Поїхав у росію до коханої, а сів за ґрати за «побиття беркутівців» на Майдані. Як українець 10 років відсидів у російській тюрмі

Підтримати

З Київщини — за коханням у росію

Андрій із невеликого села Вікторівка, на Київщині. Вчився в Київському професійному коледжі будівництва і архітектури, працював на будові. 

2013-го, як і тисячі українців, був учасником Революції гідності. Відстояв на Майдані до останніх днів, а потім повернувся до звичного життя. Народилося двоє дітей. 

Якось у жовтні 2014-го в чаті відеогри World of Tanks познайомився з Галиною з росії. Близько трьох місяців спілкувалися через відеозвʼязок.

«Я запрошував її до нас, але вона казала, що в неї є діти й немає грошей, щоб їхати. І вже коли у грудні 2014-го я був на кордоні, то вона дізналася, що я їду до неї», — пригадує Андрій.

Галина мешкала в селі Янтарному, у Кабардино-Балкарії. Він перебрався до неї. Перші пів року життя в російському містечку з тисячею жителів для Андрія минули майже спокійно: працював адміністратором на автомийці й на фермі, потроху налагоджував спілкування з дітьми Галини. 

Тільки от з її колишнім чоловіком виникали конфлікти. «Він не давав нам жити, постійно скандалив, коли приїжджав. Налаштовував дітей проти Андрія», — розповідала Галина.

Андрій припускає, що саме ексчоловік міг стати причиною, що до дому Галини навідались російські силовики.

«Обіцяли повернути через три години. Не повернули»

У квітні 2015 року до Коломійця зателефонували, чоловік представився працівником Федеральної служби безпеки. Пропонував зустрітися й поговорити. 

«Вони хотіли розпитати мене про Майдан, про те, як я потрапив на територію росії. Я побоявся туди їхати, зважаючи на конфлікти з колишнім чоловіком Галини. Кажу, дайте офіційний лист — і я приїду. Через півтора місяця — 15 травня — приїхали…» — додає Андрій.

Як розповідала журналістам Галина, того дня вона з Андрієм працювала на городі. Раптом приїхали троє в масках і троє цивільних.

«Вони сказали, що Андрій — майданівець. Кричали: “Розумієш, з ким ти живеш?”. Його поставили до паркану, у мене почали обшук проводити. У сейфі колишнього чоловіка знайшли пакунок трави. Вони вирішили не писати в протоколі про марихуану, забрали її із собою. Андрія відвезли на допит [у Нальчик]. Обіцяли повернути через три години. Не повернули», — пригадувала жінка.

росіяни закидали, що 20 січня 2014 року біля вулиці Грушевського в Києві Коломієць нібито кидав «коктейлі Молотова» в бік працівників «Беркуту». «Постраждалими» у цій справі були Козяков М. та Гавриленко А. — «беркутівці», які приїхали на Майдан із Криму (вони перейшли на бік росії).

Один із них заявив, що через попадання «коктейлю Молотова» на ногу «відчув сильний жар», а інший — «злякався за своє життя». Як доказ у них була обгоріла форма.

Під час допиту, де росіяни катували Андрія, він підписав «зізнання», що нібито кидав у «беркутівців» запалювальну суміш. А ще — у незаконному зберіганні наркотиків. 

«Вони погрожували тим, що Галину поруч зі мною посадять і що вона теж буде відбувати покарання. Після цього я підписав, що зірвав траву», — каже Коломієць.

російські силовики стверджували, що після допиту Коломійця відпустили, а дорогою він зірвав пакет дикорослої коноплі. Андрій наполягає, що після затримання його не відпускали. Галина припускає, що російські силовики підкинули «траву», яку знайшли в сейфі її колишнього.

Галину теж допитували. На той час вона була вагітною, і, мабуть, через стрес у неї стався викидень.

Правозахисники назвали цю справу політично мотивованою, позаяк значна частина вироку не мала нічого спільного з юридичним текстом, а просто дублювала російську пропаганду.

«[Політичні діячі Петро] Порошенко, [Арсеній] Яценюк, [Віталій] Кличко, [Олег] Тягнибок, [Юрій] Луценко, [Олександр] Турчинов, [Арсен] Аваков, [Андрій] Парубій і співачка Руслана [Лижичко] активно пропагували націоналізм, говорили про те, що український народ перевершує інші народи, розпалювали ненависть до співробітників міліції та чинної влади в Україні й висловлювали різні екстремістські гасла, зокрема спрямовані на розпалювання ненависті з російським населенням України», — йдеться у вироку.

Коломійця привезли до СІЗО в Крим. Справу розглядав підконтрольний росіянам Київський райсуд Сімферополя. Влітку 2016-го його увʼязнили на 10 років — за замах на вбивство (ст. 105 Кримінального кодексу рф), зберігання наркотиків (ст. 228) та замах на злочин (ст. 30). У жовтні 2016 року «Верховний суд Криму» залишив цей вирок чинним. 

Андрій розповідає, що в Сімферопольському СІЗО не раз мав сутички із чоловіками, які брали участь в анексії Криму. Коломієць припускає, що вони могли бути військовими — тими самими, яких називають «зеленими чоловічками». Вони сиділи з Коломійцем в одній камері через різні злочини: хтось через наркотики, хтось через вбивство. 

У 2016 році Андрій та Галина одружилися. Розписувалися в СІЗО.

«Ми не знали, що документи, які видані після анексії Криму, не є дійсними в Україні, тому в Україні ми юридично не є подружжям», — пояснює чоловік.

***

Після вироку Коломійця етапували до росії — до колонії в Краснодарі. За весь період увʼязнення його щонайменше пів сотні разів кидали до штрафного ізолятора (ШІЗО), часто з надуманих причин — наприклад, через те, що замість роби вдягнув власний теплий одяг. Або ж продовжували покарання, бо у ШІЗО ліг на підлогу (боліла спина), попри заборону. У таких камерах ліжка вдень причіплюють до стіни, а стільців зі спинками немає.

Поки Андрій був увʼязнений, у 2017 році на Луганщині загинув у бою його брат-військовий.

Галина приїздила на побачення до Андрія, передавала передачі, повідомляла правозахисникам про його стан здоров’я. У 2019 році переїхала до Краснодара, щоб бути ближче до чоловіка.

Саме через дружину Андрій міг спілкуватися з рідними. Передавав листи, а іноді діставав телефон через людей, з якими можна домовитись за гроші. Таку тюремну пошту називають «ногами». 

Говорив по телефону нишком, наприклад під час роботи на промзоні, де менше камер відеоспостереження.

«Був хлопець, з яким я сидів, — він стояв “на шухері”, поки я телефонував. Потім навпаки — я стояв, а він телефонував. Якось так і викручувалися. Він росіянин. Опинився за ґратами, здається, через вбивство. Але коли ти там сидиш — у вас спільна травма, спільна проблема», — каже Коломієць.

І додає: звісно, через це його закривали у ШІЗО. Але принаймні мав змогу поговорити з батьками, побачити дружину. Навіть спілкувався по відеозвʼязку з деякими правозахисниками й волонтерами. 

Світло в камері тільки перемикалося: вдень яскраве, вночі — трохи менш яскраве. Щоб хоч якось поспати, використовував вушні затички й маску для сну.

Ці затички допомагали рятуватися й від російського гімну: останні три-чотири роки тюрми його вмикали зранку дуже гучно, у всьому таборі, кожного дня. Та одного разу він проспав, тож наглядачі написали на українця рапорт про порушення. Після того вʼязні домовлялися будити один одного.

Ще одною причиною для нападків стало те, що вже в колонії він прийняв іслам. Крім того, адміністрації не подобалося, що до нього приїжджали консули, адвокати. Що не сидів як сіра миша. Тож і писали рапорти, які ставали причиною для ШІЗО, або підсилали когось з увʼязнених, щоб побити Андрія. Таке ставалося тричі.

«Наприклад, коли приїжджав прокурор або коли дружина написала звернення про те, що в мене псоріаз. Або коли я проніс телефон і нікому про це не сказав», — пояснює чоловік.

Медичної допомоги не надавали. Якщо у тебе щось болить — анальгін і від голови, і від живота.

Зараз, після звільнення, у нього є проблеми зі шлунком. Часто болить голова. Це наразі те, що вже дається взнаки. Але Коломієць іще має пройти детальніші обстеження.

«На чужині, крім тебе, у мене нікого немає, Галинко»

У 2021 році росіяни рішенням адміністрації колонії визнали Андрія таким, що має утримуватися в суворих умовах утримання (СУУ). Це камера в колонії, де умови жорсткіші: побачення — раз на пів року (у звичайному режимі — раз на три місяці). Передачі — теж раз на пів року, і тільки продукти й речі першої потреби. В одній камері 12 на 16 метрів було десь 35 людей.

«У СУУ ти не можеш піти працювати. Але вже перед звільненням зробили швейне приміщення. За чотири місяці я так заробив 1600 рублів», — розповідає Коломієць.

На території табору є магазин, де увʼязнені можуть витрачати зароблені гроші — але не більше 7-8 тисяч рублів на місяць (близько 4 тисячі гривень). А якщо вʼязень у камері ССУ, то треба писати заяву й вказувати, що ти хочеш, щоб це принесли з магазину.

Після 2022 року, коли через велику війну Україна розірвала дипломатичні відносини з рф, українські консули вже не навідувались до Андрія. Так само більше не приходили листи з України.

«Я вже втомився, все дістало, просто хочеться кричати. Хочу до рідного дому, де чекають батько і мати. А тут, на чужині, крім тебе, у мене нікого немає, Галинко», — писав Андрій у листі в червні 2022 року.

На обмін чи дострокове звільнення він більше не сподівався. Перші сім-вісім років його тримала віра Галини, але наприкінці строку вона вже здавалася, каже Андрій. У той період він перебував у СУУ, тож побачення були рідко. І тепер уже він сам вірив за двох

У січні 2025 року Андрія відпустили. І відразу затримали й відправили до Центру тимчасового тримання іноземців. Там він був аж до липня. У липні, як розповів чоловік, російські силовики привезли його на КПП на російсько-грузинському кордоні, щоб депортувати з рф. А втім, потрапити до Грузії він не міг, бо не мав документів. Українські консули допомогли їх зробити — і 11 липня, вперше за майже 11 років, Коломієць повернувся до України.

***

Нині Андрій пристосовується до життя на свободі. Намагається розвʼязати проблеми з документами. Вже побував на Алеї Героїв, щоб ушанувати загиблих учасників Революції гідності. Про це мріяв протягом усього ув’язнення.

Нині чоловік сподівається, що українська влада допоможе Галині перебратися до нього на Київщину. У своїх листах із вʼязниці він допомагав їй вивчати українську мову. Жінка вже бувала в Києві 2018 року, їй він сподобався. 

«Київ їй пахне кавою», — каже Андрій.