«Сказали їхати — поїхали. Мовчки». Як залізничники із Запоріжжя та Кривого Рогу рятують столичні квартири

У дворі будинку — стара чавунна батарея, яку просто розірвало від замерзлої в ній води. Опалення тут не було 12 днів — ще після масованого обстрілу 9 січня. Мешканці писали скарги куди тільки можна. Зрештою, більшість звідси виїхала.

«У цьому й складність, бо нема власників у квартирах. А в деяких порозривало батареї. От зараз люди купують, привозять — ми їх міняємо і ставимо нові», — пояснює інший ремонтник.

Бувалі залізничники кажуть: востаннє їх долучали до таких робіт рівно 20 років тому — в Алчевську на Луганщині. Тоді, у 2006-му, у 30-градусний мороз стотисячне місто майже на місяць залишилося без тепла через прорив теплотраси. І перетворилося на символ гуманітарної катастрофи. 

2 градуси тепла й один працівник ЖЕКу

«Я взагалі на лікарняний хотів іти, з температурою, але коли побачив, що хлопці з інших міст приїхали — люди добрі, який лікарняний?! Вони приїхали нам помогти!», — емоційно говорить сантехнік, що обслуговує цей будинок. І заразом нарікає на роботу керівної компанії, чи просто — ЖЕКу.

«Четвертий рік війни, а в котельні до сьогодні не було генератора, коли кожна розливайка мала!», — злоститься чоловік.

Будинок негазифікований, у квартирах — безпорадні без світла електроплити. А через те, що вчасно не злили воду із системи опалення, вода в батареях перетворилась на лід, і деякі, найстаріші, розірвало зсередини.

«До цього був тільки один працівник ЖЕКу. Загалом до нього претензій немає, він ходив двічі на день зливав воду — і зранку, і ввечері. Але проблема, що не злили вчасно. Коли намагалися запускати тепло — сталися витоки через батареї, що лопнули, і затопило з 9 по 5 поверхи», — каже Володимир, один із мешканців, що метушиться разом з аварійниками.

— У шостій квартирі батареї теплі? Так, ні?! — кричить сантехнік мешканці.

— Трошки потепліли. А потім знов холодні стали! Ідіть доторкніться! — у відповідь кричить та.

Лідії — 73. У верхньому одязі й з ліхтариком вона проводжає у свою квартиру. На термометрі — 5 градусів тепла. До цього було 2. Сама вона з’їхала до родичів у Кагарлик. Тут жити було неможливо.

«От вчора хлопці приїхали. А до того ж не було нічого. Люди отак сиділи тут. Є бабусі, які взагалі ледве ходять на тих поверхах. Я дзвонила, кажу: “Як ви там?”. А вони кажуть: “Повільно вмираю”», — каже жінка. 

«Батарею знизу ми поставили. Зараз ідемо наверх. Гріємо, запускаємо. Поки що 5 стояків досі заморожені», — підіймаючись сходами каже на вигляд один із найдосвідченіших ремонтників-залізничників Іван.

Сам він із Запоріжжя. Запитую, як відреагував, що направили сюди, адже в прифронтовому місті свої виклики.

«Ми взагалі були в Дніпрі, там у депо розбило все, і ми ремонт там теж робили. Ну, викликали. Половина там залишилася, а половина сюди», — по-простому відказує Іван.

«У Запоріжжі в мене дружина і старенька теща. Я сказав: буде погано (якщо не буде опалення — ред.) — йдіть в гараж, там буржуйка. Запалите і будете грітись». 

«Всюди божевільня. Треба допомагати й виручати одне одного» 

«Якщо чесно, ніколи такою роботою не займалися. Сказали: будете їхати розморожувати й гріти труби. Ми взяли з собою “болгарку”, зварювальника. І от учора пів під’їзду переварювали, поки будинок не запустили. Але люди дякували нам. І чаєм пригощали, — каже залізничник із Кривого Рогу Сергій Турта, додаючи: — Хоча важко тим, що ти їдеш і не знаєш ні обсягу роботи, ні яка саме робота: чи гріти, чи варити, чи різати».  

«Та хіба в такий час треба якісь питання ставити? Сказали їхати — поїхали. Мовчки. Всюди божевільня. Треба допомагати й виручати одне одного. Війна. Біда. Людей немає. Багато хлопців-спеціалістів воюють. Ну, а ми — що можемо, то допоможемо», — окидаючи мене втомленим поглядом, говорить його колега Андрій Каратаєв.

«Я зварювальник», «Я монтажник залізобетонних конструкцій», «Я електрогазозварювальник», — відповідають хлопці на питання, які у кого посади на залізниці.

«Я простий штукатур. Ми всі в принципі будівельники. Але недаремно ж нас сюди прислали. Зараз головне — запустити людям тепло», — каже Олександр, проганяючи воду з труб у підвалі будинку.

 «Пішло, Григоровичу! — кричить начальнику. — Іде, іде, іде! Ось вода вже колір міняє. Зараз буде ще мул іти».

І пояснює мені: «Це ми всі стояки зараз “ганяємо”. Зверху вже прогріли, поміняли всі батареї, і тепер проганяємо. Зараз людям тепло піде. Сьогодні вже запустимо їх».

Підмога на місяць

У Києві залізничники попередньо — на місяць. Їх забезпечують харчуванням і житлом: мешкають вони на вокзалі у спеціальних кімнатах відпочинку. 

В «Укрзалізниці» кажуть: загалом на підмогу до Києва направили понад 40 аварійних бригад з різних регіонів України. 

«Ну, вже люди кажуть, теплішають батареї. Уже веселіше! Тут же взагалі нічого не було», — вдоволено каже Олександр.

Хоча на той момент ще не працювало декілька стояків.

«Ми тут до кінця, поки все не запустимо», — стримано додав бригадир Геннадій, роздаючи настанови: — Артеме, ти молодий! Бери газовий пальник і на 5 поверх, 38 квартира. Треба батарею прогріти».

Чоловіки знову на перекурі. Прошу дозволу їх сфотографувати.

— Та для чого?

—  Для статті.

— Статті нам шиєте? — сміються. — А потім скажуть: «Чого ви туди поїхали, що ви там робите? Тільки фотографуєтесь». 

Усі голосно заходяться реготом.

Надвечір виявили ще одне місце прориву в одній із квартир. Загалом у будинку розірвало чотири батареї. Та в більшості помешкань багатоповерхівки теплопостачання вдалося відновити.

Нині залізничники на іншому об’єкті.

«Але проблема одна й та ж: в людей батареї лопаються», — зазначив бригадир. 

***   

На ранок 23 січня, за даними київського міського голови Віталія Кличка, без теплопостачання у столиці залишаються 1940 багатоповерхівок.