«Відкриття експорту й залучення західного фінансування — головні шляхи розвитку української оборонної промисловості»: гендиректор «Української бронетехніки» Владислав Бельбас

Українська оборонна промисловість за роки повномасштабної війни навчилася працювати в умовах, у яких інший бізнес міг би зупинитися. Виробники української бронетехніки пережили обстріли, релокації, адаптувалися до перебоїв з електроенергією, навчилися дробити процеси й віддавати роботу підрядникам, дбаючи про безпеку. А ще — працювати з розумінням, що одна російська повітряна атака може перекреслити місяці роботи. Попри це, оборонна галузь цьогоріч досягла піку та вперлася в межу своїх можливостей.

Генеральний директор «Української бронетехніки» Владислав Бельбас каже, що 2025 став роком «піку»: хоча забезпечення фронту все ще вимагає більшої кількості зброї, виробники наростили спроможності та вперлись у стелю бюджетних можливостей. hromadske розпитало його про виклики та перспективи.

Яким 2025 рік був для «Української бронетехніки» й галузі загалом?

Ми поставили на озброєння найбільшу кількість зразків техніки, яку ми коли-небудь розробляли. Це видатний для нас рік. Максимально розширили свої виробничі потужності, виробили найбільшу кількість бронеавтомобілів. З іншого боку — наші спроможності стали більшими, ніж спроможності держави із закупівлі цієї техніки. А це важливо, бо подальше збільшення неможливе без достатнього фінансування й контрактування.

Ми досягли піку. Бачимо, що забезпечення фронту все ще вимагає більшої кількості зброї, військової техніки, мінометних пострілів, мінометів, бронеавтомобілів, але ми вже досягли тієї точки, коли держава таку кількість фінансувати не спроможна. Це проблема для нас як для виробника.

На чому зосереджено ваше виробництво? 

Немає одного основного продукту, на якому ми концентруємося. Один пакет — це бронеавтомобілі: «Новатор», «Варта». Також ми бронюємо кабіни для САУ «Богдана», для ракетних комплексів Р-360 «Нептун» та схожу техніку.

Інший пакет — міномети калібрів 60, 82 і 120 мм. Ще один напрям — виробництво боєприпасів: мінометні постріли 60, 82 і 120 мм, а також скиди для дронів на базі цих пострілів. Крім того, це артилерійські постріли калібрів 122 і 152 мм радянського зразка, а також 155 і 105 мм — натовського. Причому різні типи 155-го калібру: і звичайні, і підвищеної потужності L-15, і далекобійні — 30 км та Base Bleed (із донним газогенератором) — 43 км.

Усі ці напрями незалежні. Не можна сказати, що на фронті менш важливі бронеавтомобілі, а важливіші боєприпаси. Бронеавтомобілі — у своїй ніші, міномети — у своїй, артилерійські постріли — у своїй. Усі вони потрібні.

Уперше цього року ми зайшли в безпілотний сегмент. Розробили скиди на базі мінометних пострілів — як мені здається, найдешевші на ринку. По-друге — зробили FPV-дрон з інтегрованою міною UB60D, який уже дає дуже хороші результати й зворотний зв’язок. По-третє — створили наземний роботизований безпілотний комплекс Protector, найбільший на ринку станом на сьогодні за вантажністю. Канал комунікації — до 20 км.

Які найбільші виклики були цього року? Як вдалося нарощувати виробництво в умовах обстрілів і перебоїв з електроенергією? 

Електроенергія — не найскладніша проблема, ми до цього вже звикли. Приблизно три–чотири місяці тому росіяни посилили удари по енергетиці, але до того ситуація була плюс-мінус стабільною. До того ж усі виробництва планово встановили генератори, сонячні панелі й інші альтернативні джерела.

Натомість найбільшу загрозу для виробництва несуть повітряні атаки «шахедами» й ракетні обстріли. Вони можуть знищити унікальні виробничі потужності або техніку, закуплену коштом замовника. Такі втрати дуже важко компенсувати. В Україні досі немає страхування воєнних ризиків. Тобто якщо до нас прилітає ракета й продукція знищується, ми не можемо зняти із себе ці зобов’язання — ми все одно зобов’язані постачати.

Ви працюєте публічно. Як за цих умов дбаєте про безпеку?

Публічну частину неможливо приховати — від цього нікуди не дінешся. У нас відкриті електронні реєстри, все можна знайти в інтернеті. Але якщо я детально розповім, як саме ми дбаємо про безпеку, нас просто знайдуть. Це й підряди, й оренди. Ми намагаємося мінімізувати публічну діяльність, пересування та можливість візуального спостереження. Також проводимо перевірку співробітників.

Чи доводиться вам релокувати потужності? 

Ми постійно релокуємося через ракетні обстріли. У 2022 році втратили два виробничі майданчики на сході України, на південному сході країни. Після цього релокувалися, відновили роботу й навіть збільшили обсяги виробництва. Також час від часу здійснюємо переміщення й між чинними майданчиками. Ми розбили виробництво на багато дрібних точок, щоб не концентрувати в одному місці ні продукцію, ні виробничі потужності, ні людей. Крім того, ці місця намагаємося періодично змінювати.

Кадрові питання сьогодні є болючими для бізнесу. До того ж ви розповідали, що не оголошуєте вакансії відкрито, це додатково ускладнює пошук працівників…

Так, і це теж про заходи безпеки. Ми шукаємо людей за рекомендаціями. Намагаємося брати тих, кого радять співробітники або знайомі, яким можна довіряти. В Україні були випадки, коли на роботу влаштовувалися диверсанти: працювали певний час, а потім закладали вибухівку або наводили ракети. Саме такі наведення завдають найбільшої шкоди. Тому в нас дуже обережний підхід до працевлаштування.

Звичайно, з кадрами важко. Усі борються за заробітні плати, і якщо ви хочете зацікавити фахівця, маєте запропонувати конкурентні умови. На ринку безпілотників, імовірно, зараз багато переоцінених людей. Водночас на ринку конструкторських послуг — справді серйозний дефіцит. І він виник не тому, що ми ростемо чи через мобілізацію, а через те, що Україна 30 років деіндустріалізовувалася. Професії інженерів і конструкторів не були привілейованими й не цікавили молодь, яка вступала до університетів.

Створити інженера — це п’ять років. Навіть якби на початку війни молодь масово пішла вчитися, ці спеціалісти ще два роки були б у процесі підготовки. Тому це системна проблема. Є багато спеціалістів з IT-сфери, які працювали з-за кордону й могли б займатися розробками. Водночас розробники всередині країни зараз майже повністю залучені. 

Наша компанія бронює 100% співробітників, але багато людей віком до 23 років, коли з’явилася така можливість, виїхали за кордон. Я цього не очікував, адже вони не підпадали під мобілізацію.

З якими структурами ви співпрацюєте? І як відбувається от ця співпраця? Хто є вашими основними клієнтами?

Щодо бронемашин ми співпрацюємо зі Службою безпеки України, Національною гвардією України, Національною поліцією України, Міністерством оборони України, Державною службою спеціального транспорту, а також із благодійними фондами, які працюють із військовими підрозділами. Щодо мінометів перелік замовників приблизно такий самий. Щодо боєприпасів — список трохи вужчий, і тут більшу частину займає Міністерство оборони.

Якщо ви виробляєте більше, ніж ваші замовники в Україні можуть закупити, то як справи з виробництвом на експорт?

Зараз експорт заборонений, і поки що не сформована Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю, яка має оцінювати необхідність надання експортних дозволів.

Що стосується компонентів, то ми можемо імпортувати їх для виробництва або для надання окремих послуг. Готову продукцію на експорт ми не продаємо й не продавали протягом повномасштабної війни. Техніку, яка була готова для експортних постачань, у перші дні вторгнення передали Збройним силам України. Ми тоді, за перший місяць повномасштабного вторгнення, передали техніку на суму понад 180 мільйонів гривень. 

Все ж на фронті сьогодні є чимало іноземних бронемашин.

Це здебільшого іноземна допомога. Міністерство оборони України, мені здається, вже два-три роки не купує бронемашини за кордоном. Такі закупівлі були на початку повномасштабної війни — це було логічно, адже українські виробники тоді не могли забезпечити весь необхідний обсяг техніки.

Зараз ці потреби закривають внутрішні виробники, які при цьому навіть не повністю дозавантажені. Внутрішнє виробництво в Україні спроможне самостійно забезпечити всі потреби Збройних сил України. До того ж українські бронемашини на 20–30% дешевші за іноземні.

Чи комунікуєте з фронтом? Наскільки оперативно встигаєте враховувати побажання? 

Зброя, як і будь-який товар, вимагає післяпродажної підтримки — сервісного обслуговування. Розкажу на прикладі бронеавтомобілів. Коли ми постачаємо машини, кожному підрозділу намагаємося провести навчання та інструктаж, а далі підтримувати постійну комунікацію.

Для бронеавтомобілів дуже важлива правильна експлуатація. Це важкі машини, у яких швидко стираються гальмівні колодки. Але якщо навчити водія правильно кермувати, вони служать так само довго, як і звичайні легкові автомобілі. Це і є зворотний зв’язок: якщо хтось сяде в машину, почне експлуатувати її неправильно, вона зламається, і тоді виникає незадоволення технікою.

Ми маємо оперативно постачати запасні частини та за обґрунтованою вартістю. До цього додається боєздатність — відрізок часу, протягом якого автомобіль може виконувати бойові завдання. У нас є виїзні сервісні бригади, які ремонтують техніку безпосередньо поблизу поля бою. Тобто підрозділи не витрачають часу на логістику, відправлення машин у тил, ремонт чи пошук запчастин. Наші сервісні бригади виїжджають одразу з усім необхідним і працюють безпосередньо на місці.

Військові надсилають багато позитивних відгуків. Є випадки, коли бронемашини проходили по 100 тисяч кілометрів пробігу. Це дуже багато.

Щодо мінометів, то тут також важливий елемент навчання. Ми підготували спеціальні відеоінструкції з правильного використання, проводимо навчання перед передачею техніки, а також передали зразки у військові навчальні заклади, щоб цю техніку правильно застосовували й навчали користуватися нею під час масової підготовки військових.

Як ви контролюєте своїх підрядників?

Це стандартний набір робіт. По-перше, від підрядників проходить вхідний контроль і контроль якості, а вся зброя обов’язково перевіряється відстрілом. Ми зважаємо на правильність і коректність конструкторської документації, дотримання технологічного процесу виробництва. Для виготовлення боєприпасів постійно потрібні й полігони, де відбувається контрольний відстріл зразків.

На яких умовах ви супроводжуєте далі військових, які працюють з вашими автомобілями? 

Є гарантійні зобов’язання — і це значно довший термін, ніж гарантії на іноземну техніку. Машини, які заходили як міжнародна військова підтримка, взагалі не мали гарантії. Техніка, яка постачається з-за кордону, зазвичай має дуже обмежену гарантію — один рік.

Якщо якийсь виробник доставив машину в Україну, а йому кажуть: «Є проблеми з двигуном», то жоден західний виробник не приїде сюди його ремонтувати. У кращому разі скажуть: «Відремонтуйте самі, ми компенсуємо». Водночас до українських виробників висувають найбільші вимоги. Вони часто непропорційно високі. Наприклад, на міномети — це гарантія на десять років. Жодного аналогічного імпортного контракту з такими умовами не було: рік гарантії — і далі про виробника можна забути.

Бронеавтомобілі потребують постійного обслуговування, і міномети — теж. У межах гарантії це обслуговування відбувається безплатно для замовника. Після завершення гарантійного терміну — вже за кошти бригад, частин або підрозділів.

Яким ви бачите 2026 рік. Як вийти ситуації, коли ви виробляєте більше, ніж можете продати?

Шляхів є кілька. Перший — це координація із залучення зовнішнього фінансування. Багато виробників спілкуються з міжнародними партнерами й розуміють, як залучати гроші в країну. Простий приклад — фонд «Повернись живим», який, здається, залучив приблизно 20 мільярдів гривень. Це дуже великі кошти. Таких кейсів могло б бути значно більше, якби влада координувала цю взаємодію.

Другий шлях — експорт, як би це не здавалося дивним. Постачання зброї — це завжди політика, міждержавна політика. І постачання зброї комусь — це додатковий елемент переговорів. У нас, мені здається, вже рік говорять, що експорт от-от відкриють, але цього досі не сталося.

Я вважаю, що штучні перепони в демократичній країні, яка воює, лише ускладнюють процеси всередині держави. Якщо держава знімає такі обмеження, бізнес розвивається ефективніше, ніж за жорсткого регулювання. Я розумію всі складнощі, але, на мою думку, саме зняття обмежень або запуск експорту дало б країні можливість отримувати більше коштів.

Скільки коштів треба залучити?

росія витрачає на війну приблизно 150 мільярдів доларів на рік — це закладено в їхньому бюджеті. Ми витрачаємо на озброєння й військову техніку приблизно 7 мільярдів. Допомоги отримуємо на рівні 20, 30, 40 мільярдів. Це непорівнянні числа. При цьому ми маємо ще й людського ресурсу в чотири рази менше.

Тому ми повинні максимально ефективно використовувати кожну копійку в нашому бюджеті. Ми маємо масштабувати виробництво, більше забезпечувати фронт і постачати більше техніки.

У нас таких коштів немає, але вони є в західного світу. Просто ці ресурси не використовують. У Європі валютні депозити від’ємні — це означає, що гроші фактично лежать без роботи. Ці інструменти потрібно використовувати. Потрібно вести переговори за принципом: ми вам щось постачаємо — ви нас підтримуєте.

На щастя, Європарламент проголосував за надання Україні репараційного кредиту на два роки. Це дасть змогу частково залатати бюджетні діри. Я сподіваюся хоча б на додаткові 20 мільярдів євро — це дозволить закуповувати зброю і військову техніку. Але якщо порівнювати ці числа з російськими витратами на оборону, то ми виходимо лише на половину їхнього бюджету. Це навіть не вирівнює ситуацію. Ми маємо розуміти: росія буде наступати, і ніякого миру не буде підписано, доки її не зупинять силою. Лише тоді можливі реальні переговори.

Тому ключові елементи залишаються тими самими: залучення зовнішнього фінансування й координація держави з виробниками. Для цього потрібно відкривати експорт, щоб декларувати іншим країнам: ми готові продавати, якщо ви готові підтримувати Україну.

А чи є тут механізм закупівлі вашого обладнання, наприклад, великими фондами або бізнесом? Чи це відбувається зараз? 

Так, ми співпрацюємо з фондом «Повернись живим». Сподіваюся, співпрацюватимемо більше. Але це не такі великі суми, як би могло бути. Та якщо взяти об’єктивно в абсолютних числах, то 2023 року «Повернись живим» купили більше мінометів, ніж держава. Тому я й кажу, що важлива консолідація суспільства навколо проблеми. Дивіться, ми ж відбили першу хвилю російської агресії у 2022 році не підготовкою держави до війни, правильно? Ми відбили її консолідацією суспільства. І мотивація, консолідація, включення буквально на всіх рівнях мають величезне значення для стійкості країни під час війни та для зміцнення її обороноздатності. 

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами