Суспільство на межі: як напруга провокує насильство

Чи стає насильство нормою?

Під час війни сприйняття насильства у суспільстві змінюється. Щоб витримати цю реальність, психіка адаптується до того, що насильство справді не так гостро сприймається, як раніше. Постійні новини про втрати та руйнування знижують емоційний відгук на ці події та створюють «ефект знеболення», іншими словами — це коли люди сприймають насильство як неминуче чи іноді навіть виправдане явище.

Війна також загострює відчуття «свій — чужий»: суспільство поляризується, виправдовуючи агресію до тих, кого вважають «іншими». Звикання до агресії робить насильство буденністю для багатьох. Усе це сприяє зниженню моральних бар’єрів та формує нове бачення реальності, де насильство є радше нормою, ніж чимось винятковим.

Від словесного конфлікту до крайнього насильства

Цей перехід обумовлений комплексом психологічних механізмів, які активуються в умовах стресу, емоційної напруги чи нестачі самоконтролю:

1. Ескалація емоцій. Під час конфлікту негативні емоції, як-от гнів, страх чи обурення, швидко наростають, а здатність раціонально мислити знижується. 
2. Дефіцит самоконтролю. У стані стресу чи втоми знижується активність префронтальної кори мозку, яка відповідає за самоконтроль. Це ускладнює стримування імпульсивної поведінки.
3. Механізм «бий або біжи». Конфлікт може сприйматися як загроза, активуючи примітивні реакції захисту, зокрема агресію. Людина обирає напад як спосіб «розв’язати» проблему.
4. Когнітивні викривлення. Людина може сприймати слова чи дії опонента як особисту атаку, навіть якщо це не так. 
5. Накопичення внутрішньої агресії. Раніші негативні емоції чи травми можуть накопичуватися і прориватися в конфліктній ситуації, навіть якщо вона сама собою незначна.

Чому свідки можуть не втручатися або підтримувати агресора?

1. Ефект розсіяної відповідальності. У натовпі кожен очікує, що втрутиться хтось інший.
2. Страх за власну безпеку. Свідки самі бояться стати мішенню агресора.
3. Невпевненість у діях. Побоювання погіршити ситуацію стримує від втручання.
4. Відсутність емпатії. Конфлікти між «чужими» часто сприймаються як «не моя справа».
5. Соціальні норми. Наприклад, установка «моя хата скраю» заохочує до байдужості, зокрема до ігнорування агресії в такому разі.

Проте свідки можуть також і зупинити ескалацію конфлікту: підтримати жертву, втрутитись особисто чи викликати допомогу.

Як можна запобігати таким спалахам насильства?

Запобігати спалахам насильства на рівні громад можна було б через раннє виявлення агресивної поведінки: створення систем для моніторингу стану людей, які перебувають у зоні ризику (через школи, громади, робочі колективи), а також завдяки навчанню навичок управління емоціями через тренінги з ненасильницького спілкування та стрес-менеджменту.

Ефективними методами зниження рівня агресії на індивідуальному рівні є терапія із психотерапевтом або відвідування груп підтримки. Якщо з певних причин цей різновид допомоги недоступний, то відомо чимало практик самодопомоги: дихальні та медитативні техніки, заняття творчістю, яка вам подобається — малювання, музика, письмо — чи фізична активність. Регулярні вправи, йога чи спортивні заняття зменшують рівень кортизолу (гормону стресу) та покращують психічний стан.

Водночас в умовах стресу важливо також памʼятати і про базовий принцип турботи про своє ментальне та фізичне здоровʼя, а саме про баланс між роботою та відпочинком.

Чому підлітки демонстративно порушують соціальні норми?

1. Формування ідентичності. Підлітки активно шукають своє місце у світі, перевіряють межі дозволеного та прагнуть самоствердитися. В умовах кризи протест стає способом виразити себе.
2. Реакція на стрес і тривогу. Війна чи соціальні потрясіння створюють відчуття нестабільності та загрози. Протест може бути реакцією на страх або способом повернути відчуття контролю над ситуацією.
3. Емоційна гіперчутливість та імпульсивність. Через фізіологічні особливості (зокрема розвиток мозку та роботу ендокринної системи, що синтезує гормони) підлітки більш емоційно реагують на події, а їхній самоконтроль ще не повністю сформований.
4. Потреба у визнанні, свободі чи увазі. Порушення норм може слугувати способом привернення уваги дорослих чи однолітків, а в умовах воєнних обмежень бажання чинити опір правилам стає ще сильнішим. 
5. Недовіра до авторитетів та загострене відчуття справедливості. У кризові часи підлітки можуть відчувати, що дорослі «підвели» їх, і це спричиняє бунт проти правил, які асоціюються з цими авторитетами. 
6. Вплив однолітків. У підлітковому віці групова динаміка відіграє ключову роль. Якщо в середовищі однолітків нормою стає протест, то бажання бути «як усі» підсилює цю поведінку.

Руйнування норм посилює протестну поведінку. Під час кризи дорослі можуть самі порушувати правила, що підлітки сприймають як дозвіл на те саме.

Протест підлітків у час кризи — це спосіб виразити себе та впоратися зі складнощами. Насильство, як у випадку в Києві, має різні наслідки для всіх учасників.

У постраждалого може розвинутися ПТСР із тривожністю, фобіями, зниженням довіри до людей та соціальною ізоляцією. Нападник може відчувати провину, сором чи закріпити агресивну поведінку. Свідки можуть переживати страх, тривогу або провину за бездіяльність.

Реакція на травму може бути різна. Це залежить від багатьох факторів: психічного стану, досвіду й того, як людина інтерпретує подію та справляється з емоціями. Але з більшістю травм можна впоратися. Головне — звертати увагу на свій стан і не нехтувати допомогою фахівців. 

Це авторська колонка психологині Анни-Соломії Терех. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.