Дитячий табір за 48 кілометрів від окупації. Як маленькі митці на Миколаївщині «блищикували»
Між містом Снігурівка та селом Павлівка на Миколаївщині розкинувся безкраїй степ. Навколо майже рівнина, де-не-де трапляються дерева чи кущі, від слабенького вітру колишеться вже злегка пожовкла трава. Група дітей 10-12 років із заклопотаними обличчями гучно обговорює сценарій для першого в їхньому житті документального фільму — «Блищик».
Сценарій уже готовий, тепер слід погодити план дій. Неподалік дорослі налаштовують кінотехніку та готують її до роботи. Серед них наставники кіномайстерні — режисерка Лада Сабова й оператор Руслан Мінгазіров.
Кожен з одинадцяти дітлахів у групі має свою роль: троє хлопців стануть операторами, хтось буде звукорежисером, є й асистентка режисера. Одна дівчинка стоїть зі спеціальною «хлопавкою» — нею починається кожен кадр, поки наприкінці не лунає «Стоп! Знято!». Здається, дівчинка-хлопавка чимось незадоволена.
Роздуми про красу — ось і тема майбутнього фільму. Дівчатка у ролі інтерв’юерок підготували запитання й тепер чекають на розмову з головним героєм.
Раптом група дітей-кіношників починає метушитися: шукають нового кандидата на місце «хлопавки». Дівчинка, яка робила це, довго не витримала — голосно каже: «Я здаюсь!».
Головна локація «Блищика» розташована в селі Павлівка, просто на подвір’ї місцевої загальноосвітньої школи. Подвір’я поділене на кілька творчих зон: ось місце для майстерень з мистецтва; напроти — своєрідна фешн-майстерня: її видають швейні машини на столах, багацько тканини та старий одяг на вішаках. Пізніше діти створять тут спеціальну «блищиківську» колекцію одягу в техніці апсайклінг — старі речі отримають нове життя.
У шкільних класах відбуваються майстерні з архітектурного моделювання, діти вчаться робити макети будиночків, а ще кіно та дизайну. Дерева прикрашають стрічки з різноколірними прапорцями, а вся площа засипана сіном — на творчих «станціях» стоять спеціальні солом’яні блоки. Усе це оздоблення створює атмосферу своєрідного парку розваг з американських фільмів.
Після обіду на центральній локації фестивалю спокійно. Дехто обідає на фудкорті, де Артем Кабулахін — переможець четвертого сезону шоу «МайстерШеф» — готує запашні хот-доги та наливає лимонад. Хтось просто відпочиває у чілзоні. На тлі тихо звучить енергійний життєствердний фанк.
Сьогодні у кожного свій графік активностей: упродовж дня діти працюють над спільним проєктом з наставником, якого обрали після першого знайомства. Тепер кожна група планує свій графік так, як їм зручно.
Попри обідній час, продовжує працювати станція «польового запису звуку» разом з ментором Артемом Ільїним — відомим як музикант tofudj родом з Полтави. Для самого викладача такий досвід — новинка. Зазвичай він експериментує зі звуками на Нижньоюрківській та Кирилівській — у подільському серці електронної музики Києва.
Учасники майстерні нещодавно повернулися з прогулянки Павлівкою, де записували звуки села — тепер вони мають перетворитись на музичну композицію.
У наметі грає електронна музика, ментор зводить між собою записані учнями доріжки. Навколо звукозаписувальна та музична техніка. Сільські хлопчаки також занурились у прослуховування — стежать за кожним рухом Артема в спеціальній програмі. Раптом серед бітів чути слова «я сиджу вдома, їм вареники». Здається, так народжується блищиківській реп.
Меланхолійну атмосферу «Блищика» перериває сирена. Оголошено повітряну тривогу. У Павлівці це часто — селище розташоване за 48 кілометрів від окупованої території. Раніше, як і вся Снігурівська громада Миколаївщини, Павлівка була окупована — до листопада 2022-го. Тут і зараз кожні 5-6 хвилин чути роботу артилерії, але місцеві, здається, на неї давно не зважають.
Усі біжать до школи — це практично єдине місце в селі, де існує сертифіковане ДСНС укриття. Псує настрій не лише тривога — поки діти у бомбосховищі, починається дощ. Ментори разом з командою Behind Blue Eyes — організаторами табору «Блищик» — намагаються швидко накрити все, що може намокнути.
Тривога у 40 хвилин — порівняно недовга. Попередньої ночі небезпека тривала аж 8 годин. Поки ллє дощ, дітлахи лишаються у будівлі школи. Там продовжують працювати над макетами будиночків, а також «концептуальними» меблями з пінополістиролу та монтажної піни. Лише кінороби надягли дощовики — і пішли далі збирати матеріал для свого фільму.
Біля школи розташована подоба стадіону — його видає рамка футбольних воріт. Тут фотосесія костюмів з мистецької майстерні Маші Реви. На футбольних воротах висить біла тканина — тло для моделі в імпровізованій сукні з картону та капелюсі з широкими крисами. Цей костюм Настя виготовила разом із художницею. Тепер наступний етап після створення костюма — фотосесія. Техніка та фотограф напоготові.
Аж раптом глухий та гучний звук із-за дерев позаду майданчика змушує всіх відволіктися — низько у небі пролітає військовий літак. Дорослі дещо шоковані, але головну героїню, схоже, це не вразило. Вона підстрибує, вказуючи рукою в небо: «Он куди він полетів!».
Автор: Артем Скороходько
- Поділитися: