Квитки на швидкісні потяги з Києва, які доїжджають до Маріуполя «всього» за 16 годин, розібрали майже одразу. Той, кому не пощастило, їхав у додаткових плацкартних вагонах. Створили навіть all-inclusive — квитки на потяг, номер у готелі та прохід на всі події фестивалю за єдиною ціною.

Увечері 27 квітня в «Міському саду» Маріуполя аншлаг. На сцені — концерт-відкриття фестивалю. Грають Dakh Daughters. Хтось упізнає з перших акордів хіт «Rozy/Donbass». Хтось із насторогою й подивом спостерігає за дивакуватим виступом дівчат.

— Ну чому ти вирішила, ніби це цікаво? — питає хлопець у знайомої. — Я вже спати хочу, пішли додому!
Вони йдуть з концерту, але більшість слухачів залишаються до кінця. У фіналі всі разом вигукують «Героям слава!»

Після опівночі стартує нічна пляжна сцена, працює до ранку. Саме тут 28 квітня грали одні з головних хедлайнерів фестивалю — гурт «Хамерман знищує віруси». А наступного дня виконували сатиричний хіп-хоп на суржику «Курган і Агрегат».

— А що це за мудаки там грають? — кричать десь за спиною.
Обертаюся. На мене дивиться чоловік. Поруч з ним — дружина й маленька дочка. Навколо дикі танці, «Курган і Агрегат» заводять: «Сєльска драка, біти-кастєти, в руках арматура, в зубах — сігарети...»

— «Курган і Агрегат», — відповідаю.
— І що це, за гроші концерт?
— Мабуть.
— Що, за цих мудаків ще й платити треба?

«...Сітуація случілась у разгар діскотєкі, ми з цим селяном не поділили сімпатічну дєвку...», — лунає зі сцени.

— Якщо не подобається, можна просто не йти на концерт.
— А вам що, подобається?! — не вгамовується чоловік. — Це не пісні, а лайка на весь пляж! Я зараз піду їм пики начищу! — рушає він у бік сцени.

Дружина тримає його за руку. Дочка намагається роздивитися виступаючих артистів.
«...Я в той вечір був бухий, а ти воспользувався моментом — з носка ударив по моїм інтєлігєнтам...», — несеться зі сцени.

Якщо на виступи на головній і пляжній сценах приходять здебільшого місцеві, то на театральні вистави збирається київська тусовка. Частина місцевих навіть не знали, що на фестивалі є й театральна програма, сприймаючи ГогольFest просто як серію концертів.

Усі локації — в пішій доступності одна від одної. Між ними кілька кафе, де можна зустріти учасників фестивалю — акторів і музикантів або організаторів ГогольFest, які збираються навколо Влада Троїцького та складають програми виступів.

— Уявляєте, навіть ця кімната — червона, радянська — дуже гарно вписалася в цю виставу, — ділиться враженнями місцева жінка років сорока.

Ми на спектаклі «Червоне весілля» в одному з приміщень будинку культури «Молодіжний». Ідея вистави — відтворити атмосферу весіль перших радянських років.

— Вам сподобався спектакль? — питаю.
— Навіть не знаю, що сказати. Я ж усе це ще пам'ятаю, як було в радянські часи, — зізнається жінка.

Одна з гучних подій фестивалю — виступ «ЦеШо», нового музично-театрального проекту Влада Троїцького. Під час перформансу татуйовані бородачі під сценою ледь не починають «слемитися». А хіт «Туц-туц» стає гарним розігрівом до головних закордонних гостей — швейцарців Kadebostany.

Ті грають всі свої популярні пісні — суміш хіп-хопу, електроніки та поп-шлягерів. Наостанок музиканти кажуть: «Ми дуже щасливі приїхати до Маріуполя».

На час фестивалю Маріуполь розділився на дві частини: одна живе буденним життям, гуляє в парках і вулицях міста. Інша ж курсує маршрутом від палацу культури «Молодіжний» до платформи «Тю», а відтак — у «Міський сад» до головної сцени. Останніх можна впізнати за фестивальними браслетами на руках і неформальним стилем одягу.

Других, звісно, набагато менше, щоб сказати щось на кшталт: «Протягом тижня Маріуполь перетворився на велике арт-місто». З другого боку — це дебют ГогольFest у Маріуполі, отже, в наступні роки все може змінитися.