«Ми — заручники ситуації, гріємо квартири, щоб не полопали батареї». Репортаж зі столичного будинку, де два тижні немає тепла

«В нас і до того батареї ледь животіли, — розповідає Юлія Марусенко, молода білявка, яка мусила стати активісткою з порятунку житла. — А тут в усіх будинках воду злили, а до нас приходив сантехнік, щось там крутив, фактично нічого не зробив. Заяви наші в різні служби не розглядалися. Ми не можемо зрозуміти, яка послідовність дій комунальних служб і хто щось зробив, чи не зробив. Ми самі десь воду спускали, заглушки ставили, десь чужого сантехніка покликали. Але, однак, вода частково лишилася в трубах».

Юлія та інші свідомі мешканці закликали всіх сусідів підтримувати у квартирах тепло, вище +5°. Розуміли, що батареї можуть полопати, якщо вода замерзне. Хтось цього дотримувався: ставив каструлі з окропом біля труб, саморобні пічки з вогнетривкої цегли, газові горілки чи обігрівачі, а коли давали електрику, вмикав електричні калорифери. Але в будинку є самотні старі люди, які не подужали цього зробити.

«Є бабусі, дідусі, у яких, скажімо, двокімнатна квартира. Вони гріються газом на кухні, перебралися туди, а в кімнатах дубак», — додає дівчина.

Є зачинені квартири, мешканці яких виїхали ще або на початку повномасштабного вторгнення, або через заклик мера Віталія Кличка після 9 січня. І це проблема, бо їхні помешкання ніхто не прогріває, і якраз там лопають батареї.  

«Одна жінка, у якої чомусь була вибита шибка, приїхала, але нікого не впустила, накинулася з кулаками на заступницю начальника ЖЕКу, погрожувала битим склом порізати, і втекла», — зітхає Юлія. — Ми викликали поліцію, службу зі зламу замків, увійшли туди й забили вікно OSB-плитою. Температура відразу піднялася».

Але будинок це не врятувало. Хоч керівна компанія від Дніпровського району і привезла генератор, щоб насосами підняти тиск в батареях (бо світло давали від кількох хвилин до кількох годин на добу), але від зустрічі теплої води й замерзлої (у деяких квартирах вона таки встигла замерзнути) сталися пориви.

«Не обов’язково мати 0° у квартирах, щоб вода в батареях замерзла. Стіни, в яких є труби, промерзли раніше, саме тому, треба підтримувати температуру вищу, ніж +5° у квартирах, — кажуть мешканці. — А в зачинених квартирах вона опустилася до + 2°».

Ми стоїмо під будинком. Активісти розповідають в деталях, як намагалися його врятувати. Але 20 січня метрів за 100 звідси розірвався «шахед». Від вибухової хвилі в домі повилітали шибки й температура в цих квартирах спустилася до мінус 10°. Цілий день активісти та власники квартир забивали їх OSB-плитами. Але на одному з верхніх поверхів лопнула труба в стіні. І вода потекла нею на зовнішній бік будинку. Зараз це має вигляд брудних цівок, які вкрилися бурульками, що час від часу відпадають. Кондиціонери закуті у кригу.

Йдемо всередину з Юлею. Світла немає понад добу, на сходах, де-не-де вкритих льодом, темно.

Цей будинок експериментальний. Його звели в кінці 70-х чи на початку 80-х минулого століття. Була ідея не робити сходів, нібито всі користуватимуться ліфтами. Їх тут кілька — пасажирські й вантажні. Останні не працюють два роки, а пасажирські — коли немає світла. Мешканці змушені добираються додому пішки пожежними сходами. Вони вузькі, двом людям не розминутися.

Ось літня жінка в медичній масці й із паличкою відхекується на сходах. Вона щойно з лікарні. Її онук освітлює шлях налобним ліхтариком. Кажуть, перебути цей холод деінде не можуть. Їм нема до кого йти.  

Молодий міцний чоловік виносить пакети з речами, каже, переїздить до друзів.

«Ми щоранку з сестрою стукаємо до нашої сусідки, старенької, їй під 80. Мала операцію на серці, їй важкого не можна робити. Чоловік помер, син і онук на війні. Дали нам ключі, щоб заносили продукти. Щодня йду і думаю: чи вона ще жива?» — зітхає Юля.

Між поверхами одна з жінок замітає шматки брудного льоду. Нас пускають у деякі квартири на 8 поверсі: в одній — гарний, сучасний ремонт. І відносно тепло — +15 градусів. Господиня Ірина каже, що за такої температури вона може існувати, а якщо +14°, почувається, як зомбі. Щоб так натопити, використовує газовий обігрівач, який ставить посеред кімнати. За нашої присутності запалює його.

У її сусідки поруч — пенсіонерки Людмили — обстава у квартирі простенька, меблі радянські, і в приміщенні так холодно, що з рота йде пара. Вікна закладені подушками, одна притулена до батареї й зафіксована стільчиком.

Такий обігрів не допоміг — вони полопали. Вода стікала у пластикові коробочки й замерзала. Жінка показує шматки криги. В таких умовах пропали її вазони. Але на кухні в неї тепло — гріла воду в каструлях, а на сковорідку клала шматочок залізничної рейки. І так підіймала температуру до 21 градуса.

До нашого приходу у квартирі нікого не було кілька годин, а до заліза не доторкнутися, таке гаряче.

Людмила збирається йти жити до сестри.

Молода жінка з дівчинкою років 3-4 підіймаються сходами. Теж будуть виїжджати, бо квартиру винаймають.

Спотикаюсь на слизькому, насилу втримуюся, щоб не впасти. У під’їзд заходять старші жінки, одній — на 17 поверх.

«Ми заручники ситуації, — каже Вікторія, яка з чоловіком весь час чекала нас на вулиці. — Я другий тиждень не їжджу в офіс, бо боюся прориву і залиття своєї квартири. Ми не можемо нікуди надовго піти, бо треба гріти житло, батареї у нас цілі. Нагріваємо за цілий день до +9. А щойно вийдеш, все вичахає за 20 хвилин, — вона показує відео з котом Зубою, який сидить на дверцятах відчиненої духовки, але коли нявкає, з його пащеки йде пара. — А дідусі й бабусі з верхніх поверхів — подвійні заручники, бо не можуть спуститися вниз».

Питаю, як вони з чоловіком гріються вночі.

«У нас є духовка, в яку кладемо цеглу, зробили пічку в кімнаті із цегли й свічок, на ніч лягаємо спати в термобілизні, кількох шарах одягу, в ліжко беремо окріп у скляних банках, замотуємо їх в рушники».

За її словами, на 21 січня, уже на всіх розірваних батареях (у квартирах, у які могли потрапити) стоять заглушки, які купили самі мешканці. Їх треба буде замінити. А поки що у будинку працює аварійна служба з Рівного, яка приїхала на допомогу.

Кілька чоловіків різного віку виходять з мотками дроту і прямують до вантажівки з написом «Аварійна служба».

«Зараз розморожуємо трубопровід, що подає на горище. У трубах є лід, він має розтанути, і тоді ними можна запустити тепло. Не в батареї (вони поки не працюватимуть, поки не зрізати порвані шматки, не поставити нові, а це проблема, бо не всі мешканці вдома), а в стіни, щоб вони прогрілися. Якщо це вийде, в будинку температура підніметься до 10-14 градусів тепла.

Ми лише в цьому будинку працюємо, маленька бригада: 6 людей. Нам дали команду від ТОВ «Рівнетеплоенерго» їхати у відрядження в Київ. То перші добровольці — це ми — уже тут третій день. Жити нам є де, годують добре», — розповідає керівник Костянтин Маленький. 

Запитую, на скільки часу можуть затягнутися ремонтні роботи.

«Важко сказати, бо я не знаю матеріально-технічну базу. Що прошу на ремонт, дають: витратні матеріали, інструменти. Щоб зробити весь будинок від “А” до “Я”, тобто з ремонтом батарей, нам потрібен час. Точно до кінця опалювального сезону. А щоб швидше — бригаду з 50 людей: більше зварювальників, електриків, тепловиків. І відповідно — більше генераторів. У нас є свій стаціонарний, — ремонтники відчиняють вантажівку, показують генератор. — Але це дуже мало».

Жителі усвідомлюють, що на опалення їм чекати довго, тому просять від міста генератор. Вікторія каже:

«Якби було світло, якого у нас немає, ми могли б грітися хоч електроприладами. Купити генератор самим — це 600 тисяч гривень, з установкою — понад мільйон. Мешканці цього не потягнуть. А паливо щодня, а людина, яка його запускатиме? Просимо місто, державу: врятуйте нас. Знаємо, що для деяких будинків такі генератори виділили. А ще розгорніть біля нас “Пункт незламності”. Бо неподалік є два намети, то треба чергу вистояти: я сьогодні пів дня витратила, щоб зарядити один телефон. Можете зайти подивитися, там всі розетки зайняті, в кожній — подовжувачі, в подовжувачах — трійники й у них — павербанки, а в тих — декілька телефонів».

Справді, у наметах ніде яблуку впасти, а літнього чоловіка, який насилу дочовгав по слизькому, працівники ДСНС ввічливо просять ставати в чергу. Нічні години теж зайняті — приносять заряджати EcoFlow.

«13 діб без опалення важко. Елементарно помитися — це квест, не хочеться роздягатися, кашель. Хоча на фронті хлопцям важче, ми розуміємо. І якщо не можна генератор, хай би перемкнули нас на іншу фазу, де частіше дають світло», — каже чоловік Вікторії.

Увечері 21 січня вона написала, що в будинку зникла холодна вода, а напір газу такий, що пельмені варилися годину.

А наступного дня власники зачинених квартир почали передавати ключі до своїх помешкань. Висилають навіть поштою.