За зачиненими дверима: доля мешканців інтернатів в окупованій частині Запорізької області

Знецінення під триколором

Наступ російської армії на Запоріжжі був стрімким. Місцева влада й керівники інтернатів для людей з інвалідністю і людей старшого віку не встигли організувати евакуацію, а гуманітарних «зелених коридорів» їм не надали. Будівлі інтернатів не постраждали, тож заклади продовжили працювали далі, але вже під контролем окупантів. Утім постачання медикаментів та продовольства в інтернати припинилось. Волонтери й українська влада намагались передавати харчі й ліки, проте восени 2022 року росіяни заблокували будь-які вантажі з вільної території. Окупаційна влада дозволила зберегти посади лише тим працівникам інтернатів, які прийняли нав’язане російське громадянство та проявили лояльність. 

У селі Показному Мелітопольського району розташований Михайлівський психоневрологічний інтернат. До окупації тут мешкали понад 250 людей, а в штаті було півтораста працівників. 

Захопивши Показне, росіяни почали тиснути на працівників. Керівника інтернату Віталія Пономаренка викрали, три дні тримали під замком, вимагаючи співпраці з окупантами. Віталій відмовився, тож росіяни звинуватили його в «дискредитації влади росії» й депортували на вільну українську територію. У Запоріжжя виїхали ще кільканадцять працівників, які не погодились на співпрацю з загарбниками; їм запропонували роботу в департаменті соціального захисту Запорізької обласної військової адміністрації.

Керувати інтернатом призначили громадянина росії  Владислава Столяренка. 

У липні 2023 року Генеральний штаб української армії повідомив, що окупанти вивезли мешканців інтернату невідомо куди, а решту працівників звільнили. За даними Генштабу, в інтернаті планували облаштувати військовий шпиталь. За два місяці мешканців повернули, й інтернат відновив роботу. Столяренко в коментарях російським медіа стверджував, що людей тимчасово розміщували в інших інтернатах окупованої частини Запорізької області. В яких умовах вони були насправді, невідомо. 

У червні 2024 року у Михайлівському інтернаті, де зараз, як стверджує окупаційна влада, знаходиться понад триста людей, святкували «день росії». Для мешканців інтернату із психічними або інтелектуальними порушеннями організували конкурс малюнків на асфальті під російські патріотичні пісні, а також підняття їхнього прапора, виконання гімну й лекції про «історію свята». На будівлі з’явились написи «Я люблю Россию» та «Мы — россияне», а мешканців фотографували з триколорами для пропагандистських сюжетів.

Примушуючи дорослих до участі в показових дитячих забавках і конкурсах, окупанти засвідчили, що нехтують поняттями прав людини, гідності й честі, а також вимогами Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, стороною якої є росія. 

Мешканцям інтернату регулярно організовують зустрічі з російськими військовими й колаборантами, де лунають ідеї «русского мира». Частими гостями Михайлівського інтернату є офіцери росгвардії та священик московської церкви Максим Смирнов, який благословляв окупантів, освячував їхню зброю й закликав мелітопольців брати участь у псевдовиборах. Служба Безпеки України оголосила йому підозру у співпраці з ворогом.

У жовтні 2024 року в Михайлівському інтернаті організували пропагандистський творчий вечір «Свято білих журавлів», присвячений пам’яті загиблих на війні проти України російських військових-окупантів. Перед мешканцями інтернату виступили представники росгвардії, розповідаючи про «подвиги» загарбників. 

Усі ці пропагандистські зустрічі, дні російської конституції, єдності, перемоги тощо потрібні, аби нав’язати людям, ізольованим в інституціях, ідеї «русского мира» і викорінити їхню українську ідентичність.

Директори-колаборанти й показова доброчинність 

Найбільший у Приазов’ї психоневрологічний інтернат — у селі Преслав біля Приморська. Тут мешкали 319 людей, і заклад був одним із найкраще облаштованих в області. Велика медична команда — близько ста лікарів і медсестер — дозволяла самотужки задовольняти потреби пацієнтів у догляді й лікуванні.  

Як і більшість психоневрологічних інтернатів в Україні, Преславський за кілька років мав пройти перетворення у межах реформи деінституціоналізації, а значна частина мешканців отримала б шанс розпочати шлях до самостійного життя у громадах.

Втім окупація зірвала цей план. 

Директор Преславського інтернату Євген Рупчев пішов на співпрацю з росією. У вересні 2023 року він балотувався і був обраний до «Приморської окружної ради» від партії «Єдина Росія». 2024 року записав відеозвернення, закликаючи мешканців окупованих територій брати участь у незаконних «виборах» президента росії. 2025 року Бердянська окружна прокуратура скерувала до суду обвинувальний акт проти Рупчева за торгівлю людьми й колабораціонізм. 

Той самий вибір зробила директорка Орловського психоневрологічного інтернату Тамара Верещагіна. У закладі, який вона очолювала, жили понад 190 мешканців. Верещагіна не раз долучалась до етерів російських і місцевих окупаційних медіа, щоб подякувати російській владі і особисто путіну, стверджуючи, що «Росія прийшла, бо її чекали». Зараз справу про колабораціонізм Верещагіної розглядає запорізький суд. 

Такі, як Рупчев і Верещагіна, потрібні загарбникам для організації пропагандистських шоу. Місцеві медіа регулярно показують, що представники окупаційної адміністрації, партії «Єдина Росія» або російських регіонів, яким кремль велів «співпрацювати» з окупованими громадами, передають інтернатам харчі, побутову техніку або інші подарунки. Перед камерами керівники закладів і мешканці дякують «визволителям» та стверджують, що в окупації жити краще. 

Пропагандистські сюжети начебто демонструють «єдність російського народу», частиною якого окупанти вважають мешканців загарбаних територій, і виправдовують агресію Росії проти України. Насправді ж колаборанти принижують людей з інвалідністю, які стали заручниками окупаційної влади і вимушені брати участь у подібних виставах, ледь не жебраючи їжу й ліки. 

Участь у псевдореферендумі й «патріотичне виховання»

У Бердянському геріатричному пансіонаті на початку великої війни мешкали 244 людини. Коли почались бої з окупантами, Бердянськ залишився без газу. До листопада 2022 року люди старшого віку в пансіонаті жили без тепла, гарячої води, мали труднощі з готуванням їжі. 

Керівник пансіонату Анатолій Шепель відмовився від співпраці з окупантами. Його викрали з робочого місця й ув’язнили в облаштованій росіянами катівні. Дружина Анатолія Шепеля розповіла, що в чоловіка забрали необхідні йому ліки: він мав хворе серце. Визволити його не вдалося: доля Анатолія дотепер невідома.

Окупанти призначили керувати пансіонатом Олену Катрич. У пропагандистських сюжетах вона брехала, що попереднє керівництво «втекло», залишивши заклад без підтримки й ресурсів. І що, мовляв, лише після реєстрації закладу в російській системі вдалося налагодити постачання й відновити повноцінну роботу.

Зараз Олена Катрич — підозрювана у справі про колабораціонізм. За даними слідства, вона вступила до партії «Єдина Росія», брала участь у псевдовиборах, запроваджувала російські стандарти й примушувала працівників пансіонату приймати російське громадянство. Списки людей, які відмовлялися брати російський паспорт, передавали окупантам.

Частина мешканців Бердянського пансіонату виїхала на вільну територію України або в інші країни. Однак люди, які потребують постійної допомоги, не мали змоги евакуюватись і залишились у пансіонаті, контрольованому окупантами.  Мешканців, як і працівників пансіонату, примушували приймати російське громадянство під загрозою втрати лікування й соціальної підтримки, що є грубим порушенням гуманітарного права.

У вересні 2022 року людей старшого віку, які мешкали в пансіонаті, залучили до участі у псевдореферендумі про «приєднання» Запорізької області до росії. Пропагандисти знімали відео, на яких мешканці пансіонату начебто висловлюють підтримку «возз’єднанню з росією».

Окрім цього, людей старшого віку намагаються «виховувати» в дусі любові до росії. У серпні 2025 року мешканців Бердянського пансіонату повели до краєзнавчого музею на виставу й екскурсію. Там їм розповідали про російські традиції й символіку як «невід’ємні складові місцевої ідентичності», а українську культуру називали частиною  «великої російської спадщини». 

Медіа, які працюють на окупантів, розповідають про «покращення» й «оновлення» інтернатів, часто демонструючи досягнення ще доокупаційних часів. Сюжети з поремонтованими кімнатами, подарунками й візитами чиновників покликані створити ілюзію, що за окупації життя мешканців стало кращим, а всі проблеми минулого — наслідок «бездіяльності України». Про незадоволені потреби мешканців пропагандисти, звісно, мовчать. Якщо за української влади мешканці інтернатів могли розраховувати на захист і підтримку від Національного превентивного механізму, Офісу омбудсмана, інших органів влади і громадських організацій України, то зараз їхні права нічим і ніким не захищені.

Системні порушення міжнародного гуманітарного права та експлуатація людей з інвалідністю

Багато деталей про гуманітарну ситуацію в інтернатах на тимчасово окупованій частині Запорізької області залишаються невідомими. 

Попри норми міжнародного гуманітарного права та статті Женевських конвенцій, росія обмежує будь-який доступ міжнародних моніторингових місій, зокрема місій Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, а також Міжнародного Комітету Червоного Хреста, до закладів сфери соціального захисту та охорони здоровʼя на тимчасово окупованій території України. 

Зважаючи на вихід росії з Додаткового протоколу Женевських конвенцій у 2019 році, відсутність незалежного розслідування злочинів та блокування доступу міжнародних місій для моніторингу, немає підстав довіряти російським пропагандистським заявам про «турботу» про людей з інвалідністю та українських цивільних в окупації. Реальні випадки системних порушень прав людини та воєнних злочинів свідчать про зворотне.

З’ясувати, що відбувається в інтернатах в окупації, дуже важко. Відкриті джерела цензуровані росією, і вірити їхнім розповідям про забезпечене життя мешканців цих закладів немає підстав. Також немає сенсу чекати, що окупаційні медіа розкажуть про проблеми, якщо вони є або виникнуть.

Попри норми міжнародного гуманітарного права та статті Женевських конвенцій, росія обмежує будь-який доступ на окуповані території міжнародних моніторингових місій. Однак навіть тих доказів, які можна знайти у відкритих джерелах, достатньо, аби констатувати воєнні злочини проти цивільних громадян України.

Згідно зі статтями 16 і 17 Женевської конвенції про захист цивільних під час війни, люди з інвалідністю перебувають під особливим захистом і користуються особливим шануванням. росія, натомість, не раз свідомо наражала таких людей на небезпеку, перешкоджаючи евакуації й постачанню, використовуючи приміщення інституцій як воєнні об’єкти тощо. Мешканців інтернатів використовують для пропаганди. Тим із них, хто має українське громадянство й не хоче приймати російське, відмовляються надавати соціальні та медичні послуги, виплати й пенсії. Тим часом українська влада не може перевірити якість забезпечення потреб своїх громадян на окупованих територіях. Депортація, використання людей для пропаганди, нав’язування російського громадянства під загрозою позбавлення підтримки, прагнення змінити національну ідентичність людей — грубе порушення статей 27, 31, 33, 47, 49, 55 Женевської конвенції. 

«Люди з інвалідністю, ізольовані в інституціях на окупованій Росією території України, зараз у надзвичайно прикрій та небезпечній ситуації, — коментує адвокаційна менеджерка організації Fight For Right Євгенія Булана. — Вони фактично залежні від окупаційної влади, чим колаборанти й окупанти користуються. Показова доброчинність, демонстрація лояльності мешканців інституцій, заяви про турботу — все це працює на посилення пропагандистських меседжів про добробут на окупованих територіях. Люди з інвалідністю тут — вимушені актори. 

Справжнє ж ставлення окупантів до людей з інвалідністю і людей старшого віку демонструють удари по закладах соціального захисту населення. Наприклад, удар керованою авіабомбою по Сумському геріатричному пансіонаті у вересні 2024 року, відмови у наданні безпечних шляхів для евакуації або хоча б постачання продовольства й медикаментів в інституції, недопуск міжнародних організацій та моніторингових груп до інституцій на окупованих територіях».

Нещодавно Fight For Right оприлюднила аналітичний огляд, присвячений долі людей в окупованих інституціях.

За даними російських джерел, у 2025 році в чотирьох інтернатах на загарбаній частині Запорізької області мешкають приблизно 936 підопічних. Євгенія Булана говорить, що Україні варто докладати більше зусиль, щоб вивезти цих людей на вільну територію. 

«За ці майже чотири роки ми, на жаль, не побачили ані належних зусиль з боку України для повернення людей і створення безпечних умов для них, ані навіть складених реєстрів людей з інвалідністю, які залишились в інституціях на окупованих територіях. Уся інформація, яку має Україна — це приблизна кількість мешканців цих інституцій до початку великої війни і уривки даних, які вдалося знайти у медіа», — пояснює правозахисниця. 

Fight For Right не раз зверталась до Міністерства соціальної політики й Офісу уповноваженого Верховної Ради з прав людини, але відповідь завжди та сама: відповідального за повернення людей немає, як і державної програми або механізму, що передбачав би їхню евакуацію. Доля сотень людей залишається невідомою державі та їхнім родичам. Лише після звільнення цих територій можна буде об’єктивно оцінити масштаби завданої  шкоди, встановити винних і почати відновлення життя тисяч людей, які стали заручниками російської агресії. 

Мешканці інтернатів в окупації живуть у невизначеності, позбавлені права вибору, контролю над власним життям і можливості зберегти власну українську ідентичність. Вони стали заручниками системи, яка використовує їх у своїх інтересах і поступово стирає зв’язок з Україною. Визволення окупованих територій для них — не політичне гасло, а єдиний шанс повернути гідність, законний соціальний захист, медичну допомогу і право бути громадянами своєї країни. 

Матеріал підготовлено в межах проєкту “A coordinated civil society action to ensure justice, accountability, and sustained support for the survivors of conflict-related sexual violence in Ukraine”який  реалізується ГО “Fight For Right” за підтримки та сприяння міжнародної організації International Partnership for Human Rights (IPHR).

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами