тебе люди теж ставляться з добротою.

Батьки Саші — з Луганщини.

«Це ще одна причина, чому він воював, — його обурювала оця несправедливість, що є місця, з якими в тебе пов’язано стільки спогадів, а ти просто не можеш туди поїхати. І він хотів, щоб в усіх українців була можливість повернутися в рідні серцю місця», — каже подруга Оля.

З початком війни рвався на фронт, але мати відмовляла: «Я ледве не лягала перед ліфтом зі сльозами і благала його не йти, бо мені було дуже страшно. Того року він з нами фактично не спілкувався. Був у собі, понурий. Я питаю: “Саш, ну що відбувається?” — “Мамо, дивись, я сиджу, пацани там воюють, а я жеру полуницю і почуваюсь скотиною”».

Він тоді навчався на економіста, хоча цією справою не горів — просто потрібен був документ про вищу освіту. Як завершив виш, пішов на «Курс молодого бійця» в «Азов» і прослужив 6 років у Гурзуфі під Маріуполем. Й однаково не міг собі пробачити, що не пішов у 2014-му, на самому початку.

Тоді Олександр розійшовся з дівчиною Олею, бо вона хотіла родину і мирне життя. Коли ж зрозумів, що готовий поєднувати сім’ю та військову справу, було запізно: Ольга їхала на навчання в Японію.

Сестра згодом питала Сашка: «Чому в тебе немає постійних відносин?» — «Насте, ти уявляєш, на що я підписую цю дівчину, яка мене просто буде чекати? А якщо мене не стане, що вона відчуватиме?»

Під час останньої відвертої розмови на Кіпрі Настя просила брата звільнитися, казала, час пожити для себе: «Я 5 років прожила в стані, коли щодня прокидаєшся і не знаєш, живий брат чи ні. Я без тебе жити не зможу».

Він нічого не відповів, а на новий 2022-ий рік надіслав Анастасії подарунок — заяву про звільнення.

Після повернення з «Азову» ще не розібрав рюкзак, поїхав провітритись у Карпати. Але 24 лютого знову пішов захищати Україну. Збирався ранком, згадує мама, з запалом, з іскрою в очах.

Казав: «Нарешті зараз я сам перед собою реабілітуюсь за те, що я не пішов у 2014 році. Мамо, запам’ятай мої слова: цей нарив прорве, й Україна буде іншою. Напевне це все потрібно було для того, щоб країна очистилась від усілякої шушари».

Наполіг, щоб батьки поїхали до сестри за кордон. Спершу захищав Бучу, Ірпінь, Гостомель, а потім поїхав до своїх побратимів в уже оточений Маріуполь. Зміг прорватися гвинтокрилом. Родині не казав правди, де він, — не хотів, аби вони переживали. Навіть заблокував сестру, але потім таки зізнався, що він на «Азовсталі».

«Я перше, що подумала: слава Богу, що він не в Маріуполі. Слава Богу! Це мені Господь помагає. Я була впевнена, що він десь під Києвом. Він телефонував, звичайно, не десь у бою, розповідав, що або під деревом сидить, або кішку гладить. Казав, що в нього все гаразд, що він «в потоці», що йому щастить і він везунчик по життю. І я йому вірила», — зітхає мама.

7 травня Олександр востаннє зателефонував родині, кожному сказав, що любить — наче прощався. Наступного дня його не стало.

«Нам казали різне — то є тіло, то нема тіла, то бачили, то не бачили. То згорів, лишився один тільки попіл. Дехто говорив, що бачив череп на його ліжку, інший каже, може, хіба що зуби залишилися. Але їх ніхто там збирати не буде. Там же “днрівці”».

Родина вже декілька місяців в усіх установах не може дошукатися інформації. Дуже сподівається, що тіло знайдуть, зможуть обміняти. Найстрашніше — невідомість.

Психологиня порадила Ользі та Насті зробити ритуал прощання з Олександром та вважати цей день днем його смерті. Вони поїхали в будиночок, який колись Настя знімала з Сашком на Кіпрі, і закопали там під кипарисом «кіндерсюрприз» — Саша любив такі іграшки в дитинстві. Тепер родина намагається жити далі.