Цивільним чоловікам найважче? Інтервʼю з автором дослідження психологічних станів Пилипом Духлієм

«Люди з середньою освітою мають гірші показники психологічного стану»

Ви провели дослідження на тему впливу війни на психологічний стан українців, на основі якого опублікували свою першу наукову статтю. Чи збіглися ваші гіпотези та отримані результати? Що здивувало найбільше?

Для мене особисто майже все було очікуваним. Єдине — я був переконаний, що люди з вищою освітою більш схильні до депресії. А виявилося, що навпаки. Люди з середньою освітою мають гірші показники психологічного стану, ніж ті, хто має вищу освіту чи науковий ступінь.

Чому так, треба додатково вивчати. Можу зробити гіпотезу, що люди з вищою освітою більш схильні до рефлексії, усвідомлення і проживання власних переживань. Або вони мають більше довіри до терапії та наважуються на неї.

Можливо, мають і більше фінансових можливостей? Адже психотерапія залишається коштовною.

З одного боку — так. Та з іншого, зараз багато фондів, які надають безкоштовні сесії. Я працюю у фонді Vesta, і ми надаємо військовим, ветеранам та їхнім родинам до 15 безкоштовних сесій. Це, звісно, не про розв'язання глибинних проблем, але для стабілізації та підтримки цього більш як достатньо.

Ви проводили дослідження у три хвилі. Які ключові зміни в контексті психологічного стану ви помітили, якщо порівнювати перше опитування у вересні 2022-го і третє — у грудні 2024-го?

Є три головні зміни. По-перше, військовим, які перебувають на передовій і другій лінії, стало значно гірше. Якщо раніше їхні показники були відносно стабільними й навіть кращими, ніж в інших категорій населення (хоча загалом невисокими), то зараз вони пішли вниз. Це свідчить про виснаження: люди понад три роки на фронті, у складних умовах, що призводить до депресії та суттєво впливає на їхній стан.

По-друге, починаючи з другої хвилі опитування, значно погіршилися показники в цивільних чоловіків. І також трохи гіршим став стан цивільних жінок, хоча загалом він був складним від самого початку. Водночас стан українців за кордоном почав покращуватися — відбувається поступова адаптація.

Загалом майже всі показники досі перебувають на рівні нижньої межі хворобливого стану. Наприклад, за рівнем невротичної депресії все, що нижче за показник -1,28, вважається хворобливим рівнем — і всі групи зараз у середньому перебувають нижче за цей поріг.

«У тих, хто приймає антидепресанти, не спостерігається покращення»

Про українців за кордоном я б поговорила детальніше. Від частини суспільства відчувається знецінення почуттів тих, хто через війну вимушено виїхав. Мовляв, «їм то на що скаржитися». Що в контексті психологічного стану біженців показало ваше опитування?

Я працюю як психотерапевт із цивільними, військовими та ветеранами. У мене також є багато клієнтів, які після повномасштабного вторгнення виїхали за кордон. І їм справді важко. Те, що вони переживають, у психології називається «невизначеною втратою». Втрати можуть бути не тільки фізичними, коли ми втрачаємо людей. Ми можемо втрачати й ставлення до себе, сприйняття себе, місце проживання, ідеї, соціальний статус.

Українці, які вимушено виїхали за кордон, багато чого втратили: звичне місце проживання, дім, оточення, усталений спосіб життя. Вони опинилися в іншій країні, де почуваються чужими, не можуть відчути приналежність до суспільства. Різка зміна оточення тільки посилює цей стан. І адаптаційний період у них може бути тривалий, тому їм достатньо складно. 

У першій хвилі опитування саме ця категорія українців відзначала найбільші показники психологічних складнощів. Зараз вони вже почали демонструвати покращення, і цивільні чоловіки в Україні їх «випередили», скажімо так. Відбулася певна адаптація, а ті, кому було зовсім погано, повернулися в Україну. Хтось працює з психологом, хтось починає приймати ліки. Тому ситуація стабілізується.  

За показником невротичної депресії, згідно з вашим дослідженням, найгірші показники в цивільних чоловіків. Чому саме вони зараз є найбільш уразливими? 

Я цього не досліджував, тому не можу стверджувати на основі конкретних цифр — для цього потрібні глибинні інтерв’ю. 

Можу припустити, що це пов’язано з активізацією мобілізації та загрозою призову. Це викликає багато тривоги й переживань. Ті, хто хотів піти в армію, уже пішли. Залишилися ті, хто або боїться, або не хоче, або просто не готовий змінювати звичний спосіб життя. І це створює додатковий рівень напруження.

Крім того, на чоловіках часто лежить відповідальність за забезпечення сім’ї, заробляння грошей. Так історично склалося в багатьох українських родинах, хоча як зараз — сказати складно.

Підтримати

Наскільки зараз чоловіки готові ділитися своїми внутрішніми переживаннями? Чи досі соромно йти до психолога або психотерапевта?

З того, що я бачу зі свого досвіду, стигматизація психотерапії зменшилася. Раніше, якщо людина зверталася до психолога, це сприймалося як ознака проблем із психікою — ніби «з головою щось не так». Зараз психолог дедалі більше асоціюється з підтримкою, допомогою в розв'язанні складних ситуацій.

Відзначу й те, що люди вже почали розуміти різницю між психологом, психотерапевтом і психіатром — хто чим займається і як допомагає. Тобто усвідомленість суспільства в цьому плані зростає.

І звернення до психологів справді допомагають знизити рівень тривоги, судячи з результатів вашого дослідження.

Так, але цікаво, що в людей, які приймають антидепресанти чи іншу медикаментозну підтримку, не спостерігається покращення, а подекуди навіть навпаки — погіршення. 

Я пов’язую це з тим, що антидепресанти самі собою не лікують. Так, є випадки, коли без них не обійтися, але загалом вони лише допомагають стабілізувати стан, підтримати певний рівень енергії, щоб людина могла працювати над причинами депресії в терапії. Це радше інструмент підтримки, а не розв'язання проблеми.

Є метааналіз 2024 року, у якому проаналізували ефективність різних підходів до подолання депресії. Антидепресанти там на 10-му місці. На першому — легкий біг або прогулянка швидким кроком. Також у списку є йога, медитації, фізичні вправи, зокрема тренажерний зал. Загалом фізична активність — один із найдієвіших методів боротьби з тривогою та депресією.

Можливо, це ще пов'язано з тим, що люди, які вдаються до антидепресантів, мають загалом значно гірший стан? Власне, тому і пішли на медикаментозний крок.

Так, це теж може бути.

Опитування також показало, що розлучені та неодружені мають гірші показники. Чи означає це, що соціальні зв’язки — ключовий фактор у психологічному добробуті?

Ми — соціальні істоти, нам дуже потрібні інші люди й близькі стосунки. Причому не просто десь перебувати серед людей (хоча навіть це позитивно впливає), а мати можливість поділитися своїми переживаннями, бути почутими та прийнятими. Це справді важливо.

«У мене була контузія два роки тому, і я досі відчуваю її наслідки»

Поговорімо про військових. Зрозуміло, що війна накладає чималий відбиток на психологічний стан бійців. Наскільки ситуація критична зараз, з огляду на результати останньої хвилі опитувань?

Критична, це правда. Але у військових складно це оцінювати. Коли людина перебуває в екстремальних умовах, як-от на першій лінії фронту, у неї вмикаються психологічні захисти. Психіка відкладає проживання травматичних подій на потім, бо зараз їй треба виживати. Психіка, умовно кажучи, розуміє: «Якщо я почну переживати свої травми зараз, то просто не виживу». Тому ці переживання відкладаються.

Тому у військових показники можуть бути відносно кращі, ніж у цивільних, але насправді це не так. Коли військовий повертається, тоді на нього, по-перше, чекає складний адаптаційний процес після армії, а по-друге, психіка починає розслаблятися і «випускати» ті відкладені процеси, які були на фронті.

Власне, тому ваше дослідження показало, що бійці після демобілізації почуваються гірше, ніж ті, хто залишається на передовій?

Так. Коли ми говоримо, що військовим зараз краще, це не означає, що так буде завжди. Це краще лише в цей конкретний момент. Що буде з ними після повернення — це велике питання.

Адаптація — дуже складний період після фронту. Там, у війську, людина мала дуже специфічні умови, до яких пристосувалася, і вона деякою мірою сконфігурувалася під постійний стрес. Коли вона повертається, то її «виносить», бо цього стресу вже немає. Інше оточення, інші ситуації. Люди тут ходять розслаблені, усе здається набагато спокійнішим.

Людина на фронті проживає величезну кількість стресів, приниження, дефіцит комфорту і безпеки, а також інші стосунки між побратимами. Коли повертається в мирне середовище, усі ці переживання починають підійматися і вона почувається розгубленою, що ускладнює адаптацію. Тому військові часто виявляють агресію — це один зі способів упоратися з болісними процесами, що відбуваються всередині.

Те, що мене найбільше здивувало в результатах дослідження: контузія має сильніший вплив на психологічний стан, ніж поранення. Чим це можна пояснити?

По-перше, тут може бути похибка через малу вибірку серед поранених. По-друге, є поранені, які, перебуваючи в лікарні, могли не заповнювати анкету для дослідження — у них могло не бути доступу до інтернету, або в них специфічне поранення, яке обмежує доступ до її заповнення.

Але варто розуміти, що контузія впливає не тільки на фізичне тіло. Вона дуже впливає на психоемоційний стан. Наприклад, за шкалою вегетативних порушень у людей, які пережили контузії, спостерігається значний провал. Це підступна і часто невидима проблема — коли людина начебто фізично здорова, але всередині їй надзвичайно складно.

Цей вплив різниться залежно від того, які частини мозку були уражені контузією та якого типу ці ураження. Знижується когнітивна функція, стає важче контролювати емоції, погіршується настрій, і з’являються депресивні прояви. Це важкий і невидимий процес, з яким важко справлятися.

У мене була контузія два роки тому, і я досі відчуваю її наслідки: маю певні проблеми з пам'яттю і мене захитує у транспорті. Мені важко.

Важливо звернути увагу на те, що якщо в людини була контузія і їй здається, що з нею все гаразд, то це не означає, що варто ігнорувати проблему. Обов'язково потрібно пройти діагностику і перевірити себе, оскільки контузія може дуже вплинути на психоемоційний стан. У нас є прекрасні спеціалісти в «Лісовій поляні», які допомагають з таким станом. 

«Першими “вигрібатимуть” партнери та партнерки бійців»

Якщо порівняти першу й останню хвилі опитування, психологічна стійкість українців зміцніла за ці роки чи, навпаки, зараз у суспільстві повне виснаження?

За показниками тих, хто перебуває в Україні, відбувається падіння. І це стосується всіх категорій громадян — цивільних і військових, жінок і чоловіків.

Свій стан можливо покращувати, звертаючись по психологічну підтримку. Але ж не всі звертаються.

Суспільство досі розрізнене в питанні, як жити в тилу. Чи можна, умовно, ходити кудись на каву і проживати своє життя так, як хочеться, чи це буде неприйнятно щодо військових, які цього робити не можуть?

Це треба робити. Я розумію, що військовим може бути важко, але від того, що цивільна людина піде на каву чи в кіно, військовому не стане легше. Але стане краще цивільному.

Багато зараз нападають на цивільних чоловіків, і, може, десь я і розумію, про що це. Але, з іншого боку, сьогодні він цивільний, а завтра буде в армії з цим рівнем психологічних проблем. Тому ми маємо піклуватися про всіх людей, які рано чи пізно будуть воювати або вже воюють.

Єдине, що, на мій погляд, у нинішній ситуації не дуже доцільно робити, — це виставляти в соцмережах своє «щасливе життя». Ми живемо у суспільстві, де є глибокі контрасти: хтось втратив близьку людину, хтось чекає з полону, хтось поранений. Багато людей не можуть відчути радість, бо їхня реальність зовсім інша. І демонстрація цього «успіху» може бути травматичною для тих, кому зараз погано. 

Ми ж не танцюємо поруч із тими, хто горює, і не радіємо перед ними. Але це моя особиста позиція — я намагаюся бути стриманим у таких виявленнях радості.

Якщо уявити Україну через 5-10 років, які наслідки психологічної травми війни ми ще побачимо? І чи можемо ми цьому запобігти?

Не можна однозначно сказати, як це буде. Можливі два крайні сценарії. 

Перший — це посттравматичне зростання, коли людина, стикаючись з травмою, проходить її й використовує цей досвід для особистого розвитку. Це може стати внутрішнім ресурсом, що допомагає людині стати більш зрілою, більш цілісною, більш емоційно стабільною. Травма і психологічні труднощі є не вироком, а викликом, подолавши який можна стати сильнішим. І це може призвести до емоційного зростання на рівні суспільства.

Другий сценарій — усе буде набагато гірше. Багато людей зіткнуться з ПТСР, агресією, виснаженням, психічними проблемами. Це призведе до конфліктів, насильства — як на рівні сімейному, так і в суспільстві загалом. І першими «вигрібати» будуть партнери та партнерки бійців, які повертатимуться з фронту, та їхні діти.

Я думаю, що в реальності буде десь посередині. Частина людей знайде спосіб рухатися вперед, працювати над собою, створювати нові проєкти, розвивати бізнес і економіку. Інші ж можуть залишитися в стані стагнації, і це також буде частиною нашої реальності. 

Як то кажуть, мій сусід їсть м'ясо, я їм капусту, а в середньому ми їмо голубці. Думаю, тут буде схоже: частина знайде шлях до розвитку, частина залишиться в тому стані, у якому опинилась.