«Ми вчимо долати проблеми». Як програма малих грантів допомагає змінити життя дітей і дорослих

У цьому їм допомагає програма малих грантів — частина ініціативи SPIRIT. Це спільна ініціатива Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України, уряду Великої Британії, ЮНІСЕФ і Світового банку. Абревіатура SPIRIT розшифровується як «соціальний захист для інклюзивності, стійкості, інновацій і трансформації». Програма стартувала 2025 року у Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Київській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій областях і місті Києві. Мета програми — створити передумови для запуску закупівлі соціальних послуг на місцевому рівні. Однією з передумов є посилення надавачів послуг. 

Програма малих грантів надає фінансування громадським організаціям і комунальним установам для запуску або розширення соціальних послуг — як-от раннє втручання, соціальний супровід сімей у складних життєвих обставинах, соціальний супровід альтернативних форм виховання, денний догляд для дітей з інвалідністю — у громадах, де вони працюють. Програма підтримує місцевих надавачів соціальних послуг із-поміж громадських, благодійних і комунальних організацій, малих та середніх бізнесів заради розвитку доступного ринку соціальних послуг для дітей і родин, які найбільше цього потребують. 

hromadske розповідає історії дітей і дорослих, чиє життя змінилось на краще завдяки якісним і системним соціальним послугам. 

«Це мінімум, який має бути в кожній громаді»

«Коли Єва прийшла сюди, вона не вміла читати, писати, рахувати», — розповідає Оксана. Разом із десятирічною дочкою вона щоранку приїжджає до центру денного догляду з іншого кінця Києва. Дітям із синдромом Дауна тут допомагають опанувати практичні життєві навички. Тим часом їхні батьки отримують змогу приділити час роботі, домашнім справам і власним потребам, поки діти розвиваються в комфортному середовищі під наглядом команди фахівців.

«Зараз вона читає, рахує, пише, друкує на комп'ютері, стала гарно малювати, — говорить Оксана. — У Єви колосальний прогрес у соціалізації: вона перестала боятися чужих дітей, стала самостійнішою вдома. Те, чого ми очікували від неї як родина, не спрацьовувало, доки вона не прийшла сюди».

Послуги для дітей з інтелектуальними порушеннями вимагають спеціальних умов і кваліфікації.  Зрозумівши, що таких послуг бракує, у 2020 році Наталія Друзенко, мама доньки з інвалідністю, разом зі своєю подругою Вірою Шевцовою заснувала громадську організацію WeCan. Її головна мета — надавати інклюзивні соціальні послуги, адаптовані до потреб дітей, і вчити їх жити якомога самостійніше.

У центрі денного догляду, організованому WeCan, діти здобувають навички спілкування, вчаться дбати про особисту гігієну, готувати їжу, прибирати свою кімнату, дізнаються, як поводитись у разі надзвичайної ситуації. А також вивчають математику, українську мову, географію та інші предмети у викладі, адаптованому для дітей із синдромом Дауна.

У мультидисциплінарній команді, яку сформувала організація, є фахівець із соціальної роботи, вчитель-психолог, арттерапевт, психолог-каністерапевт і вчителі-дефектологи. До кожної дитини шукають особистий підхід.

«Ми надаємо всі послуги в комплексі. Я вважаю, що це той мінімум, який має бути в кожній громаді. Програма адаптується відповідно до життєвих потреб та індивідуального плану розвитку дітей. Наприклад, математика тут потрібна не для абстрактної теорії, а для того, щоб дитина змогла сама піти в магазин», — пояснює Наталя Друзенко.

Коли батьки вперше приводять дитину до центру денного догляду, фахівці кілька днів вивчають її потреби, а потім формують індивідуальний план надання соціальної послуги. Цей план періодично коригують. «Ми даємо батькам зворотний зв’язок щодо соціальної поведінки, розвитку, навчання дитини. Це дарує родинам спокій і впевненість, що їхня дитина потрапила в правильне місце», — каже Наталя.

Щоб організувати роботу центру денного догляду на високому рівні, команда WeCan подала заявку й отримала малий грант для місцевих надавачів соціальних послуг у межах ініціативи SPIRIT. Грантове фінансування покрило понад три чверті потреб організації для якісного надання соціальної послуги. Також організація змогла адаптувати послугу денного догляду до державного стандарту. 

«Мені допомогли й морально, й емоційно»

«Через війну стало важкувато і фізично, і морально», — каже Тетяна про своє теперішнє життя із чотирма дітьми. Загалом у жінки їх п’ятеро. Родина мешкає в приватному будинку на півдні Харківщини.

«Діти знервовані: десь щось — і вони вже на межі», — ділиться жінка. Коли вона на роботі й діти чують, як над їхнім селищем летять дрони, то відразу телефонують мамі.

До стресу, який родина переживає через війну, додаються й інші складнощі. Тетяна розповідає, що вони ледь виживають на її зарплату, адже їжа відчутно подорожчала. Для дітей одним із найбільших викликів є часті відключеня світла через російські удари по електромережах.  Коли світла немає, то й онлайн-уроки скасовують.

Вже майже чотири роки діти Тетяни навчаються вдома онлайн. На час уроків вони розходяться по різних кімнатах, щоб не заважати одне одному. Брати Сергій і Ярослав кажуть, що вже не пам'ятають, як воно — ходити до школи. Вчителів та однокласників вони бачать лише через екран. 

Поки діти намагаються навчатися й підтримувати контакт із друзями, Тетяна переживає стрес щодня. Це підштовхнуло жінку до вживання алкоголю, і в неї розвинулася залежність.

Життя Тетяни і її родини протягом останніх пів року пішло на краще завдяки послузі соціального супроводу, яку забезпечує центр надання соціальних послуг Близнюківської селищної ради. Соціальні послуги в громаді підсилила участь у програмі малих грантів.

«Завдяки участі в цій програмі ми запустили курси відповідального батьківства, фінансової грамотності, психологічної допомоги для родин. Ми допомагаємо батькам формувати практичні навички, проводимо тренінги з ненасильницького спілкування», — каже керівниця центру надання соціальних послуг Аліна Бухвостова.

Завдяки комплексному соціальному супроводу Тетяні вдалося відновити контроль над своїм життям, здобути навички планування сімейного бюджету, покращити спілкування з дітьми-підлітками, долучитися до тренінгів із психологом. Вона знайшла роботу.

«На курсах мені розповіли, як триматися, щоб не потрапити знову в залежність, як заробити копієчку, як її правильно витратити. Мені допомогли й морально, й емоційно», — говорить багатодітна мама. 

Любава, тринадцятирічна дочка Тетяни, розповідає, що атмосфера в сім’ї покращилась. «Стосунки з мамою дуже змінилися. Раніше ми майже не спілкувалися, сварились. Її постійно не було вдома. А зараз у неї є робота. Ми почали часто розмовляти», — каже дівчина. 

Селищна рада також допомагає багатодітній сім'ї покращити побут: облаштувала сучасну теплу ванну кімнату, забезпечила молодших дітей ліжками.  

Нині в цій громаді понад 20 сімей, у яких зростає 65 дітей, отримують послугу соціального супроводу. «Ми їх навчаємо долати проблеми. Це мінімізує ризик вилучення дітей із сімей і підтримує родини», — каже Аліна. 

За підтримки програми малих грантів центр надання соціальних послуг також почав надавати послугу раннього втручання для дітей від народження до чотирьох років. Фахівчиня пояснює, що мами не завжди здатні помітити, що дитина відстає в розвитку. Натомість спеціалісти можуть виявити такі проблеми на ранній стадії.

«Ця нова послуга вже має певний успіх у нашій громаді. Ми бачимо потреби наших дітей, наших сімей і починаємо їх задовольняти, — пояснює Аліна. — Ми залучили ще одного психолога, який виїжджає в малі сільські громади й точково працює з кожною сім'єю, з кожною дитиною». 

«За два місяці я вже бачу результат»

Сніжана живе у віддаленому селі на Миколаївщині й сама виховує трьох малюків. На початку повномасштабної війни громада опинилась посеред бойових дій і була частково окупована. Ці події залишили глибокий слід у житті місцевих родин, особливо сімей із маленькими дітьми, які досі живуть у стані постійної тривоги й невизначеності. 

Нещодавно Сніжана помітила, що її найстарша донька — трирічна Анастасія — має затримку мовлення. Мама зрозуміла, що дитина потребує фахової підтримки. Проте родина мешкає за 17 кілометрів від райцентру в селі, куди не їздить автобус. Сімейний лікар запропонував рішення: візити команди раннього втручання, до якої належить психолог, логопед і реабілітолог. 

Фахівці провели первинну оцінку потреб родини. Помітили, що діти неговіркі й напружені. «На першій зустрічі Сашко — найменший хлопчик — не реагував на мене, просто байдуже лежав у ліжечку», — згадує фізична реабілітологиня Ірина. На той час Сашкові було пів року.

Оцінка показала, що всі троє дітей Сніжани потребують послуги раннього втручання. «Ця послуга надається дітям віком до чотирьох років, які потребують допомоги вузьких спеціалістів, — пояснює психологиня команди Тетяна. — Наша команда допомагає малюкам, у яких є затримка розвитку, і їхнім родинам подолати ці виклики й розвинути навички, які важливо сформувати в ранньому віці». Якщо виявити затримки розвитку дитини й вчасно втрутитись, можна мінімізувати ризик значних порушень, зокрема можливої інвалідності, у майбутньому. 

«Ми співпрацюємо з лікарнею, що на ранній стадії виявляє дітей, які потребують послуги раннього втручання, і надає нам інформацію про такі родини», — розповідає керівниця відділу соціальних питань і ветеранської політики Баштанської міської ради Лариса Гаврилюк.

Раннє втручання — нова послуга для маленьких дітей і родин у Баштанській громаді. Вона з’явилась у 2025 році в межах упровадження програми малих грантів.

Щотижня Сніжану з дітьми навідує команда раннього втручання благодійного фонду «Вітри змін». «Як психологиня, я допомагаю дитині сформувати бажання й уміння вступати в контакт. У віці до чотирьох років комунікація нерозривно пов'язана із сенсорикою та емоціями. Я допомагаю дитині почуватися комфортно під час спілкування, розвивати невербальні способи комунікації: зоровий контакт, жести, міміку, емоційну саморегуляцію», — пояснює Тетяна.

Війна не дає дітям соціалізуватись. Дитячі садочки закриті, а можливості для спілкування поза домом обмежені. Завдяки тому що соціальні послуги стають доступнішими, родини отримують не лише якісну та інклюзивну підтримку, а й емоційну опору.

Під час кожного візиту команда не лише працює з дітьми, а й підтримує маму, відповідає на її запитання щодо харчування, режиму й розвитку дітей. Сніжана дослухається до цих порад, повторює з молодшим сином вправи для стимуляції фізичного розвитку, поступово закріплює із середньою дитиною — Веронікою — навички самообслуговування й заохочує Анастасію більше говорити. Між візитами фахівці консультують маму телефоном, адже важливо, щоб робота з дітьми не припинялася.

«За ці два місяці я вже бачу результат: Анастасія та Вероніка почали набагато більше розмовляти. Сашко почав повзати, сидіти, стояти й навіть ходити», — каже Сніжана. 

«Коли я приходжу в цей центр, відчуваю спокій»

Шестирічний Артем із Херсона півтора року поспіль прокидався щоночі й питав: «Ми вже можемо їхати додому?». А його старша сестра Вероніка майже перестала розмовляти. Сильний стрес, який діти пережили під час окупації міста, серйозно вплинув на їхній психологічний стан. 

Разом із мамою Іриною вони вимушено переїхали до Миколаєва. Проте на новому місці легше не стало, і мама зрозуміла: дітям потрібна фахова психологічна підтримка. Так родина почала відвідувати центр для дітей та сімей, де отримує послугу соціального супроводу.

«Коли ми почали працювати із цією родиною, емоційний стан обох дітей був дуже важкий, — згадує керівниця центру для дітей та сімей на базі Миколаївського центру соціальної реабілітації “Відновлення” Тетяна Тимошенко. — Вони були закриті, не могли повноцінно спілкуватися, будувати стосунки з однолітками».

Після оцінювання потреб сім’ї фахівці центру визначили необхідність у психологічній підтримці й стабілізації в житті. «Саме оцінка дає нам розуміння, яких ресурсів не вистачає і яку послугу треба сформувати, — пояснює пані Тетяна. — Ми не пропонуємо однакових рішень для всіх, а формуємо індивідуальний план відповідно до ситуації конкретної сім’ї».

Соціальний супровід для родини включав індивідуальні консультації психолога для мами, психосоціальні заняття й арттерапію для дітей.

Заняття з психологом допомогли Артемові подолати страхи й відновити повноцінний сон. «Він перестав прокидатись уночі, і все налагодилося, — розповідає Ірина. — Артем знову почав спілкуватися з іншими дітьми». 

У центрі брат із сестрою відвідують заняття, які дозволяють надолужити освітні втрати, а також творчі майстеркласи й гурток робототехніки. «Коли я приходжу в цей центр, відчуваю спокій. Тут можна поговорити, пограти. Це щастя!» — каже Вероніка.

Мультидисциплінарна команда центру комплексно працює з усією родиною. «Тут є творчий хаб для матусь. Нас збирали на майстеркласи, де ми робили поробки —це дуже відволікає, — розповідає Ірина. — Також я відвідувала групові заняття з психологом. Мій емоційний стан став набагато кращим».

Завдяки участі в програмі малих грантів для розвитку соціальних послуг місцевий надавач послуг підсилив команду п’ятьма спеціалістами — до неї доєдналися соціальний працівник, фахівець з роботи із сім'ями, два асистенти соціального працівника й тьютор. Тож тепер центр має змогу брати на соціальний супровід більш складні випадки та якісно працювати з усією родиною.

«В умовах війни багато миколаївців опинились у складних життєвих обставинах, — пояснює директор департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради Сергій Власенко. — Тому послуга соціального супроводу має неабиякий попит».

«У секторі соціальних послуг відбуваються важливі трансформації, і наша програма покликана підтримати ці зміни у громадах, щоб забезпечити якомога краще піклування для родин. Зміцнюючи потенціал місцевих надавачів послуг, ми покращуємо доступ для дітей і родин до підтримки, якої вони потребують, водночас розвиваємо ринок соціальних послуг, робимо його більш прозорим», — коментує спеціалістка ЮНІСЕФ із захисту дітей Наталія Датченко. 

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами