У цій кримінальній справі екс-президент був підозрюваним і розшукуваним разом зі шістьма іншими екс-посадовцями та 18 працівниками київського «Беркуту», включно з командиром роти Дмитром Садовником, який втік у жовтні 2014 з-під домашнього арешту (за інформацією Громадського, зараз перебуває у Криму).

Генеральна прокуратура України протягом двох років намагалась офіційно підтвердити місцеперебування Януковича саме в Росії. На 5 запитів про екстрадицію екс-президента-втікача відповідей від Генеральної прокуратури Російської Федерації не було.

Півтора роки тому епізоди щодо розшукуваних виділили в окреме провадження, а справу п'ятьох затриманих «беркутіців» передали до суду. Тому щодо справи розстрілів Янукович наразі може виступати лише свідком.

1червня 2016-го вже на шостий запит ГПУ ГП РФ відповіла, що видати Януковича не може, тому що це суперечитиме положенням пункту 2 статті 3 європейської конвенції про видачу правопорушників.
Щойно місцеперебування Януковича уточнили, — почали технічно готувати допит.

Обвинувальні акти щодо п'ятьох екс-працівників київського «Беркуту» починаються майже однаково: «Маринченко Олександр, працюючи на посаді міліціонера-снайпера…», «Тамтура Сергій, працюючи на посаді міліціонера-снайпера...», «Аброськін Павло, працюючи на посаді міліціонера-альпініста...», «Зінченко Сергій, працюючи на посаді міліціонера-водія...»

Роль екс-президента у подіях 20 лютого 2014 року детально описується далі. За версією обвинувачення, 2010-го року Янукович, спільно з іншими особами, створює злочинну організацію задля узурпації влади з метою «...необмеженого та безперешкодного розкрадання державного майна, колективної та приватної власності.»

Зайнявши посаду президента 25 лютого 2010 року, Віктор Янукович, всупереч складеній присязі, вирішив не виконувати своїх конституційних обов'язків, а використовувати владу «...насамперед з метою реалізації особистих та злочинної організації планів.»

Водночас члени злочинної організації, йдеться у документі, вирішили чинити незаконний вплив на громадські організації, опозицію, які загрожували укріпленню влади Януковича.

Не підписувати ж Угоду про асоціацію з ЄС екс-президент вирішив «виходячи із власних міркувань, пов'язаних насамперед із бажанням залишитися Президентом України на другий термін, з метою уникнення відповідальності за злочини, вчинені як особисто, так і у складі створеної ним злочинної організації».

З 22 листопада 2013 року на Майдані Незалежності у Києві розпочалися безстрокові мирні збори громадян на підтримку євроінтеграції. Президент Янукович, бажаючи присікти будь-які масові зібрання і усвідомлюючи при цьому незаконність таких дій, використовуючи свої повноваження та створену ним злочинну організацію, віддав наказ її членам, які входили до керівництва правоохоронних та інших органів державної влади, вчиняти злочини з метою припинення та розгону акцій протесту.

Навесні 2016-го року, екс-президент на прохання адвокатів обвинувачених «беркутівців» зголосився давати свідчення в якості свідка.

11 квітня 2016 року Олександр Горошинский, адвокат обвинувачених Павла Аброськіна та Олександра Маринченка, зустрівся із екс-президентом у Москві, і той виклав у нотаріальній заяві до суду присяжних Святошинського райсуду Києва своє бажання свідчити в суді.

Вперше Януковича мали допитуваті 25 листопада, але тоді підсудних екс-«беркутівців» не змогли привезти до суду. Півсотні активістів заблокували виїзд із СІЗО, аргументувавши це тим, що за їх інформацією обвинувачених мали відпустити по дорозі. Міністр внутрішніх справ, Арсен Аваков, фактично підтримав блокування, та повідомив що не стане перешкоджати громадським протестам.

В той же день Янукович зібрав в Ростові прес-конференцію, та декілька годин відповідав на питання журналістів.

Допит Януковича в Святошинському суді Києва тривав більше, ніж 6 годин: спочатку екс-президента допитувала сторона звинувачення, потім представники потерпілих — адвокати родин Небесної сотні, потім питання ставили захисники обвинувачених, а наприкінці перехресні питання задавали всі сторони.

За словами прокурора, з грудня 2013 по 22 лютого 2014 року Янукович 54 рази телефонував Віктору Медведчуку, а також мав розмову з Путіним.

Екс-президент повідав суду, що пішов би на будь-які зміни, щоб уникнути кровопролиття але не пояснив, чому цього не сталось. Заявив, що вважає, що за розгоном студентів у листопаді 2013 може стояти Сергій Льовочкін, Дмитро Фірташ та «олігархи». А також пояснив, що досі вважає себе президентом України.

Наразі всі розслідування зупинені. По-перше, добігли кінця терміни. По-друге, основні підозрювані ховаються від слідства. Місяць тому під час брифінгу Юрій Луценко повідомив, що до кінця 2016-го справи все ж передадуть до суду з вимогою заочного засудження фігурантів.

Саме з цією метою в ГПУ реорганізували департамент спеціальних розслідувань, яким керує Сергій Горбатюк. У жовтні в структурі відомства з'явилося Управління з розслідування злочинів, скоєних злочинними організаціями. Очолив його Дмитро Басов, підлеглий Горбатюка.

За словами генерального прокурора, реорганізація обумовлена «виключно небажанням пана Горбатюка передавати економічні справи щодо Арбузова, Клюєва, Азарова, Януковича-молодшого і т.д. за законом, передбаченим методом спеціального заочного засудження».

Сам Горбатюк вважає, що закон про заочний осуд не відповідає Конституції України і європейським конвенціям, і що в суді справи можуть розвалитися, а фігуранти розслідувань уникнуть відповідальності, подадуть позови до Європейського суду з прав людини, і ймовірно, виграють. Україні ж доведеться виплачувати компенсації.

Позиція Горбатюка спричинила його конфлікт з Луценком. Той оголосив керівнику департаменту спецрозслідувань догану. Горбатюк вважає, що зроблено це було з порушенням закону.

Зараз частина справ передана новоствореному управлінню, а частина — потрапила до військової прокуратури. Так, справи щодо Миколи Азарова, Сергія Арбузова, Олександра Клименка і Сергія Курченка опинилися у відомстві військового прокурора Анатолія Матіоса.