Повернути силу тим, що втратили дім. Як проєкт «Її перспектива» надає голос переселенкам

Оксана Новак втратила дім у Херсоні, коли в листопаді 2022 року разом із родиною зважилась на виїзд із міста через постійні обстріли. Тоді вона сповна відчула біль і розгубленість переселенців, які з 2014 року були вимушені шукати новий дім через російську агресію і окупацію.

«Ми з чоловіком найбільше боялися за життя доньки, коли росіян відігнали від міста і вони почали обстрілювати Херсон, — розповідає Оксана. — Вирішили їхати… І наша машина зламалась у дорозі». Родині з дитиною і собакою допомогли незнайомі попутники, запросивши до себе в село Архангельське на Херсонщині. Оксана згадує, як приємно було нарешті відмитись від бруду, перш ніж їхати далі — в Черкаси. «Яким щастям була гаряча вода, світло, інтернет! Коли ми з чоловіком зайшли в магазин, просто розплакались. Було боляче усвідомлювати, як живуть люди там, у Херсоні. В нас там життя не було — люди просто виживали, в магазинах не можна було нічого купити», — розповідає вона. 

За підрахунками Організації Об’єднаних Націй, із-поміж чотирьох мільйонів внутрішніх переселенців в Україні 56% — жінки. Адаптація до життя в новому місці й порозуміння з місцевими мешканцями — одна з головних їхніх потреб. У великих містах переселенки часто залишаються самотніми, іноді місяцями перебуваючи в шоковому стані через втрату дому й звичного життя. Проблем щодня більшає, й переселенки не знають, як їх розв’язати. Результати опитування ООН свідчать, що у 82% переселенок після переїзду погіршився морально-психологічний стан.

Оксана говорить про відчуття прірви між переселенками й мешканцями громад, де вони оселились. Єдині, хто може зрозуміти приїжджих із окупованих територій чи зони бойових дій, — такі самі переселенки, які пережили схожий, часто трагічний досвід. А також ті, хто свідомо обирає бути поруч із цими жінками у найтяжчі моменти адаптації на новому місці.

«Ми можемо виговоритись одна одній, бо знаємо, як складно шукати житло й оплачувати його. Натирати на ногах мозолі, шукаючи роботу за оголошеннями, аби заробити хоч трохи на прожиття своїй родині. І згадуєш звичне, налагоджене життя, яку мала в Херсоні; улюблену роботу, яка приносила гроші й задоволення. Цей біль втрати вимагає того, щоб бути почутим», — розповідає Оксана Новак.

Проєкт «Її перспектива» — відповідь на цю потребу. Його започаткувала організація «Інститут миру і порозуміння» у співпраці з «Глобальним партнерством для запобігання збройним конфліктам» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). Головна мета — допомогти переселенкам інтегруватись у місцях, куди вони переїхали. У межах проєкту переселенки й місцеві мешканки разом вчаться, спілкуються й роблять спільне відео.

Є в проєкту й більш далекосяжні цілі. За даними ООН, жінкам в Україні важче, ніж чоловікам, отримати доступ до безпеки, правосуддя, соціальних послуг і психологічної допомоги. А також влаштуватись на роботу: серед безробітних в Україні 72% — жінки. Ініціатори «Її перспективи» кажуть, що мають намір підтримати жінок і допомогти їм навчитись захищати власні потреби, шукати й відстоювати те, що їм найбільше потрібно.

«Ми вирішили створити цей проєкт, аби підсилити голос жінок, — пояснюють ініціатори «Її перспективи». — У проєкті беруть участь п’ять громад різних областей України. Загалом 70 жінок віком від 18 до 35 років: половина учасниць — переселенки, інша — жінки, що раніше мешкали в громадах. Їх навчають, як зробити голос кожної жінки вагомим завдяки камері й особистому досвіду. В кінці проєкту в кожній громаді утворюють дві команди, учасниці яких створюють власне відео». Короткометражні фільми, зняті командами учасниць, можна переглянути на ютуб-каналі «Інституту миру і порозуміння», а більше інформації про проєкт дізнатися за посиланням.

«Її перспектива» вже об’єднала десятки жінок, спільна мета яких — зробити голос колежанки почутим, дати їй розповісти про те, що їй болить і чого вона хоче. Потреба висловитись — це те, з чим «Її перспектива» може допомогти, давши жінкам відеокамеру й простір для висловлювання. Та є ще одна не менш важлива потреба: бути почутою. А це вже насамперед залежить від суспільства, яке має бути відкритим до досвіду переселенок і об’єднуватись, аби разом наближати мир і надавати сил скривдженим війною.

Матеріал опубліковано на правах реклами.
Цей матеріал підготовлений за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.