«Ми прийшли до «Межигір'я», зайшли на цю ферму і побачили, що люди повідкривали вольєри. Cитуація була небезпечною і для тварин, і для людей. Ми знайшли якийсь дріт і почали закручувати двері вольєрів. Потім упіймали якогось працівника зоопарку, забрали в нього ключі і все закрили. Відтак, ми взяли під охорону територію ферми».

«Люди реагували по-різному, тому доводилося підходити і ніжним голосом просити, мовляв, не бігайте по вольєру, чи не бийте страуса по дзьобу кулаком. Конфліктів удалося уникнути».

«Залишилися тут ночувати, Думали, що кілька днів пробудемо, доглянемо за тваринами і передамо їх тому, хто прийде. От уже чотири роки я «передаю» так», – каже Сергій.

Щоранку Сергій Григор'єв прокидається і йде годувати тварин. Раціон у них доволі вибагливий. Приміром, лебедям треба давати більше рослинної їжі, а олені полюбляють чорний хліб.

«Легко бути богом із їжею в руках. Але знаєте, часто тварини, навіть якщо вже не хочуть їсти, то приходять просто поспілкуватися. Коли я працював у Київському зоопарку, то у мене на підвіконні була годівниця для горобців. Ті прилітали поїсти, а потім сідали на шафу і дивилися, чим ми там займаємося у кабінеті. Прикольно, коли сидиш і працюєш, а за тобою зграя горобців стежить. Але потім прибиральниці все це припинили».

За словами Сергія, найважче знаходити спільну мову зі страусами. Людей вони не бояться, але й на свою територію не хочуть пускати без «поєдинку»:

«У них сильний прямий удар, як у кікбоксера. Страуси нападають на все, що нижче їх. Тому, якщо вже й заходити у вольєр, то треба брати швабру якусь і тримати над головою. Але я це робити не хочу, бо самець має відчувати себе власником на своїй території, щоб не втрачати інтересу до самок і не впадати у стрес», – пояснює Сергій.

Другий рік поспіль активісти звозять до Межигір'я ялинки та сосни, що стояли у квартирах під час Новорічних свят. Хвойні дерева дуже полюбляє їсти рогата худоба. А шляхетний олень, приміром, бачить у пишній ялинці свого суперника і намагається її забодати, за що отримує кілька бубликів на десерт.

Зараз резиденція Межигір'я перебуває у невизначеному юридичному статусі: усе майно арештоване. Сергій сподівається, що з колишньої резиденції Януковича зроблять Національний парк.

«Всі хотіли б, аби це був Національний парк, а не чергова резиденція для нових політиків-корупціонерів. Така місцевість повинна бути відкритою для людей. Треба приходити сюди і відпочивати, насолоджуватися краєвидами», – каже зоолог.

«Тварин треба сприймати достойно, не порушувати їхні права. Дистанція повинна бути з дикою твариною. Я проти цирків і проти дресирування. Вважаю, що потрібно припинити цю дикість. Адже при дресируванні без насилля ніяк не обійтися», – пояснює Сергій Григор'єв.

За словами зоолога, у цирку він був двічі в житті. Вперше прийшов на виставу в чотири роки із батьками, а вдруге – сім років тому, аби уже з професійної точки зору на це подивитися.

«Є такий цирк шапіто. Це страшне шатро, це убоге дійство їздить по Києву. А купа людей приходить зі своїми дітьми і дивиться, як ті нещасні собачки бігають і перелякано дивляться на батіг, який тримає дресирувальниця», – обурюється зоолог Межигір'я.

«У тварин емоційна сфера така ж, як і в людини, ті ж емоції присутні. За чотири роки вони звикли до мене: постійно їх годую, стою біля них. Та й вони вже реагують на мій гольфкар, біжать до мене, коли бачать мішок із їжею», – каже Сергій.
Зграя оленів підбігає і обступає Сергія – чекають на вечерю. Раніше вони жили у вольєрі для собак, але потім їх вирішили випустити із клітки. Тому зараз вольєр для цих оленів – 140 гектарів усієї резиденції.

«Я займаюся тваринами з чотирьох років. От як пам'ять з'явилася. Фактично, я не працюю – це моє хобі. Це дуже гарне відчуття, коли ти не дивишся на годинник і не чекаєш, коли закінчиться робочий день. У мене робота цілодобово може бути: вночі можу працювати, а вдень відсипатися. Різні бувають ситуації – або хворіє тварина, або за кимось треба спостерігати. Тому в цьому питанні я вільна людина».