Лежачий батько лишився закритим у хаті. Єдиного сина мобілізували

Підтримати

44-річний Володимир Маліцький до 6 серпня мав відстрочку від мобілізації, як доглядальник за батьком, у якого перша група інвалідності. Закон вимагає, що відстрочку треба поновлювати що три місяці. 

Останнього разу Володимир із документами не встиг. Односельці пояснюють, все через реорганізацію управління соціального захисту — з 1 липня адміністрування соціальних виплат перейшло від структур Мінсоцполітики до Пенсійного фонду. 

Через це чоловік вчасно не зміг одержати довідку про отримання державної допомоги на догляд за особою з першою групою інвалідності. Яка й доводить, що саме він є тим єдиним доглядальником. 

«Він мав усі довідки з висновками про довічну інвалідність батька, і що той потребує постійного догляду. Після 6 серпня він ходив у ТЦК, приніс усі документи, крім тієї довідки (з Пенсійного фонду — ред.). Там пояснив, що зараз триває реорганізація, і тому довідки ще не дали. Але в ТЦК документи не прийняли й відпустили додому. А після того вони через пошту надіслали йому повістку», — розповідає Віра Александрович, діловодка Золочівської міської ради (до якої входить Сасівський старостат).

Перед тим як знову йти до ТЦК, але вже за повісткою, Володимир звернувся до старости Сасова. Той видав йому альтернативну довідку, де засвідчив його статус доглядальника. 

Подоївши корів та погодувавши батька, 18 вересня чоловік поїхав у Золочівський районний ТЦК та СП. І додому вже не повернувся. 

«Нас покликали ввечері чоловіки, які були поруч їхньої хати на городі. Вони почули крики батька, який весь день був зачинений у хаті», — розповідає сусідка Ольга. Вона кинулась шукати ключі від будинку, але знайти не змогла. 

Далі дзвінки до старости, спільні пошуки ключів, і врешті до хати потрапили. 

«Я боялася навіть заходити всередину — не знала, чи живий іще батько. Бо ж цілий день не було кому подати води. Хотіла дати молока, він сказав, що болить шлунок. Побігла додому по ромашковий чай», — додає Ольга. 

«Попиймо крапель від серця», — староста села Михайло Гетьманчик кладе до рота Йосипу Маліцькому пластикову трубочку, встромлену в чашку з ліками. 

«Мені зимно. Треба запалити піч», — просить літній чоловік старосту. Той розводить руками, бо на вулиці ще літня температура, та й лишати запалену піч без догляду — небезпечно. 

«Пече, там пече!» — скаржиться Йосип. Він пролежав у власній сечі цілий день і подразнив рани від пролежнів. 

Сусідка Ольга тим часом перебирає розкидані ліки на столі поруч, не знаходячи таблетки від головного болю. Староста каже, що сам купить і донесе. 

«Я йому казав — не ходи по Сасову! Сиди вдома, бо злапають!» — Йосип обурюється, що син пішов до ТЦК. Староста його заспокоює, каже, що провини Володі в тому немає, «просто в ТЦК живуть за вовчими законами». 

На літній кухні гріють воду з криниці, вирішують, хто буде мити діда. Шукають сухі речі, але всі, що сохнуть на вулиці на шнурку, ще мокрі. Хтось біжить до себе додому по сухі штани й ковдру. 

Тим часом односельці переконують старосту, що не треба поспішати продавати корів і биків. Мовляв, якщо Володю відпустять додому, із чого він буде жити? 

«А хто буде за тим ходити?! Я не можу постійно. А худоба що — має здихати?! За нею треба постійно дивитись!» — апелює староста.

Пояснює, що вчора й нині тварин уже погодував, але не згоден цього робити й надалі щодня, бо теж має своє господарство та роботу старости. 

«Я ледве знайшов жінку, яка погодилася приходити вранці й увечері подоїти корів, але чи вона зможе постійно — я не знаю, бо в не є свої корови», — додає чоловік. 

Сусідки погоджуються, що не так просто в селі знайти людину, яка вміє дати раду скотині. Бо мало хто тримає тепер корів і має досвід. 

«Крім того, кожна корова звикає до свого господаря. Вона навіть відчуває рухи рук, до яких звикла. Просто страшно підійти, бо може копнути», — пояснюють жінки. 

До збентеженої компанії підходить згорблена літня жінка із ціпком. 

«Я погана сусідка, бо яка з мене помічниця, — каже вона. — Шкода того Володю. Він так важко працював, з ранку і до ночі, бо вони жили з тої господарки. Чому така несправедливість?! Мажори мають гроші відкупитись, а його, бідного, забрали!»

«Що ж вони думають?! Він — єдиний син! П’ять років ходив за мамою і за татом. Бо мама теж була лежача. Він за ними обома ходив, поки мама не померла», — додає вона. 

Староста вже навіть звернувся до колеги із сусіднього села, звідки родом була мама мобілізованого. Але жодних родичів там не знайшлось. 

«Вони були єдині на тому білому світі. Окрім сусідів, вони нікого більше не мають. У Володі не було ні братів, ні сестер. І мама, і тато не мали ні братів, ні сестер», — каже Михайло Гетьманчик. 

Наступного дня після зникнення Володі староста поїхав до Пенсійного фонду по довідку, якої чоловікові бракувало. Далі з нею і ще пакетом документів, де було і звернення голови Золочівської міськради про те, що жодних інших родичів у цієї сім’ї немає.

«Але вони відмовились мене пускати до ТЦК і документів не прийняли. То нам довелось відправляти їх поштою. Але ми вже довідались, що його вже відправили на полігон», — додає Михайло Гетьманчик.

hromadske намагалося зв’язатися з в. о. начальника Золочівського РТЦК та СП. На телефонні дзвінки й повідомлення в месенджері він не відповідав. На прохідній РТЦК нам повідомили, що його немає на місці, і взяли наші контактні дані. 

Ми скерували запит до Львівського обласного ТЦК та СП, але протягом двох діб відповіді не отримали. 

Тож спробували розібратися з військовим адвокатом, які правові підстави могли бути в РТЦК на мобілізацію чоловіка. 

Роман Лихачов каже, що в його практиці багато прикладів, коли мобілізують людей, які мають право на відстрочку. Після закінчення терміну попередньої відстрочки (її надають що три місяці) особа мобілізаційного віку має подати нову заяву. І доки її не розгляне комісія в ТЦК, людину не мають права мобілізувати. 

Але, за словами адвоката, бувають випадки, що не завжди цю заяву приймають, аргументуючи нестачею всіх необхідних документів. І в період між закінченням попереднього терміну відстрочки й продовженням наступного, людина залишається без правових підстав на тимчасове звільнення від мобілізації.

Власне, за версією старости, так могло статись і з Маліцьким, коли після 6 серпня він пішов до ТЦК, але йому відмовили через відсутність довідки з Пенсійного фонду. 

«Але ТЦК повинен прийняти документи, навіть якщо якогось із них не вистачає. Вони навіть мають право самостійно подати запит у відповідні структури щодо тієї чи іншої довідки. Крім того, я раджу в таких ситуаціях додатково дублювати заяву про відстрочку поштою — як звичайною, так і електронною», — пояснює Лихачов.

Оскільки Володимира Маліцького вже відправили на навчальний полігон, то зараз від дій ТЦК уже нічого не залежить. Чоловік може судитися з ТЦК, але суди, за словами Лихачова, можуть тривати півроку-рік. 

Тому простішим способом є написати рапорт на звільнення з війська за сімейними обставинами. Процедура звільнення може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. 

Постраждають від цього не лише хворий батько й худоба, а й держава, яка за цей час витратить ресурси й фінанси на підготовку військовослужбовця, який врешті служити так і не буде.