Коли дитина мовчить — говорить тривога. Як працюватиме Центр психічного відновлення для дітей від Благодійного фонду «Голоси дітей»

«Завдяки психологу мій син знову всміхається»

Артур із мамою до кінця минулого року жив у Запоріжжі, на лівому березі Дніпра. Цей район міста потерпає від обстрілів. Коли вперше неподалік від дому прилетіло так, що у квартирі вибило вікна, у хлопчика сталася панічна атака.   

«Він увесь тремтів, не міг дихати, — згадує мама Наталя. — Після цього припинив спілкуватися з друзями та їздити на тренування з улюбленого футболу. Відмовлявся від їжі. Майже не виходив із коридору: сину здавалося, що тільки там безпечно». 

Наталя звернулася по допомогу до психолога. Дитину навчили вправ для самозаспокоєння. Хлопчик повторював їх удома й поступово відновив тренування й спілкування з друзями. Згодом район, де жив Артур, на жаль, знову кілька разів обстріляли.   

«Син переніс ці обстріли вже спокійно, без панічних атак, — каже Наталя. — Після того як прилетіло неподалік від його школи, навіть заспокоював мене». 

Після чергових обстрілів Наталя вирішила остаточно виїхати з сином із Запоріжжя, і тепер вони живуть у більш спокійному місці.

«Тепер я можу спокійно говорити про втрату»

Інна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Романом 2015 року. Одружилися, у пари народилися двоє синів: Максим і Михайло. 24 лютого 2022 року Інна з дітьми переїхала з Києва до батьків, а Роман подався в армію. 

29 червня 2022 року Роман загинув на Донеччині, йому було 40 років. 

Хлопці по-різному переживали втрату тата. Семирічний Мишко багато плакав. А дев’ятирічний Макс замкнувся в собі. 

«Я намагалась не показувати дітям свій біль, але ж він нікуди не зникав», — каже Інна.

Тому, коли почула про програму Camp+ від Благодійного фонду «Голоси дітей», вирішила — їде. Насамперед заради синів. Дисципліновано відвідувала всі заняття, хоча тоді ще не усвідомлювала, як багато вони їй дадуть.

«Справжній ефект я відчула лише після повернення. Зрозуміла, що тепер у мене є внутрішні інструменти, щоб швидко заспокоїтись. Що я більше не тону в горі. Camp+ допоміг мені перегорнути сторінку».

Зцілення — це довгий шлях. Але дитинство не може чекати

Дитяча психіка страждає від війни, навіть коли цього не видно. Це активістка й співзасновниця фонду Олена Розвадовська усвідомила ще під час своєї першої поїздки на фронт у 2014-му. А вже у 2019-му, коли команда «Голосів дітей» працювала на сході й щодня бачила наслідки війни в очах дітей, стало зрозуміло: допомога має виходити за межі психологічного кабінету. 

Виникла ідея створити власний реабілітаційний простір — неформальне, тепле місце, де дитина не почувалася б пацієнтом, а повертала відчуття безпеки, дому, стабільності. Як зазначає співзасновниця фонду, цього неможливо досягти у звичних орендованих приміщеннях — бо вони не про дитину.

«Сьогодні ми створюємо перший в Україні центр довготривалої психологічної реабілітації для дітей, підлітків та їхніх батьків. Йдеться не лише про тих, хто пережив обстріли чи втрату рідних, — а й про всіх дітей, у яких є симптоми тривожності, депресії, ПТСР, порушення сну. Це ті прояви, які часто залишаються “невидимими” — але сильно впливають на навчання, поведінку, стосунки. Ми це бачимо щодня — у роботі із сотнями родин», —  каже Олена Розвадовська.

Робота з родиною — ключ до відновлення

Центр буде розрахований на дітей, які пережили окупацію, обстріли, втрати, розлуку. 

«Дитина, яка втратила тата на війні, житиме із цією втратою все життя. Їй потрібна система підтримки не лише зараз, а й через 5, 10, 20 років. І ми не маємо права казати, що вона “почекає”. Дитинство не може чекати», — наголошує Розвадовська.

А втім, підтримки потребують усі українські діти. За результатами дослідження  «Індекс майбутнього», яке провели Фундація Олени Зеленської та Київська школа економіки, понад 40% українських дітей мають ознаки посттравматичного стресового розладу. А спертися їм часто немає на кого. 

«Батьки часто не знають, як підтримати дитину, коли самі ледь тримаються. А діти — дуже гостро потребують, щоб їх почули. Особливо підлітки — вони не завжди говорять про біль, але точно не хочуть, щоб їхні почуття знецінювали», — розповідає Олена.

Саме тому в новому центрі команда планує працювати і з дітьми, і з батьками. На всіх рівнях: тіло, емоції, розуміння. Через тілесно-орієнтовану терапію, ігрові та артпрактики, психоедукацію. Олена говорить, що це допомагає дитині в буквальному сенсі «перепрожити» досвід — без стигми, страху, із розумінням, що вона не «зламана», а жива.

«У нас не буде “однієї програми на всіх”. Ми створюємо окремі треки — для дітей різного віку, для підлітків, для мам із дітьми. З кожною дитиною та родиною працюємо індивідуально. Це і сесії з психологами, і групова робота, і багато практик, які допомагають знизити тривожність, повернути довіру до світу. Ми доступно пояснюємо, що таке травма і як її подолати, — щоби дитина знала: з нею все гаразд», — каже Розвадовська.

Центр з’явиться на Київщині вже восени 2026 року. Програми триватимуть від 14 до 21 дня. У центрі одночасно зможуть перебувати до 100 людей — це діти разом із батьками. Щороку — понад тисячу дітей і батьків. До участі можна буде долучитися за відкритою формою або за направленням від партнерських організацій. Центр працюватиме не лише з дітьми — окремі програми передбачені й для батьків. 

Освіта й підготовка фахівців: створення травма-інформованої спільноти

У ребцентрі також навчатимуть. Планують створити платформи для підготовки вчителів, психологів, соціальних працівників, щоб сформувати так звану травма-інформовану спільноту.

«Це означає — вчасно побачити, що з дитиною щось не так, і правильно зреагувати. Бо першим, хто помітить тривожний сигнал, може бути не психолог, а вчитель у класі чи вихователь у групі», — пояснює Олена.

Міжнародні підходи до психотерапії також будуть частиною програми — але адаптовані до українських реалій. Команда вже співпрацює з фахівцями з Данії, Швеції, США, і проходить навчання та супервізії. Проте, каже Олена, українські спеціалісти нині одні з найдосвідченіших у роботі з кризами. 

Авторка: Віта Корнієнко

Куди можна звертатися по допомогу

• На лінію безоплатної психологічної допомоги від фонду «Голоси дітей» — 0 800 210 106, а також у Telegram-бот або Viber-бот.

  На цілодобову Національну гарячу лінію для дітей та молоді — 116 111 або 0 800 500 225.

• На цілодобову Національну лінію з питань запобігання суїцидам та підтримки психічного здоров’я Lifeline Ukraine — 7333.
• До ресурсу Teenergizer, де підлітки можуть отримати безплатні онлайн-консультації.
• На цілодобову Національну гарячу лінію із запобігання домашньому насильству, гендерній дискримінації та торгівлі людьми — 116 123 або 0 800 500 335.
• На цілодобову гарячу лінію психологічної підтримки для дітей і дорослих ГО «Людина в біді» — 0 800 210 160.
• До Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.
• На лінію безоплатної психологічної допомоги від Національної психологічної асоціації (для українців, яких прямо чи опосередкована зачепила війна) — 0 800 100 102 (працює з 10:00 до 20:00).