ВИНІПОНІМАЄТЄЕТОДРУГОЄ! Або чому Насіров мобілізованіший, ніж інші

За обуренням народу пильно стежать, наші пости читають, аналізують. Тому швиденько скасовують наказ про служивого Насірова.

— А що, так можна було? — дивується народ.

Ні, так не можна було, адже наш суд чітко висловився про помилкову мобілізацію (див. скрин).

— Помилкова мобілізація не звільняє від служби, — каже суд.

Але не щодо Насірова. Помилкова мобілізація Насірова таки звільняє Насірова від служби й від обурення народу. Та що ж таке!

Пацана, сироту з добрячими психічними порушеннями й з відсутністю черевної стінки, було мобілізовано у стилі «за шкірку і без ВЛК до армії». Лікарі, не дивлячись на діагнози й не побачивши самого реципієнта, підмахнули всі папери. Ми рік добивалися звільнення цього каліки з армії. Він пройшов кілька стаціонарів, він пройшов ВЛК. За рік нарешті звільнили.

Насірова звільняють за добу. Наказом.

— Ой, ми помилились...

Тобто в нас є мобілізовані, а є мобілізованіші.

У нас є біленькі, а є ще біліші.

У нас dura lex, sed lex щодо одних, і «закон — як дишло: куди повернеш, туди й вийшло» щодо інших.

Чому це взагалі можливо?

Де справедливість?

О, я відповім. Це просто. Справедливість — у нас самих.

— Ви знаєте, скільки в нашій армії «мертвих душ»? Тих, що значаться, отримують зарплатню, але насправді не служать.

— Так, знаємо. Наприклад, Славко Вакарчук. Він значиться на службі, тому ТЦК його вже не наздожене. Він отримує зарплатню військового і напрацьовує воєнну пенсію. Але. Не. Служить.

— Виніпонімаєтєетодругоє. І взагалі, Вакарчук значиться психологом. Тому його концерти, які він дає по всій країні, можна прирівняти до роботи психолога! І взагалі, ЦЕ Ж ВАКАРЧУК! Ви знаєте, скільки грошей він вклав у ЗСУ!

— Ми знаємо немолодих людей, що служать на фронті. У них часто передінсультний тиск, у них передінфарктний стан. Але за ВЛК вони звільнитися не можуть.

— Так, ми в курсі. Тим часом опальний генералітет — Залужний, Шаптала, Остащенко, — молоді, в принципі, люди, звільняються за липовим висновком ВЛК.

— Виніпонімаєтєетодругоє! Ви знаєте, як складно генералу звільнитися з армії, та ще й під час війни. А генералам же теж треба якось жити. Вони не можуть піти на меншу посаду, ніж була. І взагалі, руки геть від Залужного!

Обидва приклади про те, що є біленькі, а є ще біліші.

Що узаконене порушення закону, вибачте за тавтологію, сприйметься народом з меншим обуренням, якщо порушення застосовано до ще білішого.

— Я знаю сержантів без зубів, хребет давно посипався в труси, вік чималий, з усіма віковими болячками. Їх не звільняє ВЛК. Чим вони гірші за Залужного?

— Ну ви зрівняли! Якогось сержанта і самого Залужного!

— А чом би не зрівняти? Обидва в армії, але сержант ще й на десяток років старший і на кілька метрів медичних документів хворіший. Обидва також громадяни України. То чом би не зрівняти?

— Виніпонімаєтєетодругоє!

— Ну ви зрівняли! Якусь коханку командира, влаштовану на липову військову посаду, і самого Вакарчука!

— А чом би не зрівняти? Обоє громадяни України. Обоє — «мертві душі» у війську. Обоє фактично дурять народ і армію.

— Виніпонімаєтєетодругоє!

Тому все просто, братці. Доки ви толеруєте біленьких і ще біліших, доти й буде можливим відкрите порушення закону.

Бо дура в нас не лекс.

Бо закон — як дишло: куди повернеш, туди й вийшло. А повертати це дишло допомагаємо самі ми.

Авжеж?

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.