«Приймали пологи, а що робити? Тут бахкає, там гримить». Як народжують у пологовому, недалеко від лінії фронту

Підтримати

Ми в Запоріжжі, ми в Україні!

Оксана Сукмановська — заступниця медичного директора з материнства та дитинства міської лікарні № 9. А ще вона лікарка, яка за 34 роки прийняла десятки тисяч пологів. Ми розмовляємо в її кабінеті, де на стіні — картина, намальована за номерами: мама з дитям. 

Оксана Петрівна розповідає найбільш пам’ятні випадки зі свого досвіду: 15-річну дівчинку — наймолодшу маму, згадує жінку великих розмірів і ваги, яку не витримував жоден операційний стіл і жоден апарат УЗД не бачив серця за шарами жиру. Під час пологів довелося вдвічі збільшили команду лікарів, бо частина тримала жирові складки в руках.

Вона згадує часи ковіду:

«Люди мерли сотнями по всьому місту, але смерть саме вагітної вважалася найбільшим криміналом на думку суспільства. Різне бувало, але найбільшими нашими проблемами залишалися пацієнтки із кровотечами й високим тиском. Загалом ми добре жили, нас називали “домашнім пологовим”, тут тихо, затишно. Ми влаштовували дні відкритих дверей, дні психологічного розвантаження, святкували День матері, у нас діяла школа відповідального батьківства. А потім прийшла війна…»

Поряд прилітало і в житлові будинки, і по «ДніпроГЕС», але найстрашнішим був гул літаків, які йшли дуже низько. Люди панікували, розбігалися, хто куди.

Знадобилося близько місяця, щоб заклад адаптувати. Вікна затуляли мішками, купували ліхтарі, розбиралися, хто якими сходами спускається в підвал, де в ньому встановити розетки, де обладнати нову операційну, як розжитися генераторами тощо.

Зараз процеси налагоджені: жінки за власним бажанням під час повітряної тривоги виходять або в коридор, де стоять ліжка для діток, або спускаються в бомбосховище, під яке облаштували підвальне приміщення.

Цікаво, що більше наполягають на сховку чоловіки, які стали татами і яким дозволено перебувати біля дружин у палатах. Втім, як і сестрам, бабусям та іншим родичам.

«У  татів потрійна відповідальність: за дружину, дитину й себе, — заходить до кабінету Євген Аверченко, завідувач пологового. Долучається до розмови. — Але жінки, які приїхали з місць, де їх обстрілювали, самі йдуть у сховище, без нагадування. Я пригадую, як навесні 2022-го до Запоріжжя добивалися люди з Маріуполя і прилеглих територій. Вони пахли гаром, наче з заводу. Приїжджали в напхом напханих автівках, 80 кілометрів долали за 16 годин. І видихали: “Нарешті ми в Запоріжжі, ми в Україні”».

Мами стали залишати дітей

Запитую в обох лікарів, а вони акушери-гінекологи, як змінилися пологи за останні три роки.

«Стало більше хворих дітей на інфекційні захворювання. Поки в мам хороший імунітет, все добре, а як тільки знижується, інфекції, які жили в її організмі, потрапляють через плаценту до дітей, — відповідає Оксана Петрівна. — Також збільшився відсоток кесаревих розтинів. Не формується домінанта пологів, тобто природне програмування жінки на нормальні пологи не спрацьовує. Жінки через постійний стрес бояться, що щось трапиться».

«Пологів за ці три роки стало відчутно менше. Якщо раніше на рік народжувалися 1600-1700 немовлят, то зараз 800. Багато жінок виїхали, багато не хочуть народжувати. Цікаво, що зважуються завести дитину у війну ті, хто вже має дві й у кого чоловік-військовослужбовець», — додає Євген Григорович.

Обоє з сумом визнають, що матері стали відмовлятися від новонароджених дітей. У 2022-2023 роках такого не було. А торік залишили двох діток, цього теж уже двох. Це дуже високий показник для їхнього пологового відділення.

Причини у всіх різні: одна з жінок уже покидала дітей — про таких кажуть «неблагополучна», в іншої був цивільний шлюб. Вона залишила дитину в пологовому, а батько хотів забрати, та оскільки їхні стосунки не оформлені, він не має права. Йому доведеться йти з ДНК-тестом до суду й встановлювати своє батьківство. У третьої жінки загинув чоловік.

Ці мами можуть писати відмову, а можуть піти без пояснення. Через місяць дитину передають у дитячий будинок.

У пологовому сердяться: вони дають імена дітям, а в дитбудинку міняють. 

Жінка сама вибирає, в якому залі народжувати

Євген Аверченко проводить екскурсію відділенням. Зараз ніхто не народжує, то в чотирьох пологових залах крім апаратури нічого нема. На першому поверсі є ще один зал без вікон, він — всередині приміщення, і в такий спосіб захищений. Туди спускаються народжувати, коли тривоги й вибухи.

Але якщо процес пологів у розпалі й застав жінку у звичайному залі, то, що б не робилося зовні, її перевозити в безпечніше місце не будуть. Якщо ж це лише перейми, жінка може вирішити, де народжувати: у звичайному залі, чи захищеному. В неї є кілька годин подумати.

Так само мама дитини вирішує, виносити маля, яке лікують у палаті інтенсивної терапії, у підвал, чи ні. Для нього є спеціальна сумка.

28-річній Валерії Столяр пощастило. Вона готується в палаті з донькою до виписки, а за дні перебування в пологовому балістика не прилітала, тож у сховище вона не спускалася.

«Мені пояснили, куди йти, якби щось летіло», — каже молода мама. Її донька така крихітна, що згорточок з нею ледь помітний на великому ліжку.

Спускаюся з Аверченком до підвалу, там дивани, ліжечка для дітей, стільці. Сюди пускають не лише пацієнток і персонал, а й місцевих жителів із сусідніх будинків.

Якщо, не дай Боже, завал, тут є вентиляція, кілька виходів, душ і туалет.

Пустили тата в душ і годували холодцем

Валентина Боброва працює акушеркою 29 років, Тетяна Гаркуша — 32. Жінки не виїжджали після вторгнення і з жахом згадують перші дні бомбардувань і  обстрілів.

«Приймали пологи, а що робити? Тут бахкає, там гримить. Одна жінка народжувала — як торохне неподалік, то ми дарма, що вже голівка немовляти з’явилася, з переляку викотили породіллю в коридор», — каже Тетяна Володимирівна.

Вона розповідає історію студентки із Запоріжжя, батьки якої жили в Михайлівці — зараз окупованому селі. Вона народжувала в місті, а мама пробивалася евакуаційними коридорами до неї. Було дуже страшно, бо її чоловік служить, зять на війні, могли будь-якої миті розстріляти, але вона дісталася таки до доньки й була присутня на пологах.

Валентина Олексіївна пам’ятає вагітних із Харкова, вони приїздили сюди після підвалів, у синцях і ранах, бо на них падали плити.

«Дуже сумно слухати особисті історії жінок, — зізнається пані Тетяна. — Ми сидимо в коридорі, а вона зазирає в очі: “Вам як розповідати? Все-все? Як було насправді?”»

Я киваю.

«У мене народжувала одна молоденька, чоловік її служить, — продовжує вона. — Дві години після пологів кілька разів запитувала: “З дитиною все гаразд?”. Я відповідаю: “Все гаразд. А що тебе так напружує?”. А вона каже: “У мене така важка вагітність”. А я: “Та у всіх така, у всіх стрес”. Виявилося ж, що коли був обстріл, частина будинку в місті завалилася. І там загнув один чоловік, ми всі про це знали. А то — її батько. Мама була в іншій кімнаті, а цю дівчинку (породіллю — ред.) викликали в той  день на роботу. І от вся її вагітність припала на таке горе: смерть близької людини…»

Інша її пацієнтка заявила: «Я не народжуватиму, чекатиму чоловіка з фронту». Лікарі лише перезирнулися: як ти зупиниш процес? Але вона пальці перехрестила й говорить: «Його автобус буде за 10 хвилин».

«І ми її не чіпали, тим паче того дня народжували чотири жінки. Аж ось минає 10 хвилин, і він прибігає бідний, хапає вологі серветки, починає витиратися. А я йому: “Йдіть у душ”. Мені з реанімації дівчата кричать: “Таня, тебе звільнять!”. Я кажу: “Хай звільняють”. Він пішов у душ, а ми потім його всі погодували. Навіть холодцем, — сміється. — Він з нуля, голодний!»

Зараз багато жінок народжують, у яких чоловіки в армії, або травмовані. Є таке, що вона народжує, чоловік поруч, а за місяць — уже вдова. Інша втратила чоловіка, ще коли вагітною ходила. Народжувала зі свекрухою, та добре трималася, але в кінці як розплакалася! Акушерки ридали разом з нею, обіймалися.

«А ще, пам’ятаєш, лежала у нас дівчинка, вона якраз народила, а її чоловік загинув, вона так побивалася, що не могла поїхати на похорон, — пані Тетяна повертається до колежанки. — А якось поранений чоловік прийшов на пологи. Коліно в нього випирало, він у бандажі, а пологи складні, довгі. Ми потім йому ще знеболювальне кололи».

Історії ллються одна за одною.

«Багато чоловіків їдуть прямо з фронту. Одному на першому поверсі персонал влаштував кордебалет, бо не хотіли пускати брудного. Але ми дозволили: він вже у віці, в дружини перші пологи, кесарів розтин, вона відпочивала після народження дитинки. Чекала чоловіка лише завтра. Я накинула на військового халат (а він разом з автоматом, бо не має права його ніде залишати), і він пройшов до доньки. Гладив своєю велетенською рукою ту крихітну ручку. Яка потім ця мама щаслива була! Ось мій завідувач сидить, і я відкрито кажу: “Григорович, чоловіків пускаю митися, брудних в реанімацію. Ну а як інакше?”»

Аверченко махає рукою, мовляв, все нормально.

Пані Валентина додає, що в перші місяці після вторгнення охочі приносили до пологового візочки, ліжка, одяг. Ними забили цілу кімнату. І мами соромилися, але заходили й брали, кому що треба.

Подобається памперс міняти, жопку мити

Повз нас пробігає молодий чоловік. Тато. Скоро його дружину виписуватимуть і він побіг по повітряні кульки. Наздоганяю його на сходах.

Це Володимир Чуфус. Футболка з написом: «Посміхнись, найкраще вже позаду». Він радий і захоплений: «У мене це друга дитина. Донька. Камілою назвали. Я військовий, служу вже третій рік, дали відпустку на пологи. Я був присутній, — він аж світиться. — Мені поклали крихітку на живіт, класні відчуття, не передати словами. З сином такого не було. Мені все це подобається: памперс міняти, жопку мити. Принесу дружині кульки та квіти. Мабуть, троянди, рожеві», — він біжить далі.

Мої співрозмовниці-акушерки всміхаються. Таких татів вони бачать багато, а останні три роки майже всі вони — бійці. Хоча траплялися серед пацієнток і жінки-військові.

«Наша лікарка Соня, анестезіологиня, пішла воювати. І зустріла там своє кохання і народила у нас тут хлопчика», —  радісно згадує Тетяна. — А загалом жінки-військовослужбовиці такі, як й інші жінки. Бояться і переживають. Ми інколи їх підколюємо: “Ти що така ніжна? Ти ж воїн!”»

Володимир з кульками та трояндами мчить назад.

«Приходьте по третє», — гукаю я, як роблять зазвичай працівниці пологового.