Анна Тохмахчі, Анастасія Власова
Міни і море
Історія рибалки з прифронтового Бердянського
До Бердянського, що між мирним Маріуполем і фронтовим Широкиним, веде три дороги. На кожному блокпості пропускають лише місцевих — з пропискою. Селище вважається небезпечною територією, але не тільки тому, що поруч стріляють.
У 2016 році, коли чекали нападу бойовиків на Маріуполь з моря, з боку окупованого Новоазовська, сапери розставили міни просто на дні. Лише за рік за сприяння Червоного Хреста на узбережжі з'явилися знаки «Небезпечно, морські
міни». Але тут на них не надто зважають. Як і на самі міни.
Уздовж берега будиночки, майже на кожному подвір'ї — човен. Село рибалок майже спорожніло від початку війни. Залишилися найвитриваліші та найризикованіші. Адже, як кажуть рибалки, море кличе назад.
Уздовж берега будиночки, майже на кожному подвір'ї — човен. Село рибалок майже спорожніло від початку війни. Залишилися найвитриваліші та найризикованіші. Адже, як кажуть рибалки, море кличе назад.
Федір Федорович Пахомов або, як він сам представляється, дядя Федя жив у Маріуполі, відколи його дачу в Широкиному накрили ГРАДи, а його поранило. Повернувся — треба заробляти малим синам-близнюкам Федорові й Тимофію на школу,
одяг та відпочинок. Дядя Федя один із небагатьох легальних рибалок. Тому й дозволяє нам знімати. Він має ліцензію на рибальство, сплачує податки як приватний підприємець. Рибу продає в Маріуполі.
Виглядає, як морський вовк: чорні кучері, засмагле обличчя, червоні від вітру та солоної води очі, мозолисті руки. Сидить на перевернутому човні і зв'язує мотузку морськими вузлами. Не вистачає хіба що папуги на плечі.
Виглядає, як морський вовк: чорні кучері, засмагле обличчя, червоні від вітру та солоної води очі, мозолисті руки.
Сидить на перевернутому човні і зв’язує мотузку морськими вузлами. Не вистачає хіба що папуги на плечі.
Хоча птахів тут удосталь. Дядя Федя — власник дивного господарства. Окрім фазанів, голубів, курок, індиків та кількох кіз, має ще й павичів. Коли питаю, навіщо вони йому, сміється й цитує товариша Сухова з «Білого сонця пустелі».
Здається, він фанат цього фільму, адже й дружин називає «моя молодша дружина», «моя середня дружина», «моя старша дружина». Потім уже стає зрозуміло, що йдеться не про гарем, просто Федір Федорович був тричі одружений. Пригощає нас козячим молоком і печивом. Показує на море, де човни, як цяточки, далеко:
Здається, він фанат цього фільму, адже й дружин називає «моя молодша дружина», «моя середня дружина», «моя старша дружина». Потім уже стає зрозуміло, що йдеться не про гарем, просто Федір Федорович був тричі одружений. Пригощає нас козячим молоком і печивом. Показує на море, де човни, як цяточки, далеко:
«Дивіться, десята ранку, — розповідає він. — Раніше рибалки виходили в море затемна, світанок зустрічали на воді, й ополудні поверталися домів. Тепер уночі поцілити в нас можуть»
«На початку війни кілька разів по човнах стріляли в темряві. Отож, тепер лише засвітла рибалимо. Нині не стріляють, бо знають уже. Не ганяють, застерігають тільки, щоб були обережними»
«А як будеш обережним, якщо міни на самісінькім дні? Їх тут стільки розкидано! Це ж просто ящик, а з нього антена стирчить. Зачепиш і відхилиш її бодай на 15 градусів — бабахне»
«Дивіться, десята ранку, — розповідає він. — Раніше рибалки виходили в море затемна, світанок зустрічали на воді, й ополудні поверталися домів. Тепер уночі поцілити в нас можуть. На початку війни кілька разів по човнах стріляли
в темряві. Отож, тепер лише засвітла рибалимо. Нині не стріляють, бо знають уже. Не ганяють, застерігають тільки, щоб були обережними. А як будеш обережним, якщо міни на самісінькім дні? Їх тут стільки розкидано! Це ж просто
ящик, а з нього антена стирчить. Зачепиш і відхилиш її бодай на 15 градусів — бабахне».
На щастя, жоден рибалка в Бердянському на міні не загинув. Хоча вже бачили, як вони вибухають. Уперше це трапилося взимку. Море замерзало, рівень води піднявся. Міни почали спливати, їх вдавлювало в кригу й вони вибухали. Принаймні
така версія дяді Феді. Каже, нарахували з друзями 28 вибухів за ніч. А сусід одного разу зачепив міну сіткою:
«Сашко ледь не пропав. Сітка зачепилася за міну, просіла й заплуталася. Щойно почав тягнути, вона як рвоне! Добре, що вгору б'є. А Сашко був за метрів 20-30. На берег потім вискочив, цигарок п'ять поспіль викурив й додому пішов».
«Сашко ледь не пропав. Сітка зачепилася за міну, просіла й заплуталася. Щойно почав тягнути, вона як рвоне! Добре, що вгору б'є. А Сашко був за метрів 20-30. На берег потім вискочив, цигарок п'ять поспіль викурив й додому пішов».
Дядя Федя починає реготати. Зізнається, одного разу перелякався, коли подумав, що наступив на вибухівку у воді:
«Вода була чистенька, я йду в рибальськім костюмі, ступаю і раптом відчуваю щось. Дивлюся — якесь коло. Думаю, ну все, приплили. Зараз рвоне. Ногою торкнувся, а вона підіймається, легка. Виявилося, то звичайна раколовка. Аж відлягло. Ніяк не навчишся їх обходити — у воді не видно».
«Вода була чистенька, я йду в рибальськім костюмі, ступаю і раптом відчуваю щось. Дивлюся — якесь коло. Думаю, ну все, приплили. Зараз рвоне. Ногою торкнувся, а вона підіймається, легка. Виявилося, то звичайна раколовка. Аж відлягло. Ніяк не навчишся їх обходити — у воді не видно».
Ризикує не лише сам Федір Федорович, а і його сини. Малі близнюки приїздять на вихідні до батька, вчаться рибалити, разом виходять у море:
— Не бояться в човні з вами, знаючи, що міни?
— Вони нічого вже не бояться. І не таке бачили. У наш будинок у Широкиному один раз прилетіло. Я саме надвір вийшов кави випити. Тоді ми вже звикли до вибухів, отож, стою я любісінько, каву п`ю. А воно сильніше й сильніше. І тут як шарахне. Мене відкинуло вибуховою хвилею, ще й у голову щось поцілило. А малі вибігають: «Тату, ти як?» Та, кажу, живий, недарма ж розповідають, що багато кави шкідливо для здоров'я (знову сміється). Один у нас так уже попив. Ховали потім».
— Не бояться в човні з вами, знаючи, що міни?
— Вони нічого вже не бояться. І не таке бачили. У наш будинок у Широкиному один раз прилетіло. Я саме надвір вийшов кави випити. Тоді ми вже звикли до вибухів, отож, стою я любісінько, каву п`ю. А воно сильніше й сильніше. І тут як шарахне. Мене відкинуло вибуховою хвилею, ще й у голову щось поцілило. А малі вибігають: «Тату, ти як?» Та, кажу, живий, недарма ж розповідають, що багато кави шкідливо для здоров'я (знову сміється). Один у нас так уже попив. Ховали потім».
Дядя Федя мріє, щоб близнюки теж стали рибалками, як і він. Це сімейна традиція. З дитинства — в море:
«Мені десять років було, коли батько взяв із собою. Я в човні одразу обблювався. Але потім нічого, нормально ходив. І спав у човні посеред моря, і на той бік ходили (має на увазі Росію — ред.), коли Радянський Союз був. Вони нас приймали нормально. Ми їм масла відвеземо, ковбаски. Це Мовчанівка біля Єйська (Краснодарський Край, РФ). Тепер туди не можна».
У дяді Феді багато історій, не гірших за гемінґвеївські. Нещодавно він «проспав» свій човен. Вивантажив рибу з човна й пішов відпочивати. А про якір забув. Доки спав, здійнявся вітер, човен віднесло за багато кілометрів. Знайшли прикордонники. Повернули, бо має на човен документи, інакше залишився би без заробітку.
«Мені десять років було, коли батько взяв із собою. Я в човні одразу обблювався. Але потім нічого, нормально ходив. І спав у човні посеред моря, і на той бік ходили (має на увазі Росію — ред.), коли Радянський Союз був. Вони нас приймали нормально. Ми їм масла відвеземо, ковбаски. Це Мовчанівка біля Єйська (Краснодарський Край, РФ). Тепер туди не можна».
У дяді Феді багато історій, не гірших за гемінґвеївські. Нещодавно він «проспав» свій човен. Вивантажив рибу з човна й пішов відпочивати. А про якір забув. Доки спав, здійнявся вітер, човен віднесло за багато кілометрів. Знайшли прикордонники. Повернули, бо має на човен документи, інакше залишився би без заробітку.
А ще дяді Феді траплялося витягати з моря трупи:
«Напередодні вітер був, а потім штиль. Як завжди, я пішов далеко. І тут спливає. Чолов'яга, здоровий такий. Я його ловив, ловив, але слизький. Та ще й важенький виявивсь, у човен так і не зміг затягнути. Ну то я мотузкою його прив'язав до човна і так до берега вів. Там уже поліцію викликав. Потім розповідали, що то двоє друзяк напідпитку на човні покататися захотіли, піднялася хвиля і їх перекинуло. Здорові такі бугаї, чого ж не врятувалися?»
Чоловік каже, що живе щасливо. Любить дивитися на море і своїх голубів у небі, коли ті застигають на місці під час хорошого вітру. Вирощує трохи городини, доїть кіз, продає сусідам молоко, рибу відвозить на базар у Маріуполь старенькою «Таврією». Має помічника — безхатька, якому дав притулок і заробіток:
«Він тікав із Широкиного і тут просто неба спав. Коли гатили по Бердянському, онде в мене у дворі за купою сміття ховавсь. Я йому й кажу: як хочеш, то залишайся, працюватимеш. Отож, годує птицю, лагодить щось, отримує харч і має тепер дах над головою».
«Напередодні вітер був, а потім штиль. Як завжди, я пішов далеко. І тут спливає. Чолов'яга, здоровий такий. Я його ловив, ловив, але слизький. Та ще й важенький виявивсь, у човен так і не зміг затягнути. Ну то я мотузкою його прив'язав до човна і так до берега вів. Там уже поліцію викликав. Потім розповідали, що то двоє друзяк напідпитку на човні покататися захотіли, піднялася хвиля і їх перекинуло. Здорові такі бугаї, чого ж не врятувалися?»
Чоловік каже, що живе щасливо. Любить дивитися на море і своїх голубів у небі, коли ті застигають на місці під час хорошого вітру. Вирощує трохи городини, доїть кіз, продає сусідам молоко, рибу відвозить на базар у Маріуполь старенькою «Таврією». Має помічника — безхатька, якому дав притулок і заробіток:
«Він тікав із Широкиного і тут просто неба спав. Коли гатили по Бердянському, онде в мене у дворі за купою сміття ховавсь. Я йому й кажу: як хочеш, то залишайся, працюватимеш. Отож, годує птицю, лагодить щось, отримує харч і має тепер дах над головою».
Переїжджати дядя Федя більше не планує. Адже в морі риба буде завжди. Єдине що бентежить дядю Федю — браконьєри. Та ще міни хіба що. І політика.
«Нащо море мінувати? Ну хто ж нападе з моря? Якби хтіли — напали б уже. Дружня країна була, а тепер воюємо. Море шкода. Тепер ніяк цей бруд не вичистиш, так і бовтатимуться ті міни, а люди будуть гинути. Ти ба, замінували вони. Тих би сюди, що там сидять, керують. Нехай би спробували вижити бодай тиждень. А то лише й кажуть — «ми вам пенсію підняли». Тьху на них».
«Нащо море мінувати? Ну хто ж нападе з моря? Якби хтіли — напали б уже. Дружня країна була, а тепер воюємо. Море шкода. Тепер ніяк цей бруд не вичистиш, так і бовтатимуться ті міни, а люди будуть гинути. Ти ба, замінували вони. Тих би сюди, що там сидять, керують. Нехай би спробували вижити бодай тиждень. А то лише й кажуть — «ми вам пенсію підняли». Тьху на них».
Господар проводжає нас до моря. Розповідає, де ще можна зустріти рибалок. Але каже, що вони з нами не говоритимуть. Згодом розуміємо, що дядя Федя був правий. Коли підходимо до гурту рибалок, ті починають закривати обличчя:
«Ви поїдете, я тут наговорю, а потім мені заборонять рибалити. Що мої діти їсти будуть?»
Не на камеру розповідають про ті ж таки проблеми: страшно, але рибалять, бо потрібні гроші, й будь-що продовжуватимуть це робити. Відтак запрошують у гості влітку — відпочивати, засмагати, купатися. «Якщо, звісно, не боїтеся».
Не на камеру розповідають про ті ж таки проблеми: страшно, але рибалять, бо потрібні гроші, й будь-що продовжуватимуть це робити. Відтак запрошують у гості влітку — відпочивати, засмагати, купатися. «Якщо, звісно, не боїтеся».
За даними Міністерства оборони України, від початку бойових дій на сході України (14 квітня 2014 року — 15 серпня 2017 року) від детонації вибухонебезпечних предметів загинуло 2558 цивільних осіб та 273 військовослужбовців.
За даними спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, у 2017 році від вибуху мін і нерозірваних снарядів загинуло 480 мирних жителів. Від початку року станом на квітень — 39 людей.
За даними спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, у 2017 році від вибуху мін і нерозірваних снарядів загинуло 480 мирних жителів. Від початку року станом на квітень — 39 людей.
