Одна жінка серед очільників громад району. Як Оксана Супрун господарює на деокупованій території

Села необхідно було відновлювати, людей — повертати. А це населені пункти, котрі з початку повномасштабної війни були лінією фронту, рівень їхнього замінування сягнув 100 відсотків! І росіяни від крайнього села громади були лише за 21 кілометр…

Ось уже четвертий рік Оксана Супрун — єдина жінка-начальниця військової адміністрації серед восьми очільників громад в Ізюмському районі Харківської області.

Два керівники в одній громаді

Оксана Супрун — із Балаклії, що за 17 кілометрів від Савинців. Свого часу Савинці були частиною Балаклійського району. 

Досвід ділового спілкування з людьми й установами мала величезний. У Савинській громаді її знали, і вона знала громаду.

Президент призначив Оксану Супрун на посаду начальниці військової адміністрації 23 грудня 2022-го. Це була пʼятниця. А в понеділок наступного тижня 42-річна жінка приїхала в Савинці. 

Ситуація відразу склалася дуже пікантна. Зазвичай очільниками військових адміністрацій стають керівники адміністрацій державних. Змінюється лише назва посади. Але в Савинцях було не так. У сільраді Оксану зустрів тамтешній голова, якого свого часу обрала громада. Але керівником військової адміністрації президент його не призначив. І півтора місяця Супрун ділила з головою сільради кабінет. І фактично ділила владу. Бо повноваження сільради, її голови й виконавчого комітету офіційно передали військовій адміністрації тільки 6 лютого 2023 року. Та відповідальність за громаду від початку вже була на ній.

«Ми з головою сільради плідно працювали й до війни. Я йому пояснила, що я жодним чином не хочу його ні підставити, ні посунути. Тому нам треба і доведеться працювати разом. Наразі його повноваження на посаді призупинені, він отримує дві третини посадового окладу», — пояснює пані Оксана.

Начальниця військової адміністрації розуміла: для ефективної роботи треба формувати команду однодумців.

З кого?

Від січня 2023 року депутати сільради не збираються на сесії. Працівники сільради з початком окупації майже всі виїхали, частина, як і дехто з депутатів, — у росію.

«Я почала шукати людей, які тут, на місці, які готові стати до роботи. Зі мною наразі з Балаклії щодня катається в громаду 18 осіб — працівників адміністрації. Це мої колишні колеги по Балаклії, люди, з якими я перетиналася в житті або яких шукала за оголошеннями. Крім того, мені допомагають деякі депутати сільради, хоч їхні повноваження і призупинені. Я їх запрошую на консультації як експертів. Вони долучаються й до практичної роботи — з перейменування вулиць, обстеження домоволодінь тощо. Бо я самотужки до всього не добіжу», — пояснює Оксана Супрун.

Люди, які працюють в одному місці, — ще не команда. За словами Оксани, за ці три роки спільної роботи лише кілька фахівців, яких вона долучила до справи, відсіялися: казали, що не витримують такої кількості завдань і такого швидкого темпу їхнього виконання.

«З допомогою міжнародних організацій у мене старости, адміністратори ЦНАПу, соціальні працівники — усі навчені на проєктних менеджерів. І ніхто не каже про проєкти: мій чи не мій профіль. У мене ЦНАП написав чудові проєкти з благоустрою. Відділ освіти понаписував проєктів з облаштування місць для збору твердих побутових відходів. І вони реалізували цей проєкт. У мене старости по кожному старостату понаписували купу проєктів для того, щоб залучити кошти на благоустрій. Тобто в нас усі виходять за межі своїх посадових обовʼязків. Я зрозуміла, що наразі маю команду однодумців, бо жоден працівник не ставить зайвих запитань, не відмовляється від додаткової відповідальності», — ділиться Оксана Супрун.

російського комунізму не буде

Відновлювати села — як?

Вона почала зі збору інформації: що в громаді є, що конче необхідно зробити, придбати, вирішити, відремонтувати…

Післяокупаційне знелюднення було жахливим: одне село зовсім порожнє, у другому — чотири людини, у третьому — шість… Люди масово виїхали в березні-квітні 2022 року. У Залимані третина будинків повністю зруйнована, у Норцівці вздовж вулиці тільки димарі стирчали із купи битої цегли. По всій громаді 1100 будинків пошкоджені — із 3500. Сільгоспугіддя, двори й городи нафаршировані мінами й снарядами. Адже пів року громада перебувала в зоні бойових дій. Куди людям повертатися, навіть якби вони й захотіли? Ні хат, ні робочих місць. Ні нормальної медичної допомоги: за окупації в Савинцях лікарями працювали росіяни, українські виїхали.

А без людей — яке ж це відновлення?

Більшість із тих, що пережили окупацію, — пенсіонери. Вони відбудовувати громаду не мали сил, самі потребували допомоги.

Та й настрої в людей були різні. Хтось згадував окупантів добрим словом — мовляв, гуманітарку привозили й за комунальні послуги не треба було платити. 

«Люди тоді мені казали, що в громаді за окупантів був певний комунізм: ні за що не треба було платити, — розповідає пані Оксана. — І претензій до держави Україна було в людей багато, і зараз вони зберігаються, на жаль».

За словами Оксани Супрун, у грудні 2022 року в неї почався марафон телефонних дзвінків — шукала звʼязки, можливості, ресурси.

«Потреби були такі, що я розуміла: жодного бюджету, щоб закрити їх, не вистачить. Та й бюджету не було ніякого», — згадує пані Оксана.

Зима 2023 року, сотні населених пунктів України після деокупації потребують допомоги. Як залучити фонди й гуманітарні місії саме до Савинської громади — не медійної, на відміну від того самого Ізюма чи чернігівського Ягідного?

«Ми зробили прапор Савинської громади та в січні 2023 року почали з ним виїздити на автошлях міжнародного значення М03, що веде з Києва через Харків аж до російського кордону. Буквально три-чотири жінки. Ми хотіли привернути увагу міжнародних організацій, які їхали з гуманітарними місіями на Ізюм. Біля нас зупинився транспорт місії ООН, Міжнародного Червоного Хреста. Ми їм пояснили, що от, за 10 кілометрів звідси є Савинці, які теж зазнали окупації, розповіли про свої проблеми. І до нас почали привозити гуманітарну допомогу».

Хтось надсилав будматеріали. Зі Львова приїхали будівельні бригади. Нині громада має понад 70 меморандумів про співпрацю з різними міжнародними організаціями. Тільки за минулий рік Савинці отримали різної допомоги — комп'ютерами, транспортом — на 102 мільйони гривень.

Оксана Супрун зрозуміла: для початку Савинці мусять мати свій бренд, за яким їх будуть впізнавати в різних куточках світу. Подруга підказала, що це може бути мед савинських бджолярів. Бджоли сідають на квітку, не боячись підірватися на міні, — так у 2023 році й виник бренд «Мед мінних полів». Милі баночки сувенірного розміру з наліпкою, що зібраний він у Савинській громаді.

Їхала пані Оксана в США, Польщу чи Велику Британію на форум або навчання — обовʼязково везла як презент учасникам зібрань баночки з медом. Дарувала, розповідала про громаду, пропонувала співпрацю.

«Ми на сайті громади зробили окремий розділ про наш мед. Він на сьогодні вже в 11 країнах світу представлений — у Франції, Фінляндії, Хорватії, Польщі, Німеччині зокрема. Американці, наприклад, проводили великі аукціони з нашим медом, збираючи кошти на подарунки нашим дітям. Уже наліпка Honey of the Minefield, з бомбочками нашими, є впізнаваною», — з гордістю зазначає Оксана Супрун.

Але одна річ — асоціюватися за кордоном із чимось приємним, а зовсім інша — вийти на рівень справжніх партнерських стосунків із потенційними інвесторами.

«На сьогодні громада має 12 партнерів в Україні, з якими ми реалізовуємо спільні проєкти, і жодного — за кордоном. Я не могла виходити на рівень міжнародного партнерства, коли стояла з простягнутою рукою й збирала ресурси на відновлення громади. Бо європейське партнерство — це партнерство рівноправ'я. Тепер, коли ми говоримо вже про розвиток громади, з нами готові партнеритися. І це дуже важливо для фінансування проєктів на території громади, адже Євросоюз виділяє відповідні кошти тільки тоді, коли твоїм гарантом виступає партнер із європейської країни. А щоб був партнер, треба себе зарекомендувати», — пояснює Оксана Супрун.

Робили все одночасно

Для Супрун було очевидно: села оживають, коли в них є діти. А дітям потрібні садочки й школи. Наразі відвідування дитсадків ще є небезпечним. А от повноцінний навчальний процес у школі адміністрація хоче відновити вже цього року.

До війни в громаді працювало пʼять шкіл. Три були розстріляні, зараз проводиться демонтаж їхніх приміщень. У четвертій немає укриття, і немає сенсу його облаштовувати — відтак адміністрація провела процедуру ліквідації цих закладів освіти. Ресурси було вирішено вкладати в Савинський ліцей. 

«Я звільнила всіх педагогічних працівників. Бо коли почала перевіряти, чи готові вони працювати не онлайн, зʼясувала, що в мене географія викладається з Бєлгорода, українська мова викладається десь із-під Курська. Я кажу: “Ні-ні-ні, це не наш варіант, до побачення”. Вони виїхали в росію, звідти продовжували отримувати українську заробітну плату й казали, мовляв, яка різниця, звідки викладається предмет. Так от для мене є різниця. Я запросила на роботу вчителів із нашої й сусідніх громад», — зазначає Оксана.

Від найвіддаленішого села громади до Савинців — 25 кілометрів. Торік уряд Данії передав їм один шкільний автобус, цього року за державною програмою очікується отримання ще чотирьох машин. Наступного будуть ще два автобуси — і тоді потреба в шкільному транспорті буде закрита, і всі діти зможуть відвідувати уроки в ліцеї.

Від відновлення до розвитку

На сьогодні Савинська громада вже більш-менш піднялася з руїн. Люди якщо і виїздять із сіл — то тільки на зиму до онуків у Європу. Наразі жителів у громаді вже аж половина від довоєнної кількості — 5605 людей. Але працездатного віку — менш як тисяча.  

«Не вистачає ні працівників для ліцею, ні медиків, ні фахівців у адміністрацію. У відділ соціального захисту треба п'ять працівників щонайменше, а маємо одного. Я дивом знайшла юриста, кілька років як шукаю головного бухгалтера. Кухарів у шкільну їдальню не можу знайти! Відділення “Укрпошти” зачинене, бо нікому в ньому працювати — ніхто не хоче йти на 16 тисяч зарплати. Кадровий голод у нас шалений», — бідкається пані Оксана.

Наразі в кожному з чотирьох старостатів громади працює по одному ФАПу й обидві амбулаторії відновили роботу — працює двоє лікарів, третій приїздить на прийом із Балаклії. 

… На цей рік у громаді планують демонтувати зруйновані обстрілами шкільні будівлі, запустити повноцінний навчальний процес у ліцеї й висадити більш як півтора гектара вишневого саду в селі Вишнева  — щоб потім плоди переробляти й мати ще один бренд. А ще треба закінчити розмінування. І жити попри все. 

«Відкладати життя на потім неможливо. І тому ми постійно запрошуємо психологів для роботи з громадою, тому в нас альтанки, і морозиво в кавʼярні, і парк для прогулянок, і красиво розмальовані зупинки. У нас їх малювала ВПО з Бахмута — художниця пані Катерина. Одна зупинка в нас із величезною картою України, де великими буквами написано Бахмут і Савинці. Це такий символ нашого єднання і стійкості».

Цей матеріал створений за підтримки Фонду місцевого співробітництва Посольства Фінляндії в Україні.