Мій син — герой, він заслужив. Війни за пам’ятники військовим

Де не дочекалися допомоги влади, скинулися самі

До 2014-го загиблих військових ховали на цвинтарях столиці як доведеться. З початком війни ситуація не особливо змінилася: хоч і були виділені сектори для окремих почесних поховань, почасти військових і далі хоронили упереміш із цивільними.

Коли у 2022-му стало зрозуміло, що могил буде багато, біля Києва запланували створити військове меморіальне кладовище. А поки його немає, воїнів і далі ховають на різних міських цвинтарях.

«У Києві не було жодної гідної Алеї Героїв. У Херсоні, Львові, Дніпрі, Харкові, у багатьох маленьких містах, зокрема в Бучі, є місця, де можна вшанувати військових, а у столиці немає. Сором», — обурюється Ольга Лєщєнкова, мама загиблого Героя України Івана Лєщєнкова. 

Ще з осені 2022-го вона разом із двома іншими жінками, які втратили близьких на війні, — Оленою Лютою та Інною Сохань — взяли на себе ініціативу зі створення меморіалів у військових секторах кладовищ, де поховані їхні рідні. 

Спершу вимагали цього від усіх можливих інстанцій. Певні зрушення почалися лише після засідання комісії ЖКГ та ПЕК навесні 2023-го, де родини показали депутатам фото кладовищ і поділилися своїм баченням меморіалів. Тоді місто й почало облаштовувати ділянки окремих військових поховань.  

На Берковецькому цвинтарі, де похований чоловік Інни Сохань, питання розв’язалося швидше. На Лісовому, де спочивають чоловік Лютої та син Лєщєнкової, родини захисників, утомившись чекати втручання влади, вирішили облаштовувати військову ділянку самостійно. Для цього скинулися по 22 тисячі гривень — на бетонування плато і гранітну плитку.  

«За тих, у кого сутужно з грошима, чи за місця поховання сиріт наше об’єднання вносило кошти», — каже Олена Люта.

Одне із завдань полягало у тому, щоб відстань між могилами та міжряддям мала уніфіковану ширину (між могилами — 50 см, між рядами — метр), аби рідні чи побратими на колісних кріслах могли дістатися до поховань. 

«Родини обговорили це між собою, і 120 з них (усього саме на цій ділянці Лісового цвинтаря 147 поховань) поступилися ногами своїх дітей: дозволили залити частину могил бетоном. Це вирівняло доріжки між рядами.

Аби зчесати пагорб, у когось із могили знімали 5 сантиметрів ґрунту, а в когось 40. Я чула, як водили щупом по труні мого сина. Але ми пішли на поступки одне одному задля того, щоб зараз це мало саме такий вигляд. 95% людей погодилися на зміни, але є люди, яким закон не писаний. Вперлися, що нічого переінакшувати не хочуть», — ділиться Ольга Лєщєнкова. 

Зруйнуєш пам'ятник — вандалізм, самовільно поставиш — покарання немає 

До минулого року кожен міг оформлювати могилу так, як хотів. Хтось — скромно, хтось ставив велетенські пам’ятники на 3 метри заввишки, замовляв огорожу, альтанку, тумбу та інше оздоблення. А від земельної ділянки, де військкомат поховав сироту, відщипнули сорок сантиметрів, щоби поставити лавку.

Не всі задумувалися, що або влізли на чужий гріб, або заблокували сусідам підхід до нього. А якщо й розуміли, то виправдовувалися, мовляв: «А я так хочу», «Мій син — герой, він заслужив». 

15 червня 2023 року Київська міська рада врешті вирішила, що поховання військових мають бути уніфіковані, й розробила два варіанти надгробка: плита з козацьким хрестом і плита без хреста. Родина має вибрати один із двох. Є й третє рішення: замовити свій варіант, але згідно з нормами. 

Однак ситуацію з раніше встановленими пам’ятниками це рішення КМДА не розв’язує, адже немає механізму, яким можна зобов’язати дотримуватися норм, що визначають розміри земельної ділянки, могили та надмогильної споруди.

«Існують закони й ДСТУ, які регламентують ці розміри, проте є випадки їхнього порушення. До того ж на цвинтарях по всій країні. На жаль, у законодавстві є прогалина: за встановлення споруд не за нормами немає покарання. Навіть штрафу. Водночас якщо хтось самовільно демонтує чи знищить пам'ятник, відповідатиме за вандалізм або наругу над могилою», — пояснює юристка з адвокатського об'єднання «Актум» Наталія Гнатик.

Вона радить у такій ситуації звертатися до суду: «Користувачі поховань, які вважають, що їхні права порушені, можуть звернутися до суду, щоб  зобов'язати порушників привести свої намогильні споруди до норм або знести їх».  

«Ми не кажемо, що пам’ятник треба ламати. Намогильна споруда розбирається, як конструктор Lego, — пояснює Олена Люта. — Усе зайве майстер відкине або зробить нижчим цоколь. Я надіслала попередження для всіх родин-порушників: якщо не дійдемо згоди, то звернемося до суду».

Рішення, якими родичів зобов’язували усунути порушення на похованнях, суд ухвалював у Конотопі й Тернополі. Проте невідомо, чи виконали їх.

Ініціативна група наполягає, що ті, хто досі не скоригував поховання згідно з нормами ДСТУ, мають поміняти пам'ятник на уніфікований, який пропонує та оплачує столиця (переважна більшість так і зробила), або залишити власний дизайн, але відповідний нормативним розмірам.

Активістки звинувачують у бездіяльності ритуальну службу міста, тому вимагали від КМДА, якій підпорядковується служба, розібратися. Натомість у ритуальній службі наголошують, що ніхто не надавав повноважень ініціативній групі діяти від імені родин усіх загиблих захисників. Мовляв, вони лобіювали зразки пам'ятників, які хотіли самі й на які не погодилася частина сімей.

«Ми — дружини й матері героїв — за два роки добилися того, що на місці боліт і грязюки з’явилися Меморіали Героїв. Сюди не соромно прийти. Для цього ми чи не щотижня ходили по різних комісіях і департаментах, — жінки показують кілька товстих тек з документами, які самотужки готували. — Ми зробили описи пам’ятників, схему поховань, потурбувалися, щоб були qr-коди з інформацією про кожного полеглого. Ритуальна служба цим користується, записує собі в заслуги, а нам кажуть, що ми не маємо повноважень. Але якщо ті, хто має це робити, цим не займаються, то нам доводиться самим», — переконує Інна Сохань.

«Залиште родини загиблих у спокої!»

«Ці жінки (Сохань, Лєщєнкова і Люта — ред.) справді багато зробили для того, щоб меморіали з'явилися, і ми їм вдячні. Але родини досі не можуть дійти згоди в деяких питаннях, і це вже перетворилося на особисте протистояння. 

Жінки займаються булінгом, підходять до інших і нападають: “Що ти тут влаштувала? Що це за цирк на могилі? Я тебе засуджу”. Дійшло до того, що їх бояться. Родичі дзвонять наглядачу на кладовище і питають, чи є хтось із них там. Якщо є, чекають, поки підуть, аби провідати своїх загиблих героїв. Так не повинно бути», — каже Олександр Скорик.

Він — ветеран, який пройшов «Азовсталь» і полон, а нині працює заступником директора тієї самої ритуальної служби, з якою борються жінки. Цю посаду створили, щоб військовими похованнями у столиці займався саме військовий. 

«Ми як ритуальна служба розтяглися у шпагаті між двома таборами родин. Ті й ті — шановані, бо це сім'ї загиблих героїв. Правова площина зрозуміла: звісно, треба ставити намогильні споруди за стандартами. Але буває так: привозять великий пам'ятник і самовільно встановлюють. 

Ми пояснюємо незаконність таких дій, але не можемо демонтувати. А фізично немає стільки людей, щоб поставити біля кожної могили й не допускати порушень. Викликаємо поліцію, а там кажуть: це цивільно-правові відносини», — розповідає Олександр Скорик.

Він пояснює, що на сьогодні все, що може робити ритуальна служба, — це надсилати листи й розмовляти з тими людьми. 

«Що ми й зробили. З кимось вдалося домовитися, з кимось ні. І рішення немає. Тому я й сказав: якщо людина загинула у 2022 році, і їй поставили пам'ятник, або він був на етапі виготовлення до червня 2023-го, то вже потрібно залишити цих людей у спокої. Не тиснути на них, не погрожувати, щоб вони спокійно ходили на цвинтар», — додає представник ритуальної служби.

Він обстоює позицію, що необхідно зосередитися на тому, щоб нові пам’ятники встановлювали за нормами: «Після того, як я обійняв цю посаду, не видали жодного дозволу на встановлення нових намогильних споруд, які не відповідають розмірам. З усіма родинами загиблих після рішення КМДА під час поховання укладаються договори на виготовлення уніфікованих намогильних споруд».

Юристка Наталія Гнатик вважає, що для врегулювання цього питання необхідні рішення на рівні держави. Так, одним із варіантів могла б бути заборона виготовляти намогильні споруди, які порушують норми, або ж притягнення до відповідальності (хоча б адміністративної) підприємців, які приймають замовлення на пам'ятники невідповідних розмірів, щоб більше заробити. Крім того, слід запровадити відповідальність для людей, які встановлюють пам'ятники з порушеннями.

Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.