— От ви, да, де ви працюєте?
— У типографії.
— У типографії? Класна робота. Як для 1997-го, — жартує зі сцени невеликого київського клубу молодий хлопець.

У залі кілька десятків глядачів. Хлопець знайомиться з ними, й уточнює, чи може їх образити якийсь із жартів.

«В імпровізації я завжди жартую з людьми. Да, буває жорстко, але я намагаюся пожартувати через призму своїх незнань. Ось був один хлопець. «Я виділяю машини», — так сказав він про свою роботу. «На комп'ютері чи як?», — питаю. Він каже: «На екрані». І я не розумію, що саме він робить. Тож почав жартувати: мовляв, у хлопця заможний батько, він не хоче, щоб його син працював, тому сказав: «Сиди, виділяй машини». Залу смішно, мені теж».

Хлопця звати Даниїл Білий. Він — учасник одного з київських стендап-клубів. Данилові 28. Розповідає, що гумор був цікавий йому ще з юності:

«На мене вплинув тато, він був суперначитаний, прям аж бісило це. Щоб його розсмішити, потрібно було постаратися. Якщо я пробивав цю стіну, то вже знав, що цей жарт зайде всюди».

Зі стендапами Даниїл почав виступати десь у 2013-му. Щоправда, пояснює він, тоді ніхто не розумів, як це має відбуватися:

«Ми в Дніпрі з командою КВК організовували вечірки імпровізації «Ё-моё шоу». Потім один з КВК-шників сказав: «Слухайте, є нова тема — стендап. Бачили? Там монологи розповідають». Ми не бачили. Тому казали: «Ну, це як Жванецький, напевно».

Кожен комік має набір тем для жартів. Даниїл розповідає про стосунки.

«Я розлучився з дівчиною. Мені сказали: «Чувак, жартуй про це». А я цього соромився, тому перший монолог був про ринок... І тільки на третій монолог я психанув і розповів про розставання. І це зайшло. Потім цілий рік у мене основною темою були стосунки. Гумор — унікальний інструмент для захисту від зовнішнього світу. Будь-яка штука, яка доводить людей до депресії, прибирається гумором. Тобі просто потрібно це висміяти».

За виступ на стендапі отримують від 1 до 6 тисяч гривень. Іноді концерти збиткові, тож коміки вкладають свої гроші. Майже всі паралельно пишуть сценарії або ведуть заходи. За корпоративи платять трохи більше — від 3-х до 10 тисяч.

«Знаю коміків у Києві, які займаються тільки стендапом. У них є гроші, раз вони ще не поїхали назад додому. Але не можу сказати, що вони прямо шикують. Та я думаю, якщо займатися справою дуже довго, то з часом це дасть плоди».

Разом з іншими коміками Даниїл кілька разів на тиждень збирається на «читки»: розповідати готові жарти чи так звані «захо́ди», які потенційно смішно можна розвивати, якщо знайдеться «панчлайн» — жарт, який завершує роздуми коміка.

«Мене важко розсмішити просто хорошою комедією. Я розумію, що це смішно, але не сміюся. Мене смішать тільки абсурдні речі, злами. Один комік каже: «У мене знайома мами працює стриптизеркою і вона каже, що це все тільки заради сина. Тому що син любить стриптиз». Цей жарт мене повеселив».

Кирило Мазур захопився гумором, побачивши українське шоу «Ліга сміху». Написав оголошення у Facebook, що хотів би приєднатися до якоїсь із команд. Його взяли. Але після двох невдалих виступів команда розпалася. Кирило вирішив виступати сам і пішов в один з київських барів на «Відкритий мікрофон».

«Коли я вийшов, для всіх був шок, мовляв, хлопець, 14 років. Мені пощастило, що були люди, які трошки випили, тому атмосфера була розслаблена. Хвилювався, але виграв».

Кирило жартує про життя 15-річного: про школу, стосунки, батьків. Каже, жарти, які розповідав на перших виступах, більше не розказує. Тому що вони неправдиві:

«У мене був жарт, що я всиновлений. «Я зрозумів, що я всиновлений, коли проходив повз дитячий будинок і в мене автоматично підключився WIFI». Але я його більше не розповідаю. Важливо казати правду. Але в мене є багато блоків, в яких я прикрашаю, адже в стендап-комедії без цього важко».

«Я коли виходжу, просто дивлюся по прямій. Залежить від того, як світло виставлене. Якщо налаштовано так, що ти бачиш людей — намагаюся працювати на перші столи, щоб дивитися їм в очі. Коли йде ефект очима — це взагалі кайфоза».

На виступи Кирила ходять однокласниці. Мати хлопця також була на концертах, а батько і брат — ні. Кирило пояснює: батька влаштовує сам факт того, що він виступає. Щодо друзів — усі вони коміки, і старші за Кирила в середньому на 10 років.

За рік Кирило вступатиме до університету. Але поки що весь час приділяє комедії. Каже, що це єдине, чим би він хотів займатися і до кінця року планує виступити із сольним концертом. Та це не просто: на 10 хвилин якісного матеріалу необхідно приблизно місяць щоденної роботи.

«Коли комік виходить на сцену на платному концерті — він розповідає 10 хвилин, які написав за місяць. Але насправді він щодня цього місяця вигадував жарт, переписував, там повертав, там передобивав. Я пишу навіть якщо немає натхнення, але якщо воно приходить — працюю з подвійним задоволенням... Лягаю спати, думаю про якийсь новий «захо́д», приходять думки — і все, сів за комп'ютер, пишу, щоб не забути».

У Києві діє чотири стендап-клуби, та між коміками, пояснює Кирило, конкуренції немає.

«У школі, коли був футбол, я думав: так, потрібно Антоху якось вгамувати, чого він забиває так багато голів. У комедії такого немає, що ти виступив добре, а я не хочу, щоб ти виступав добре, тому я тобі не допоможу. Усі один за одного, тому що ми разом, так би мовити, штовхаємо жанр наверх».

Майже в кожному великому місті України є якщо не клуб, то хоча б кілька стендап-концертів на місяць. Але їх немає на українському телебаченні. Кирило вважає, що коміки мають там бути, адже телеаудиторія — потенційні відвідувачі концертів.

Наталя Гаріпова щойно розірвала контракт з телеканалом СТБ. Її гумористичне шоу «Вечір з Наталею Гаріповою» виходило впродовж сезону й мало високі рейтинги. Попри це проекти закрили. Наташа зізнається, що радіє цьому.

«У будь-якого телевізійного проекту є межі. А мені складно бути в них. Тобто, коли ти публічна людина — ти вже не можеш висловитися, як зробив би це у дворі. З одного боку, це крутий досвід, адже ти весь час редагуєш у голові, що можеш сказати, а що ні. Але з другого, а може й не треба редагувати? У тебе є серце, рот, вихід. А не серце, редактор, редактор, машина, коліщатко, засув, якісь жалюзі й тільки потім вихід інформації. Тому мені, звичайно, тепер легше».

Гаріпову називають першою дівчиною українського стендапу. Вона виступає з великими сольними концертами, читає стендапи в інших країнах. Після розриву співпраці з ТБ, планує збирати аудиторію в Youtube.

У стендап прийшла у 2013 році. Тоді в Києві створили перший стендап-клуб, куди її запросили:

«На той час я вже вирішила, що сценою об'їлася. Тоді написала спектакль і робила якісь скетчкоми. Хлопці зі StandUp Centre — тепер це The StandUp — збирали клуб і їм потрібна була дівчина. Я сказала: «Я не хочу, чуваки, мені нема чого сказати».

Гаріпову все ж умовили, знайшовши тему, яка її справді хвилювала. Як з'ясувалося, вона знайшла відгук і в глядачів — «Жінка в чоловічому колективі».

«Чоловікам зручно, щоб я була як мужик. Але за потреби ставала для них жінкою. А треба їм, коли потрібно нарізати ковбасу, протерти пивас розлитий. А провести до зупинки — це я мужик. Або «чувак, посунься, я тут з тьолочкою», ось це все. Мене це хвилювало, я написала про це стендап».

До стендапу Наташа виступала в образах поетеси, циганки, тітки Наташі з Привозу, але з першим виступом в стендапі зрозуміла, що це найближчій для неї жанр:

«Я зрозуміла, що це взагалі відрізняється від усього, що я робила до цього. Ти виходиш і розповідаєш те, що наболіло. Це такий обмін енергією, ти не веселиш людей, а ділишся з ними. Ось це найважливіший принцип стендапа».

Темою, про яку було складно говорити вголос, для Наташі стала власна несексуальність:

«Коли я сказала, що не відчуваю себе сексуальною, начебто почався якийсь рух усередині: я це дійсно сказала вголос, я це визнала. І далі почала приймати себе. Раніше мені здавалося, що це ненормально: я? сексуальна? Та я свій пацан, чого там. Але це ненормально. Це втеча від реальності. І стендап як психотерапія допомагає виявити ці блоки».

Наташа жартує про психологію людей, висміює слабкість і пороки чоловіків. Певний час увесь її матеріал будувався на тому, що в 30 років вона не мала стосунків. Нещодавно в неї з'явився чоловік. Вона сміється й каже, що він не ходить на її виступи через відверті жарти:

«У родині я кажу: я про це розповім на стендапі. Він такий: «Ні, будь ласка». Але, звичайно ж, я розповім. Тому він намагається не ходити на мої стендапи. Це складно, коли всі обертаються і кажуть: це, тобто, тобі вона пропонувала купити страпон?».

Заборонених тем у стендапі немає. З другого боку, в українському стендапі майже не жартують на суспільно-політичні теми або про війну. Наташа каже, політика їй нецікава, а про війну люди ще не готові слухати жарти. Та й самі коміки не готові:

«Ми не знаємо як реагувати. У нас у країні війна. Для людей це сильно боляче, вони зачинили двері й не зможуть сміятися, мені здається, з цього. Принаймні я не чула ще таких жартів, щоб було смішно. І в мене наразі теж не народжуються жарти про це».

У кожного коміка бувають провальні виступи. На одному з корпоративів, розповідає Кирило, люди почали бити приборами по тарілках. У Наташу кидали їжею, а Данило примудрився образити весь зал і піти в тиші.

«Якби можна було казати, ніби винен глядач, — каже Данило, — то я б не засмучувався в принципі. Я приходив би додому після несмішного виступу й відчував себе комфортно, адже це вони тупі, а не я. Але насправді завжди винен артист».

Стереотип про те, що всі коміки сумні люди — це «романтична маячня», вважає Даниїл. Але підмічає, що без драми — немає комедії. Як у стендапі, так і в житті:

«Якщо твоє життя не драма з усіх жанрів кінематографу, то найпевніше з ним щось не так. Драма це ж не тільки смуток, апатія абощо. Це певний контраст емоцій, який простежується в житті. Без драми ніколи не буде комедії. Перша у світі комедія була про те, як людина послизнулася й упала. І комусь стало смішно, хоча йому було боляче».