«Мене, яка приїхала з Криму ще у 2014-му, називають ждуном»: директорка школи — про скандал зі сценкою учнів про побиття ТЦК і погрози

«Затуляти їм рота — не знаю, чи правильно»

Біля входу за всіма стежать муніципальний охоронець та вахтерка Любов. Сивоволоса жінка старшого віку каже, що весь ранок приймає потік журналістів: я вже пʼятий чи шостий. І точно не останній.

«Так і напишіть: це точно якась підстава. Директорка найкраща, багато для школи зробила. Нашу школу образили, вона хороша», — каже Любов.

У розмову втручається слюсар Леонід, поклавши металеві деталі на стіл вахти:

— Самі себе образили. До нас прийшли й щось зробили?

— Дурники зробили. Ну діти, діти… — відкинула вахтерка.

— А вчителі для чого, щоб гроші отримувати?

— Проґавили, але що тепер? Зараз смикають цю директорку, спокою другий день немає.

— Не захищайте, — каже слюсар.

— А я буду. Наша школа — патріотична і найкраща.

Далі їхню розмову не чую, бо охоронець попросив пройти за ним та привів до кабінету директорки. У школі тихо: ще триває урок.

«Ми виховуємо дітей громадянами. Вони вирішили, що це їхня позиція, і так її показали, не порадившись із дорослими. Інакше я б знайшла якісь слова, щоб пояснити, чому так не можна. Затуляти їм рота, змушувати їх не говорити про те, що болить, –– не знаю, чи правильно», –– каже Ольга.

І додає, що під час спілкування зі школярами зрозуміла, що вони не ототожнюють Територіальні центри комплектування зі Збройними силами. Бо коли про останніх говорили, то про ТЦК ніколи не згадували. Директорка визнає: із цим недопрацювала.

«Це наш пропуск. Я не знала ніколи, що це може вистрілити. Тепер будемо долати ці наслідки. Сьогодні до учнів прийшов бойовий офіцер, який тепер майор у ТЦК. Він пояснював дітям, наскільки це важлива інституція в державі», — розповідає Ольга.

У цій школі постійно проводять ярмарки та збори для допомоги війську. Зокрема, закупили 24 дрони. Військових запрошують на зустрічі зі школярами та проводять для них патріотичні заходи. Ольга наголосила, що, зокрема, тут був відкритий перший в Україні шкільний Музей визвольних змагань українського народу.

«Але в учнів із ТЦК воно не склеїлося, от у чому проблема», — зауважила директорка.

«У мене навіть земля з Донецького аеропорту»

Музей, каже Ольга, відкрили у 2015 році. Вона провела невелику екскурсію. По центру — експозиція про визвольні змагання Української повстанської армії. Щоб діти реальніше уявляли собі цей час. Зокрема, замовили точну копію форми петлюрівських військ.

«Ми передавали допомогу на фронт, а з фронту нам передавали якісь артефакти в музей. У мене навіть земля з Донецького аеропорту. Я просила хлопців, щоб мені привезли. То вони згребли відро. Коли розкидали по мішечках, я показувала дітям, що тут осколків більше, ніж землі», — пригадує директорка.

У цій школі вона працює вже 11 років. Після переїзду з Криму, каже, не раз стикалася з прискіпливим ставленням і чула про «понаїхавших». Так само було нелегко знайти житло. Однак ці проблеми їй вдалося подолати.

«Я думала, що приїхала в Київ, і тут усі дуже патріотично налаштовані, а часом середовище показувало, що воно приблизно таке, як і в Криму. Для мене, ну, це було трішки несподівано. А що ж, такі люди скрізь є, у будь-якому місті, і в Києві теж», — розповідає Ольга.

Відтоді, за її словами, у цій школі завжди було на першому місці національно-патріотичне виховання. Заклад одним із перших приєднався до гри «Джура». Для цього тривалий час співпрацювали з офіцером Тарасом Лемешком, який загинув у лютому 2024 року на Авдіївському напрямку.

«Наші команди виборювали призові місця, діти із захопленням займалися військовим вишколом. Ми навіть думали цьогоріч відкривати клас із посиленою підготовкою до військової справи. Поки що не вийшло, бо нам не вистачає матеріальної бази», — ділиться директорка.

«Ми, жінки, маємо витримати все»

Троє працівників із цієї школи воюють, серед них — один вчитель. Так само у війську багато чоловіків учительок.

«Стиснувши зуби, не чувши дзвінка чоловіка, не знаючи, що з ним, вони приходять і проводять уроки. Виходу в нас іншого нема. Впадати у плачі? Ми, жінки, маємо витримати все», — каже Ольга.

І зізналася, що вчора до неї подзвонив чоловік, який представився військовим. Сказав: «Ми все про тебе і про твоїх дітей знаємо. Зробимо все, щоб вони пішли на війну». Ольга не знає, чи справді ці люди є військовими, але образи у дзвінках не припиняються.

«Кажуть: "Ти маєш на колінах перед нами всіма стояти”. Я стою на колінах, тільки перед загиблими, а не перед тими людьми, які, не розібравшись, у чомусь звинувачують і погрожують звільнити, вигнати, розстріляти. Склалася ситуація, де свої проти своїх», — скаржиться директорка. Водночас ті, хто її знає, підтримують.

На війні в неї загинули племінник і внук. Племінник, який пішов добровольцем, загинув під Бахмутом 2 лютого 2023-го. А внука поховали близько трьох тижнів тому.

«Коли почалася повномасштабна війна, у школі в підвалі були близько 500 людей. Ми шукали, чим їх нагодувати, як їх прихистити. Мені треба було це все витримати, усіх заспокоювати. До себе я не маю жодної претензії. Правда, цей випадок [з виставою] стався», — пригадує директорка.

Насамкінець вона додала: «Діти завжди такі: вважають, що все знають, що ні з ким не треба радитися. Можливо, вони вважають, що це їхній патріотизм. Наша справа — поправити цю ситуацію, більше з дітьми поговорити на цю тему».

Організаторка вистави написала заяву на звільнення за власним бажанням. Згодом вона перепросила: «Цього не мало бути ніколи». 

Що кажуть батьки?

Як зазначала Ольга Тимошенко, тато хлопчика, який брав участь у тій сценці, воює. Сьогодні до школи приходив ще один тато, цивільний. Він вислухав, що в закладі говорили з дітьми, і виступив перед школярами теж. 

«Сказав їм: “Ви нічого не маєте боятися. Маєте висловлюватися так, як ви вважаєте за потрібне. І ніхто не може вам затулити рота”. Позиція батька така», — цитує його слова директорка. 

На вулиці біля входу в школу стояли троє жінок. Представилися батьками, та називати імен не захотіли. Кажуть, що не розмовляли з дітьми про інцидент, бо вони ще маленькі.

«Діти це все бачать, те й показують. Інтернет теж своє відіграє. Були ж програми, де висміювали владу і ТЦК. А самі ТЦК що роблять? Хай поводять себе достойно. Чому з цього зробили армагеддон, що міністерство включилося, не знаю. Провести роботу з дітьми треба, але нехай почнуть із себе», — сказала одна з жінок.