«Іноді прокидаюся вночі з криком»: жінка, яка каже, що у 16 років над нею ставили експерименти ЦРУ, подала до суду

Про це пише BBC.

У квітні 1958 року протягом місяця Понтінг жила у Меморіальному інституті Аллана — колись психіатричній лікарні в Монреалі. Це сталося після того, як суддя постановив, що на той момент 16-річна дівчина має пройти лікування через «неслухняну» поведінку.

«Мені не сподобався вигляд цього місця. Воно не було схоже на лікарню», — сказала вона BBC.

Саме там вона стала однією з тисяч людей, над якими ставили експерименти в межах надсекретного дослідження ЦРУ з контролю свідомості. Зараз жінка є однією з двох позивачів у колективному зверненні на захист канадських жертв експериментів. 

Згідно з її медичними документами, дівчина тікала з дому та проводила час з друзями, яких не схвалювали її батьки, після складного переїзду з родиною з Оттави до Монреаля.

«Я була звичайним підлітком», — згадувала жінка, однак суддя відправив її до лікарні.

Опинившись там, вона мимоволі стала учасницею таємних експериментів ЦРУ, відомих як MK-Ultra. Проєкт часів Холодної війни тестував вплив психоделічних наркотиків, таких як ЛСД, електрошокової терапії та методів промивання мозку без згоди людей. У ньому брали участь понад 100 установ — лікарень, в'язниць та шкіл — у США та Канаді.

Директор-засновник інституту в Монреалі, дослідник Юен Кемерон давав пацієнтам наркотики та змушував їх прослуховувати записи, іноді тисячі разів, що сам він назвав «дослідженням».

Психіатр змушував Понтінг прослуховувати один і той самий запис на касеті сотні разів. «Він повторювався знову і знову: “Ти хороша дівчинка, ти погана дівчинка”», — поділилася жінка.

Ця техніка була формою «психічного керування», каже Джордан Торбей, яка досліджувала ці експерименти та їхні етичні наслідки.

«По суті, розумом пацієнтів маніпулювали за допомогою вербальних сигналів», — зазначила дослідниця, яка також вивчала вплив снодійних препаратів, примусової сенсорної депривації та штучної коми.

Медичні записи свідчать, що Понтінг давали ЛСД, а також такі наркотики, як амітал натрію, барбітурат, дезоксин, стимулятор, а також закис азоту, заспокійливий засіб, відомий як веселющий газ.

«До 30 квітня пацієнтці провели обстеження… вона стала досить напруженою та надзвичайно агресивною, коли їй дали закис азоту, вона наполовину впала з ліжка та почала кричати», — писав Кемерон в одній з медичних карток.

Правда про експерименти MK-Ultra вперше стала відомою в 1970-х роках. Відтоді кілька постраждалих намагалися подати до суду на США та Канаду. Судові позови в США здебільшого були марними, але в 1988 році канадський суддя зобов'язав уряд США виплатити дев'яти жертвам по 67 000 доларів кожному. Вже у 1992 році канадський уряд виплатив по 100 000 канадських доларів (близько 80 000 доларів на той час) кожній із 77 жертв, але не визнав своєї відповідальності.

Понтінг не була серед них, бо ще не знала, що теж була частиною цього експерименту. І хоча протягом десятиліть вона відчувала, що «з нею щось не так», подробиці щодо власної залученості до досліджень жінка дізналася нещодавно.

Вона каже, що мало що пам'ятає про те, що сталося в лікарні чи наступні роки. Понтінг одружилася, переїхала до провінції Манітоба, народила двох дітей і стала бабусею чотирьох онуків. А втім, каже жінка, наслідки перебування в тій лікарні залишилися з нею на все життя.

«Я відчувала це все своє життя, бо ставила собі питання, чому я так думаю, або, знаєте, що зі мною сталося», — сказала вона.

Протягом життя Понтінг приймала чимало ліків, щоб впоратися з психічними проблемами та повторюваними нічними кошмарами.

«Іноді я прокидаюся вночі з криком через те, що сталося», — розповіла жінка.

Для Понтінг позов — це шанс нарешті досягти певного завершення справи.

«Іноді я сиджу у вітальні, і мої думки повертаються назад, і я можу згадати те, що зі мною сталося, знаєте. Щоразу, коли я бачу фотографію доктора Кемерона, це мене дуже злить», — зізналася вона. 

Хоча робота Кемерона з того часу стала синонімом експериментів MK-Ultra, дослідження Торбей показує, що на той час він не знав, що його фінансує ЦРУ. Його робота з розвідувальною службою США закінчилася в 1964 році, а за кілька років — у 1967-му — він помер від серцевого нападу.

А втім, незалежно від того, чи знав він, звідки отримує гроші, психіатр мав би розуміти, що його експерименти були неетичними, наголошує Торбей. Вона сподівається, що суд розгляне позов і постраждалі відчують певну справедливість.

«Насправді йдеться не про те, щоб повернути пацієнтам те, що вони втратили, бо це неможливо, а про те, щоб майже переконатися, що їхні страждання не були марними, щоб ми винесли з цього урок», — заявила дослідниця.