Затока-2024, або Відпочинок у червоній зоні
Відкрити пляжний сезон у курортній Затоці нереально — тут і досі є загроза висадки російського десанту. Так заявляє керівництво Одеської області, тому вся прибережна смуга з Одеси до Білгород-Дністровського далі вважається червоною зоною.
А проте місцеві бізнесмени з початку літа в соцмережах почали рекламувати готелі та бази відпочинку. Ми зателефонували за першим же оголошенням — і нам підтвердили: людей приймають.
Я забронювала номер на добу в одному з готелів, щоб поїхати й переконатися, чи їдуть туристи в Затоку, і зрозуміти, наскільки це ризиковано.
А також — розпитати місцевих підприємців: що їх змушує відкривати готелі та кафе попри очевидні ризики, чи є в них укриття та чи купаються самі вони у морі, в якому можна натрапити на міну.
Як добратися
До самої Затоки громадським транспортом тепер не доїхати. Остання зупинка електричок та автобусів — сусіднє селище Кароліно-Бугаз. Звідти до Затоки можна пройтися пішки, бо це лічені кілометри. До заброньованої бази — хвилин 20-30 ходу.
Здебільшого сюди зараз їдуть на своїх автівках.
Громадський транспорт припинив курсувати через закритий підйомний міст між Сонячним і Центральним районами Затоки. Його вже неодноразово обстрілювали росіяни.
Тож тепер для того, щоб потрапити з Одеси у Центральний район селища (куди пускають лише з місцевою реєстрацією) чи далі — в Білгород-Дністровський, треба їхати в об'їзд понад сто кілометрів через прикордонну смугу з Молдовою та КПП «Паланка», де особливий контроль, а надто для військовозобов'язаних чоловіків.
Ми забронювали номер у готельному комплексі в районі Лиманський.
Цей район тепер особливий не лише через найширші пляжі. В умовах війни та обстрілів він найбільш зручний за логістикою — найближчий до Одеси та найвіддаленіший від підйомного моста, який будь-коли може знову стати мішенню для росіян.
Чи є укриття
А втім, судячи з обстріляних у Затоці баз відпочинку, небезпечно тут може бути всюди. Місцеві кажуть, що тутешні «ждуни» здають росіянам інформацію про ймовірне місцеперебування українських військових.
«З укриттями складнувато. Але поруч у сусіда є підвал. Ми вже почали з ним домовлятися. Там можна поставити стільчики, воду», — каже Михайло Ванюшин, власник готельного комплексу, в який ми заселились.
У будівлі з підвалом за 70 метрів від готелю, про яку розповідає Михайло, колись був супермаркет і невеличкий розважальний дитячий комплекс. Зараз усе зачинене, як і інші магазини в цьому районі.
«Нам сьогодні довелося їхати в Одесу по морепродукти. Тут ніде купити. Заїжджали спочатку в сусіднє село Кароліно-Бугаз, там базарчик працює, але морепродуктів нема», — кажуть хлопці з Вінниці, які біля басейну в нашому готелі чистили креветки, запиваючи пивом.
Вони сюди приїхали на тиждень. У Затоці неодноразово відпочивали і до повномасштабної війни, тож можуть порівняти, що змінилося: «Якась не така атмосфера, бо немає людей. Схоже на закинуте місто. Але й у цьому своя особливість — тихо, спокійно».
Кажуть, що не цікавились, де тут укриття.
«Як буде, то вже так і буде», — з фаталізмом відповідає один із них.
«Ну ми думаємо, що нас кудись сховають, якщо буде обстріл», — додає інший.
Що змусило відкритись, чи є де поїсти і які ціни
Михайло Ванюшин планував приймати туристів ще 2022-го. Навіть почистив і наповнив басейн. Проте охочих відпочивати не знайшлось. У 2023 році знову збирався відкрити готель, але через підрив Каховської ГЕС море стало таким брудним, що курортний сезон знову не вдався.
Цього року він порадився ще з кількома власниками готелів і баз — і все-таки вирішив ризикнути. Пояснює, що змушують борги та необхідність підтримувати стан свого комплексу. А на це потрібні гроші.
На наше здивування, попри військові дії та неможливість працювати підприємцям не скасували податок на нерухомість. За рік для Михайла виходить понад 100 тисяч гривень. Він заборгував державі вже удвічі більше.
Про таку ж ситуацію з боргами через податок на нерухомість розповідає Віктор — ще один власник невеликого готелю прямо на пляжі. На момент нашого візиту в Затоку туристів він ще не приймав, але планував почати за кілька тижнів.
З Віктором ми зустрілися в безлюдному, але відчиненому кафе-барі біля пляжу, куди він прийшов запитати, чи зможуть його майбутні гості тут поїсти. З радістю почув, що завтра заїжджають кухарі, і лише сніданків буде аж пʼять на вибір. А загалом у меню передбачено 50 різних страв.
Власники кафе-бару, подружжя одеситів, визнають, що йдуть на ризик, бо не знають, який буде потік людей. Хоча сподіваються, що в липні та серпні їх стане багато — ці місяці в Затоці завжди були популярними серед туристів. Проте великого ентузіазму щодо бізнесових успіхів не виявляють. Так само як і решта підприємців, з якими ми поспілкувалися.
«А скільки людей гине в ДТП? А скільки від ракет чи мін у морі? Порівняйте», — риторично відповідають на питання, чи не побояться сюди їхати туристи, яких вони чекають із таким наповненим меню.
З огляду на інфляцію та зростання вартості комунальних послуг ціни в кафе планують підняти на 30%, якщо порівняти з останнім сезоном — у 2021 році.
А от Михайло, навпаки, просить за номер менше, ніж до повномасштабного вторгнення. Бо немає попиту. Якщо напівлюкс тоді коштував 1650 гривень, то зараз — 1350. Стандартний двомісний номер у червні ми забронювали за 950 гривень.
Працює в готелі Михайла і кухня. Заправляє там дружина Ксенія. Проти колишнього різноманіття меню дуже обмежене, проте доволі бюджетне. За 200 гривень можна пообідати. Ксенія готує на обід лише одну першу страву — суп чи борщ, на друге пропонує до гречки чи картоплі відбивну або котлету. На сніданки — омлет, сирники, млинці або вівсянка, все у межах 60-80 гривень.
Хто братиме відповідальність за ризик?
«Якщо податки ніхто не скасовував, отже, ми мусимо працювати», — розмірковує Михайло у відповідь на питання, чи не потрібен від влади або військових окремий дозвіл на роботу готелів і кафе. Каже, що ніхто жодної заборони тут не встановлював.
Питаю, чи не бояться підприємці відповідальності, рекламуючи свої послуги, якщо росіяни їх обстріляють і хтось постраждає.
Михайло після паузи апелює до одеського досвіду і відкритих пляжів. Мовляв, чомусь там влада взяла на себе відповідальність і дозволяє пляжам працювати, а тут ні. Водночас, за його словами, прильотів в Одесі значно більше.
«Звісно, я не можу сказати, що гарантую вам стовідсоткову безпеку. Навіть у мирному житті трапляється різне. Не в моєму готелі, але ж були випадки, коли хтось тонув у морі чи комусь погано ставало на пляжі, — додає він. — Це рішення за кожною людиною або сім’єю — їхати сюди чи ні».
А куди ж їхати, якщо справді комусь стане зле? Колись для оперативної медичної допомоги «швидка» везла до Білгород-Дністровського. Куди тепер? Через закритий міст в об'їзд — майже дві години. Михайло радить, раптом що, прямувати до лікарні в селище Овідіополь, розташоване за 15 хвилин їзди.
Загроза морських мін
«Це чоловік вирішив сюди їхати. Єдине, що незручно: всі магазини закриті, тож треба їхати кудись на авто», — розповідає мешканка Київщини Олександра, яку ми зустріли дорогою від пляжу з двома дітьми шкільного віку. Спочатку чоловік поїхав сам із сином — як каже жінка, «на розвідку». Вони тут провели тиждень. Переконавшись, що все спокійно і прильотів за цей час не було, жінка з донькою теж зібрали речі та приїхали.
«Але я вирішила: коли щось прилетить, одразу з донькою збираємо речі та їдемо додому», — додає жінка.
А втім, окрім прильотів залишається загроза морських мін. За роки повномасштабної війни на Одещині були випадки, коли люди гинули від вибуху міни, яку викидало після штормової погоди на берег.
Михайло каже, що від щоденного купання в морі його нічого не змусить відмовитись. На його думку, абсолютно безпечним купання не буде і після завершення війни — мовляв, досі знаходять морські міни часів Другої світової.
«То скільки ще років не можна буде купатись?» — риторично питає він.
За словами Михайла, спочатку найчастіше його готель бронювали кияни. Зараз відпочинком цікавляться туристи зі всієї України. Харків'яни після щоденних прильотів удома Затоку розглядають як реалістичну можливість побути в тиші, каже власник готелю.
Наша ніч у Затоці минула спокійно. Хіба що діймали славнозвісні місцеві комарі.
За кілька днів до виходу публікації в телеграм-каналах з’явилося повідомлення про приліт балістики у Білгород-Дністровському районі.
«Це сусіднє село. Це не в нас», — заспокоїв Михайло, якому я написала, щоб дізнатися, чи все у нього гаразд.
- Поділитися: