«Два роки хочу потрапити до психолога. Я побачив в інтернеті, що мені допоможуть», — про мрію 11-річного хлопчика, депресію, яка передається у спадок, і психіатрів, яких можна не боятися

Як давно існує дитяча депресія?

Поняття «дитяча депресія» з'явилося у вжитку лікарів досить давно, так само як і звичайна депресія.

За словами Ольги Голубицької, дітьми почали більше опікуватися і цікавитися після 1989-го, коли була ухвалена Конвенція ООН про права дитини. Там визначили права на гру, дозвілля, розвиток, право на висловлення своєї думки, захист від насилля і зневаги тощо. Фактично після цього батьки почали розуміти: їхній обов'язок дати дитині не лише їжу, житло та одяг, а й інші речі, які для дитини можуть бути важливими. Для українських лікарів дитяча депресія здається новим діагнозом, бо в Радянському Союзі такого поняття як «депресія» намагалися не діагностували в принципі, тим паче дитячу. На дитину казали, що вона ледача, неадекватна, її треба краще виховувати, її треба в табір або ще кудись.

А коли в країні більшало просвіти, то й дорослі почали звертатися до лікарів по допомогу, стали уважнішими до дітей та їхніх станів, бо виявилося, що вони теж здатні на глибокі почуття.

Різниця між дитячою депресією і дорослою

Різниця є. Не тому, що це якась інша хвороба, а тому, що є певні особливості, певні чинники, які впливають на те, як депресія проявляється у дитини.

«Мозок дитини перебуває ще в процесі дозрівання. А префронтальна кора, яка відповідає за контроль емоцій, за планування, за гальмування імпульсів, за контроль поведінки, у дітей не сформована. Тому вони можуть гірше розуміти, що саме з ними відбувається, гірше регулювати свої емоції. Тому дуже часто прояви депресії у дітей виявляються назовні через поведінку і через тілесні симптоми. Часто в них є скарги, що болить голова, живіт, є нудота. А так можемо спостерігати спалахи гніву, прояви агресії, часті істерики», — розповідає психіатриня.

Варто також зазначити, що діти сприймають світ через призму дорослих, переважно батьків, і їхнього досвіду. Тому є залежними від зовнішніх чинників, від безпеки в сім'ї, від стабільності середовища і стосунків з дорослими. І відповідно — набагато вразливіші  до стресу. Дорослі ж — уже сформовані особистості з певним життєвим досвідом, навичками справлятися зі стресом, розв'язувати проблеми.  

Дуже часто також у дітей, на відміну від дорослих, в яких депресія проявляється апатією і зниженим настроєм, може супроводжуватись симптомами тривоги, в них виникають страхи, різні фобії.

Тобто коли з депресією зустрічаються діти — це вплив на процес формування особистості, на їхню самооцінку, на їхнє відчуття безпеки у світі.

«Наслідки можуть бути набагато глибшими й довготривалими, коли депресія починається у діток. Я наведу приклад про дерево. Доросла людина — міцне, доросле дерево з товстим стовбуром і широкою кроною. Депресія — це вітер чи буря. Вона потріпає це зріле дерево, десь обірве листя, обламає дрібні гілки, але стовбур залишається, дерево встоїть. А от дерево-дитинку буря може надломити. Тобто депресія впливає на формування особистості дитини. І цей вплив може бути дуже істотним», — запевняє Оксана Михняк.

Причини виникнення депресії: передається спадково

Щоб виникла депресія у дитини, потрібен вплив кількох чинників.

Біологічний (спадкові, генетичні, біологічні особливості): це те, з чим дитина народжується, як працює її мозок, який темперамент. Хтось чутливіший, вразливіший до стресових подій, хтось схильний виснажуватися більше. І тут є генетична схильність. Якщо один із батьків має депресію, ризик розвитку депресії у дитини приблизно у 2-3 рази вищий. Але наявність генів не означає автоматично, що депресія буде. Це лише схильність.

«Дефіцит вітамінів може впливати на настрій і загальне самопочуття та  спричиняти симптоми, схожі на депресивні, або ускладнювати перебіг депресії, — коментує психологиня. — Скажімо, нестача феритину — це запаси заліза в організмі. Людина думає, що вона ледача, а в неї показники мінімальні. Тобто немає заліза, кисень не передається нормально по організму, виникає кисневе голодування. Від цього всі процеси працюють гірше. Людина не здатна обробити інформацію, не здатна до простих дій.

Тому психіатри, в ідеалі, якщо діагностують депресію, окрім тестів, скажуть здати аналізи й, можливо, відвідати інших спеціалістів, наприклад ендокринолога. А вже після цього призначають препарат, який працюватиме адекватно».

Оксана Михняк згодна з колегою: «Так, стан здоров'я може впливати на поведінку дитини, на її настрій. Нам обов'язково важливо виключити всі інші причини, які можуть провокувати схожі симптоми».

Другий чинник — психологічний, це про внутрішній світ дитини. Це її переконання про себе, це її спосіб мислення, це її спосіб реагувати на труднощі, її самооцінка, її здатність до емоційної регуляції — які сформувалися на її вік, коли виникла депресія.

І третій — соціальне середовище. Все, що навколо дитини. Стресові чинники: булінг в школі, переїзди, відсутність підтримки, відносини між однолітками, втрата близьких.

Цікаво, що соціальне середовище може бути чинником ризику виникнення депресії, а може і підтримати. Якщо, скажімо, у сім'ї теплі стосунки, якщо в школі все добре, дитина має доброзичливі взаємини з однолітками, то це може вберегти дитину від депресії. І перевершити перші два чинники, якщо ті мають місце.  

Наймолодший вік, з якого діагностують депресію

«Дитяча психіка дуже гнучка. Вона заточена на виживання і пошук виходу. Щоб зламати цей потужний механізм, треба дуже постаратися. Тому діти виживають у найгірших сім'ях, переживають жахливі історії насильства. Вважалося раніше, що поклик до життя з його пізнавальними процесами, ігровою діяльністю мають компенсувати її стрес і інші складні процеси й вона не може себе пошкодити. І що депресії та суїцидальні думки — це найвищий пік депресії — не можуть бути до 10 років, — каже психологиня. — Але зараз трапляється, що діти хочуть померти інколи й у 7 років. До цього може призвести дуже сильне насилля фізичне й психологічне, ігнорування, коли навіть базові потреби не закриваються, покарання. І дитина перестає бачити взагалі можливість бути тут, жити тут».

В Ольги Голубицької є дорослі клієнти, які розповідали, що вони в п'ять, шість, сім років хотіли померти й писали, чи робили якісь помітки, що вони мають таке бажання. І це тривало рік. Тобто дитина перебувала в супер жахливому стані й переживала такі важкі для себе процеси.

Ознаки депресії в дітей: від апатії до «митися впадло»

Депресія в дітей проявляється змінами в поведінці — з’являється незвична дратівливість без причини, дитина не хоче того, що їй раніше подобалося: гратися, читати книжку чи дивитися фільм. Зникає щось, що робило їх ними. П'ять років дитина любила мультик і ось: «Я нічого не хочу, я ненавиджу, не чіпайте мене, не підходьте до мене. Мені нічого не хочеться, мені нічого не потрібно, мене нічого не цікавить». Тобто це зниження рівня енергії й відсутність бажань навіть тих, які приносили задоволення. Вони ніби не генеруються, або починають фіксуватися там тільки на  їжі, чи на якійсь грі комп'ютерній. Виникає певна нав'язливість.

Виникають соматичні скарги, біль у животі, біль голови, який не має медичної причини. Батьки часто кажуть: «Ми вже пройшли всі обстеження, в нас все добре, а дитина щодня скаржиться, що в неї щось болить».

До апатичності, втрати інтересу до того, що раніше цікавило і зміни харчової поведінки, додається зміна комунікації, зміна в одязі, в гігієні. Можуть перестати митися: «Мені впадло». І це не бунт: якщо ти з ними поговориш, скажуть: «Я прокидаюся зранку і в мене вже немає сил. Я себе змушую йти в школу, але там я сплю». І також можуть зʼявлятися нічні жахи.

Дитина може висловлюватися про себе негативно: «Я поганий, непотрібний».

Через погіршення тілесних проявів зникає все те, що давало можливість гарно жити, функціонувати. Але в будь-якому разі — це буде яскрава зміна того, що її робило особистістю. Уважні батьки це помітять.

У підлітків з’являється ризикована поведінка: зловживання алкоголем або іншими психоактивними речовинами. Також у них часто зустрічається такий симптом як самоушкодження. Це коли діти себе ріжуть, колють, кусають, припалюють себе цигарками, ставлять собі синці тощо з метою подолати нестерпний душевний біль. Підлітки добре це ховають, скажімо, за довгим одягом, і потрібно уважно за ними спостерігати.

Психіатриня зауважує: щоб діагностувати депресію, має бути сукупність симптомів, які спостерігаються понад два тижні й не пояснюються іншими причинами.

До 12 років депресія є менш поширеною, а от після 13, з початком підліткового віку, кількість пацієнтів зростає. Цікаво, що до 12 років симптоми депресії мають порівну дівчатка й хлопчики, а після 13 дівчат стає удвічі більше.

Одним з чинників, за яким можна перевірити, чи є депресія у дитини, чи дорослого, є неможливість згенерувати картину майбутнього.

«Якщо ти не можеш побачити свого майбутнього, не можеш уявити, навіть якщо дуже стараєшся. Але якщо дитина, наприклад, в 6-7 років ридає, але в неї є мрія стати балериною чи художницею, то, найімовірніше, у неї криза, якісь важкі переживання, але в неї є щось, куди вона зможе рухатись. А якщо приводять дитину, яка так і говорить, що я інколи не хочу жити, я не розумію, навіщо — це дуже серйозно», — зазначає Ольга Голубицька.

Різниця між віковими кризами та депресією

Як зрозуміти: у дитини криза, скажімо, 3 чи 6 років, чи пубертат, де завжди є криза, чи депресія?

«У дітей до 12 років кризи — це тимчасовий стан, — пояснює Оксана Михняк. — Вони не впливають на функціонування дитини, на відміну від депресії, яка є стійким станом, яка триває довго. У дітей під час кризи часто є перепади настрою, вони проявляють впертість, протестують, є дуже емоційними, але вони швидко відновлюються. Тобто ці спалахи не є розтягнутими в часі. Умовно, дитина переживає сильні емоційні сплески, але опісля радіє, грається, просить іграшки, спить, їсть. Тоді ми говоримо, що це може бути симптомом кризи. Але коли дратівливість, протести є постійними, тривають понад два тижні, то це може бути депресія, або ознака іншого розладу, тут уже варто звернутися до лікаря для з'ясування причин.

Підлітки можуть бути, дратівливими, відстороненими, можуть протестувати. Це такий період пошуку себе, того, який я, як я себе сприймаю, як мене сприймають інші. Це час сепарації, відокремлення від батьків. Попри це, дитина має якісь свої захоплення, не ізолюється соціально, підтримує контакт, зв'язок з друзями. Коли ми говоримо про депресію, то є і пригніченість, і соціальна ізоляція, якщо дитина закрилася і ні з ким не спілкується. Її хобі її більше не цікавлять».

Як лікують депресію?

Перший крок — хороша діагностика. Якщо батьки запідозрили зміни в поведінці дитини, важливо звернутися до лікаря-психіатра.

«Ми не страшні. Ми дуже любимо свою професію, радо допомагаємо батькам і дітям», — сміється Оксана Михняк.

Коли психіатр бачить низьку порогову вираженість симптомів, які не досягають рівня депресії, за дитиною спостерігають. Жодних медикаментозних втручань. Періодично фахівець зустрічається з дитиною і батьками, яким нагадує, що дуже важливо мати добрі стосунки в родині й проводити час разом. Через певний час повторно оцінюється стан та обирається подальша тактика лікування.

Починають лікування з психотерапії. При помірних і важких симптомах є рекомендована комбінація медикаментозного лікування і психотерапії. Це дає найкращий ефект у лікуванні. Дозування антидепресантів підбирається індивідуально, залежно від віку, від реакції дитини на ліки.

Не існує дитячих АД, і не обов’язково дитині призначать меншу дозу.

За словами психіатрині, приблизно третина її клієнтів (нагадаємо, це лише діти) звертаються саме з симптомами депресії

Якщо цю хворобу не лікувати, це може мати вплив на подальше життя, на те, як людина реалізується, як вона будуватиме стосунки з іншими, як вона справлятиметеся з викликами.

Також, якщо не лікувати депресію, тобто не давати навичок попередження, тоді ризик рецидиву, повторення симптомів зростає.

Можна жити, не лікуючи депресію, але питання — наскільки якісним буде життя.

У війну дитячих депресій побільшало

Оксана Михняк зауважує, що до повномасштабного вторгнення розповсюдженість депресій у дітей і молоді в Україні відповідала європейській. Тобто приблизно 12% дітей мали симптоми депресії. 

«Наразі вірогідних даних немає. Після 2022 року дослідження переважно мали скринінговий характер і не були масштабними. Ознаки депресії виявлено у понад 32% опитаних підлітків (дані на 2024 рік). Це означає, що війна і її чинники — бойові дії, переїзди, недостатність сну, стреси — стають потужним чинником ризику розвитку депресії».

Психологиня Ольга Голубицька зі свого досвіду констатує, що через війну погіршився контакт з батьками:

«Часто через те, що батьки дуже виснажені всіма процесами та проблемами, які потрібно закрити. І нерідко приводять на консультацію дитину не з депресією, (хоча це має такий вигляд), а там просто порушений контакт, довіра, кордони, побут. Це можна регулювати».

За її словами, сучасні діти непогано ідентифікують свої емоції, їх вчать уже з садочка. Вони обізнані. Буває, дитину в 3,5 року приводять, і психологиня каже: «Ти кидаєш іграшки. Мені здається, що це схоже на злість» — «Ні, я зараз сумую». Фахівчиня: «Окей, значить це такий вигляд має твій сум». Або в 6 чи 7 можуть сказати: «Я почуваюся самотнім, ніхто не звертає на мене уваги. Я часто граюся один або одна».

«Діти зараз обізнані, і навіть у ранньому віці можуть і щось таке досить цікаве і цінне сказати про себе. Я працюю в благодійній організації, і є сім'ї, де батьки з алкоголізмом, де з дітьми ніхто не говорить про це. Але дитина знає через садочок, через школу, а також через YouTube. У мене був 11-річний хлопчик, який приходив і казав: “Я два  роки вже мрію потрапити до психолога. Я побачив в інтернеті, що мені допоможуть”.

І це все завдяки доступу до інформації, діти в 9-10 років можуть розповісти про себе і свої почуття краще, ніж людина, якій 40.

І через те, що діти обізнані, вони досить швидко говорять про порушення. Можуть навіть у школі один одному підказати, навіть у молодших класах: "Ти порушуєш мої кордони". Або: “Наді мною чинять психологічне насилля чи булінг”.

Величезний плюс цієї обізнаності  в тому, що діти тепер знають, що можуть подзвонити в поліцію чи в соціальну службу і повідомити, що в них щось відбувається вдома, і бути врятованими», — підсумувала пані Ольга.

Оксана Михняк з нею згодна:

«Я працюю в центрі здоров'я та розвитку “Коло сім'ї”, і в нас на сайті є сторінка всіх наших фахівців, то в мене вже кілька випадків було, що діти фахівців обирають самі. Мене тішить, що вони такі пильні до свого стану».