Майбутнє — у руках лідерок. Чому важливо долучати жінок до політичних процесів та ухвалення важливих рішень

Форум She Leads Ukraine став підсумковою подією річної програми, яку створили для розбудови політичної участі та просування лідерства жінок. Війна, зауважують партнери, спікерки та спікери, змінила сприйняття та роль жінок. Від першого дня повномасштабного вторгнення вони опікувалися евакуацією та розміщенням українців. Волонтерство та гуманітарну підтримку ВПО й Сил оборони тривалий час забезпечували жінки — ті, хто лишився в Україні, і ті, хто евакуювався за кордон. Дії українського жіноцтва дали приклад багатьом жінкам з інших країн. Потреба долучатися до внутрішніх та зовнішніх процесів країни лише посилилася протягом останніх років. Для цього впродовж року майбутні лідерки навчалися, аби ділитися досвідом і залучати інших жінок у громадське життя та політику. 

«Роль жінок в Україні критично важлива, особливо для відновлення й миру. Бо він стосується не лише чоловіків. Важливо долучати лідерок до перемовного процесу, оскільки зараз їх замало, та й за участю жінок безпекові процеси та бачення відновлення відрізнятимуться. Ставиться більше питань, важливих для них, зокрема й безпекових. Голос жінок треба чути», — пояснює мету форуму Ельза Хостад, представниця посольства Швеції в Україні. 

Сабін Фрейзер Гюнеш, представниця ООН Жінки в Україні, додає: одночасна підтримка чоловіків і жінок у політиці гарантує більше необхідних країні рішень. Ідеться не лише про безпекові гарантії, а й про буденні умови життя та праці. Зокрема, нерідко саме жінки відчувають вектор гідного й надійного майбутнього, за яким варто рухатися суспільству. 

«Сьогодні, в умовах повномасштабного вторгнення, жінки України беруть на себе дедалі більше відповідальності — за свої родини, громади, розвиток бізнесу та процеси управління на регіональному рівні. Водночас, якщо звернутися до статистики участі жінок у політиці, це одна з тих сфер, де Україна все ще відстає: у Верховній Раді жінки становлять лише 21,2% депутатського корпусу, що ставить Україну на 119-те місце у світовому рейтингу парламентів за рівнем представництва жінок». Звертаючись до делегаток Форуму, пані Сабін Фрейзер Гюнеш зазначила: «Ми щиро зацікавлені в тому, щоб ви долучалися до політичного життя, адже Україна має великий потенціал — є жінки, готові вести за собою, і в цьому сьогодні є нагальна потреба. Ви маєте бути готові змінювати політичне життя та політичний ландшафт України».

В контексті міжнародної кампанії «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства», яка була присвячена цифровому насильству, варто зазначити, що українки, зокрема жінки-політикині,  часто стикаються з проявами насильства в соцмережах. Тому більша кількість жінок у політиці, перспективи та підтримка для них — вектор, який обрали партнери щодо лідерок України. 

За даними віцеспікерки ВРУ Олени Кондратюк, на сьогодні у багатьох громадах — 30–40% депутаток, у Верховній Раді — понад 20% жінок. Проте жінок досі немає в Генштабі, на мирних перемовинах, а також їх обмаль у керівництві обласних військових адміністрацій. Хоча жіноче лідерство під час повномасштабного вторгнення показало себе адаптивним, гнучким та здатним знаходити рішення там, де немає алгоритмів. 

«Повномасштабна війна змінила моделі жіночого лідерства. У перші дні та тижні працювали не лише державні інституції, а й потужні горизонтальні мережі, очолювані жінками. Масштабне дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку свідчить: державні інституції, де жінки реально долучені до управління, показують вищі результати, нижчу корупцію та кращу якість послуг. Тож рівноцінна участь жінок у політиці вже не має викликати питань», — переконана Олена Кондратюк. 

Війна дуже змінила ставлення до жінок та їхньої участі у процесах в Україні та поза нею, каже Марина Хонда, заступниця голови Київської міської державної адміністрації. Те, який рівень залученості, допомоги та дієвості українських жінок побачив світ, дало змогу не лише вистояти на фронті, який тримали захисники й захисниці, а й розбудувати надійний тил та залучити підтримку партнерів. 

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я лишилася єдиною жінкою серед заступників міського голови, яка не виїжджала. Зараз майже вся соціальна сфера складається з жінок. На той момент жінки повністю займалися евакуацією, розселенням, допомогою, годуванням людей, відкриттям закритих ринків тощо. Вони ходили під обстрілами й без світла до самотніх людей, щоб їх нагодувати, бо їхні діти виїхали й нікому було піклуватися про них. І жодна з тих жінок не покинула Україну чи Київ, хоча вони мали всі можливості», — каже Марина Хонда. 

Зараз ідеться про те, аби жінки й далі впливали на рішення щодо майбутнього всієї країни. Тим паче війна продемонструвала, що професіоналізм не залежить від гендеру. 

«У дуже складний для України період жінки взяли важливі рішення у свої руки. Проявили позицію: “Мої люди — це моя велика сім’я, яку я не покину”. Тож змінилося ставлення до стереотипу, що керівником може бути лише чоловік. Жінки вирішують і керують не гірше», — наголошує заступниця київського міського голови. 

Ірина Шум, заступниця директора Департаменту публічної дипломатії та комунікацій МЗС України, зауважує: на початку повномасштабного вторгнення ініціаторками пошуку міст-побратимів стали українки. Тоді ж вдалося організувати співпрацю з Дюссельдорфом. Чернівці, які «побраталися» з німецьким містом, стали одним із перших прикладів якісного партнерства. На сьогодні ця мережа зв’язків із понад 45 міжміських партнерств значно покращує європейську інтеграцію. На своєму досвіді Шум переконалася: для партнерів (наприклад, із Німеччини) неважливо, чи ти жінка-керівниця, чи чоловік-керівник. Вони зважають на рівень зацікавленості, ініціативності та професіоналізму. І українки — серед тих, хто демонструє експертність і досвідченість у різних аспектах життя. 

Катерина Левченко, урядова уповноважена з питань гендерної політики, додає: зараз в Україні важливо давати зелене світло експерткам. Багато речей давно не потребують підтвердження, що «жінка може». Тож насамперед потрібно говорити про те, що серед лідерів — чимало лідерок. 

«Кожен час має свої виклики та потребує нових рішень у проблемних питаннях. Не лише в контексті поєднання роботи та материнства, а й у питанні рівних прав у політичній сфері, оплаті праці та в боротьбі з дискримінаційним контентом. За дискримінацією часто стоять не заборони, а різне сприйняття окремих речей чоловіками та жінками. Тому важливо, щоб ми вміли правильно дивитися на речі. Якісь традиції мають лишатися, проте гендерні стереотипи в суспільстві мають руйнуватися. Лише законодавчих змін для цього недостатньо», — каже Катерина Левченко. 

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами