На фронті тато, дідусь і дядько. Історія семирічної чемпіонки світу з бальних танців
Перед дівчинкою, загорнутою в синьо-жовтий прапор, ведучий чемпіонату в Ассені стає на коліна й урочисто оголошує її ім’я. Зворушливий момент, коли семирічна українка Злата Верес здобула титул чемпіонки світу з бальних танців у категорії до восьми років, став вірусним у соцмережах.
«Ми були всі шоковані. Серце завмерло в ту секунду. Я закрила обличчя рукою й просто плакала. Те, як ведучий став на коліна, як оголосив результат — таке було вперше», — згадує мама Злати Галина Верес.
Тато теж не стримував сліз, спостерігаючи за виступом доньки на позиціях біля Ізюма. Дівчинка каже: свою перемогу присвячує йому. І захисникам України.
«Це вже не просто хобі, а грандіозні плани»
Злата почала займатися танцями в чотири рочки.
Це був початок повномасштабної війни: тато пішов до війська, дитсадки зачинені, дівчинку нічого не цікавило. Доки поруч з їхнім будинком у Глевасі не відкрилася студія спортивно-бальних танців для дітей. Мама вирішила відвести доньку на пробне заняття. Уже після кількох тренувань Злата сказала, що хоче танцювати більше, і попросила індивідуальні уроки з тренером.
Її здібності вперше професійно оцінили вже через два роки — на київському чемпіонаті. Тоді ж стало зрозуміло, що танці для дівчинки — уже не просто захоплення.
«Ми приїхали на змагання, і Злата станцювала просто неймовірно. Усі були вражені. Тренери сказали, що вона нарешті повністю розкрила свій потенціал. Вона взяла свій перший кубок у категорії Under 8.
Це дуже її надихнуло, вона була в захваті й одразу сказала, що хоче ще. Тоді ми зрозуміли: почався новий етап. Це вже не просто хобі, а великі й справді грандіозні плани», — каже Галина Верес.
Тепер у Злати щодня кількагодинні тренування — з обіду до вечора. І лиш один вихідний. Вона дуже цілеспрямована й ніколи не опускає рук, додає мама.
«До обіду в нас завжди школа. І потім постійно заняття на танцях — до 19-20-ї години. Додому ми приїжджаємо пізно. Бо наш клуб переїхав у Боярку, і ми здебільшого займаємося зараз там. Вихідний — тільки субота. У неділю зазвичай розтяжка або основи фізичної культури».
Пʼятикратна віцечемпіонка
Цікаво, що головною метою цього сезону для них був чемпіонат не в Ассені, де Злата здобула перемогу, а в Лондоні — International Dance Festival. Саме для цієї поїздки вони заздалегідь відкривали візи, продумували маршрут і шили сукні для виступів.
«Найважче було на чемпіонаті в Лондоні. Там Злата стала п’ятикратною віцечемпіонкою. У неї було п’ять других місць, а з двадцяти категорій — десять фіналів» — каже Галина Верес.
Після цих змагань тренери запропонували спробувати свої сили ще й на чемпіонаті в Нідерландах. Тут турнір був легшим, каже мама, але дорога — складною: дві доби в автобусі з Києва до Нідерландів і стільки ж назад.
«Усі хвилюються і підтримують»
Мама дівчинки каже, що всі родичі стежать за виступами Злати й завжди хвилюються за результат.
«У нас є група в месенджері — “Златині турніри”. Я пишу туди: “Тримайте кулачки, ми на паркеті!” або “Ура, ми у фінал”. Там і прабабусі, і бабусі, і дідусі, і тітки з дядьками — усі хвилюються і підтримують», — розповідає Галина.
Особливо сильно за Злату хвилюється тато. Хоч він і не може бути поруч, але завжди дивиться виступи доньки онлайн і поділяє її успіхи.
«Чоловік дуже хвилювався: дорога в Нідерланди була довгою й важкою, ми це розуміли. Але була онлайн-трансляція, і він міг дивитися кожен її виступ. Чоловік подзвонив — у нього були сльози радості. За те, як вона працює. Це дуже хороша нагорода, і всі безмежно щасливі», — каже мама танцівниці.
«Вона все розуміє — і чому тата немає поруч, і чому обстріли»
Тато Злати нині служить біля Ізюма. Щодня вони зі Златою переписуються й раз на два дні розмовляють телефоном. Бачитися вдається раз на пів року.
Хрещений дівчинки також під Ізюмом, працює розмінувальником. На фронті і її дідусь — він на Куп’янському напрямку.
«Вона все розуміє — чому тата немає поруч, чому дідусь не вдома, чому бувають тривоги й обстріли, чому вночі ми встаємо та йдемо в коридор. Це вже стало механізмом.
Коли почалася війна, їй було чотири роки, вона в цьому виросла. Ми нічого не приховуємо, не замовчуємо — вона знає все, як є», — каже Галина Верес.
І додає: попри обстріли, Злата фактично не пропускає тренувань.
«Якщо є тренування чи турнір — ми їдемо, незалежно від того, чи дитина добре спала вночі. Часом просто молимося, щоб усе було добре. Звісно, війна вносить свої корективи, робить життя більш неспокійним, але ми намагаємося витиснути з нього максимум».
***
Злата зізнається, що найбільше сумує за татом і завжди чекає на його дзвінки:
«Я його дуже люблю. Інколи хочу йому подзвонити, а він зайнятий. Потім він не може перетелефонувати, а я сиджу й чекаю його дзвінка».
У Лондоні дівчинка побачила на власні очі головну сцену світових бальних танців — легендарний Альберт-Холл. Відтоді впевнено каже: вона мріє станцювати саме там — і вірить, що одного дня вийде туди під бурхливі оплески.
«Я буду йти в танці. Я буду завжди танцювати. У мене є мрія — виступити в Альберт-Холлі», — каже Злата.
Зараз Злата щоденно тренується й готується до своїх наступних танцювальних змагань, які відбудуться в Лондоні вже в січні.
Авторка: Даріна Мельничук
- Поділитися: