«Добий мені дитину там, де не добили “орки”». Історія партизана, якого мобілізували першого ж дня по поверненню з окупації

Поплатився за співпрацю з СБУ

Олег зустрів вторгнення росіян на рідній Херсонщині, в тимчасово окупованому селищі. Його рідні виїхали, а чоловік вирішив залишитися. В окупації провів чотири роки, розповідає мама Олега Анна. Шукав підробітків, виконуючи сезонні роботи, а під час зим грошима допомагали рідні.

За проукраїнські погляди й відмову взяти російський паспорт у 2022-му чеченці вивезли Олега та кількох чоловіків у поле, роздягнули і сказали готувалися до розстрілу. Але молодий чеченець, якому наказали стріляти, не наважився, і вистрелив у землю. Там, посеред поля, голих українців і залишив. Олега знайшли місцеві пастухи, одягнули й допомогли повернутися додому.

Пʼять разів чоловіка затримували та кидали на «підвал». Там били, а через певний час відпускали. Під час одного затримання у 2023 році Олега два тижні жорстоко катували, а родичам передали інформацію, що він загинув. 

У 2024-му мати Олега Анна вирішила повернутися з Польщі, куди евакуювалася, до України. На одному з блокпостів її документи перевірила СБУ, співробітники побачили місце реєстрації і «попросили про допомогу».

СБУ почала ставити питання, чи є хтось на лівому березі. Я сказала, що так, є син в окупації. Вони взяли мій телефон і сказали, що мені зателефонують, що їм буде потрібна допомога… І якось так одного разу мені зателефонували й кажуть: «А ви б могли нам допомогти? Нам потрібна така інформація».Анна, мати Олега

Олег почав співпрацювати з СБУ — надавав інформацію про розташування ворожої техніки та росіян, місця прильотів. Якось окупанти перевіряли його телефон і побачили там листування з мамою, яке здалося їм підозрілим. Вони почали здогадуватися, що Олег може співпрацювати з українськими органами. 

До нього приходили з обшуками. Розбивали телефон, шукали інформацію. Неодноразово допитували. Під час допитів протикали штиком ногу, порізали вухо, сильно били. Одного разу вибили селезінку — і після операції змусили «зізнатися», що він сам упав. 

І регулярно Олега намагалися мобілізувати до окупаційних військ. Востаннє, після операції на селезінці, йому видали відстрочку до весни 2026 року.

«Отак воно все завʼязалось, і ми із чоловіком вирішили, що треба сина вивозити. Але паспорта російського в нього немає, свідоцтво [після обшуків] зникло, залишилися тільки копії документів», — розповідає мати.

Через те що Олег не має паспорта — російського не брав, а український зник під час обшуків — його двічі не випускали з окупації. І лише з третьої спроби Олегу вдалося виїхати.

У Білорусі Олег провів близько двох тижнів, доки йому виготовляли так званий білий паспорт. Це тимчасове посвідчення особи, яке оформлює консульська установа за кордоном громадянинові, який втратив документи. Він діє 30 днів і дозволяє повернутися в Україну, де вже потім можна поновлювати свої документи.

З ним Олег вирушив до України.

«Вам усе одно звідси не вийти»

Історія мала б на цьому закінчитись. Олег хотів пройти медичне обстеження, відновитися після тортур, поновити свої документи й оформити статус цивільного заручника. Цей статус дає право на відстрочку від мобілізації. 

Від кордону через усю Україну Олега з «білим паспортом» пропускали без проблем. Кілька разів його перевіряли спецслужби. Львівські військовослужбовці ТЦК перевірили документ і побажали «щасливої дороги». Не склалося лише на останньому кроці — на КПП Паланка — Маяки. Це прикордонна зона Одеської області, яку потрібно пройти на шляху до селища Сарата, де живе мама Олега. Там чоловіка зупинили прикордонники й передали його військовослужбовцям Болградського РТЦК та СП. 

Я сина бачила рівно годину і 20 хвилин… Загнали його в куток, як собаку на привʼязі. Вийшли шість «лобів» і стоять над ним… І вони кажуть: «Ти сам сядеш добровільно в бус чи тобі допомогти?». І він починає рухатися до нас, щоб битися. Кажу: «Давай, добий мені дитину, там, де не добили “орки”»… А він мені: «Зрозумійте одне: вам усе одно звідси не вийти».Анна, мати Олега

На місце прибули адвокати й намагалися розʼяснити, що це за хлопець, чому він не має із собою військово-облікових документів і які його права порушуються. Натомість почули брехню, що Олега буцімто перевірять і повернуть на КПП, звідки забрали. 

Цього не сталося. Чоловіка повезли до Болградського РТЦК та СП у селищі Тарутине Одеської області.

Ба більше, на Олега склали адмінпротокол за те, що він перебував на вулиці без документів про військовий облік і виписали штраф — 850 гривень. Його адвокатка Ірина Гроза вже готує документи для оскарження.

Я стою і розповідаю їм про складну долю цього хлопця, а вони мені говорять: «Ви що? Ми не можемо його відпустити, нас ДБР потім буде питати, чому ви його відпустили»… І це, знаєте, так цинічно було все.Ірина Гроза, адвокатка, керівна партнерка адвокатського обʼєднання «ФАБУЛА»

Бо є колізія

Цей випадок — не єдиний. Адвокати, які допомагають Олегу, розповіли про іншого цивільного заручника — Миколу Щербину, який пробув у неволі 3,5 року. 11 квітня 2026 року його повернули в межах обміну, і цього самого місяця його мобілізувало Миколаївське ТЦК. Родичі чоловіка зверталися до різних інстанцій, проте Микола й досі проходить мобілізаційні процедури в ТЦК.

Юридично «білий паспорт» підтверджує особу й громадянство України. Однак для повноцінного визначення військового статусу людини необхідно встановити, чи є вона військовозобовʼязаною, чи має відстрочку, та чи існують підстави для звільнення — зазначив hromadske Євген Гілін, юрист і голова ГО «Місто Сили». Без зʼясування цих обставин, за його словами, будь-які примусові дії є несправедливими і юридично необґрунтованими.

«Олег проїхав через всю Україну — від Волині до Одеси. Жоден блокпост, жоден ТЦК його не затримав. Скрізь розуміння, людяність, повага до людини, яка повернулася з тимчасово окупованої території без документів… І лише в Одеській області… повелися принципово інакше — без поваги, без розуміння ситуації, без елементарної людяності. До Олега було застосовано фізичне насильство — його примусово “бусифікували”», — зауважує Євген Гілін.

Головна проблема в тому, що чинне законодавство не передбачає окремих процедур для громадян, які повернулися з тимчасово окупованих територій. Немає як окремого порядку мобілізації для таких людей, так і обовʼязкового адаптаційного періоду й гарантованого часу на психологічне та фізичне відновлення.

На практиці державні органи можуть ставитися до таких людей так само, як до тих, хто повернувся з відпустки в Єгипті або з відрядження в Європі. Але це принципово різні ситуації. Люди, які повертаються з окупації, несуть із собою глибоку психологічну травму. А дуже часто ще й фізичні ушкодження, які потребують серйозного відновлення. Вони не можуть і не повинні зустрічати на кордоні своєї держави насильство й приниження.Євген Гілін, юрист, адвокат, голова громадської організації «Місто Сили»

Тож фактично людина, яка пережила полон, тортури, роки під окупацією, може бути мобілізована відразу після перетину кордону. І це, як наголошує юрист, — системна прогалина, яку необхідно усунути законодавчо й невідкладно.

Проблеми є і на рівні самого статусу цивільного полоненого. Як зауважує Гілін, на практиці процедура отримання цього статусу розтягується від 6 до 12 місяців. 

«Цей кейс — дзеркало системної проблеми. В Україні досі не існує окремих вимог, протоколів і стандартів поведінки для співробітників ТЦК, прикордонної служби та інших правоохоронних органів під час взаємодії з людьми, які повернулися з тимчасово окупованих територій», — наголосив він.

Через це чоловіки часто бояться виїжджати з окупації, зазначила hromadske Лілія Зосіміді, керівниця напрямків допомоги Helping to Leave.

«Фактично майже кожен чоловік призовного віку ставить питання: чи не буде він мобілізований одразу після проходження кордону, і що робити в такій ситуації. Це створює додаткове психологічне напруження та змушує людей відкладати рішення про виїзд навіть у складних життєвих обставинах», — каже Лілія Зосіміді.

І додає: навіть якщо держава має свої процедури та зобовʼязання, важливо враховувати контекст. Бо людина, яка повертається через гуманітарний коридор, часто перебуває у вразливому стані. І їй щонайменше мають спочатку надати можливість звʼязатися з родиною, доїхати додому, отримати базову допомогу й зрозуміти, що з нею відбуватиметься далі.

«Я не пішов до “орків” служити, але піду тут»

Коли Олег повертався в Україну, у потязі познайомився з військовими, які розповіли йому про свою бригаду й запросили долучатися.

«Мамо, я коли відновлю документи — ти тільки не ображайся на мене, — я все-таки хочу бути корисним. Я не пішов до “орків” служити, але піду тут», — сказав Олег матері дорогою до неї, ще до зустрічі з ТЦК.

Тому, навіть попри примусову мобілізацію, уникати її не став. Як уточнила адвокатка, на ВЛК чоловік сказав, що його нічого не турбує, й отримав висновок про придатність. Служити Олег захотів в одній з військових частин, що дислокується в Одесі. Вже отримав відношення.

Я бачила в його очах, що ось так («бусифікацією» — ред.) він не бажає. І в нього дуже багато почуття гідності… Я бачила, що для цього чоловіка дуже важливо, щоб це був його вибір, а не як із собакою — посадили в автобус, привезли, висадили, забрали телефон, не надали можливості ні поспати, не відпочити, не підлікуватися, і після цього кудись іще повезли.Ірина Гроза, адвокатка, керівна партнерка адвокатського обʼєднання «ФАБУЛА»

Завдяки роботі адвокатів і зверненням в усі можливі інстанції Олега таки відпустили, виписавши повістку на прибуття через 14 діб. За цей час він має відновити свої документи — попри те, що «білий паспорт» давав йому на це 30 днів.

hromadske надіслало запит до Болградського ТЦК та СП й Оперативного командування «Південь», але відповіді поки що не отримало. 

За словами адвокатки, після скарг до обласного ТЦК там «вдали дуже велику стурбованість». Потім зауважили, що Олег «у частині, ним опікуються військові, все добре». Ірина Гроза зауважує, що розвʼязати питання по суті в обласному ТЦК не захотіли, і відповіли лиш через те, що «розуміли, що ми можемо стати їхньою проблемою».

Вже зустрівши сина вдома, мама відписала: «Емоції переповнюють обох. Мене радістю, що син поруч. А син оговтується від пережитих подій із ТЦК».

Текст було відредаговано 2 травня 2026 року. Ми змінили особисті дані через побоювання родини та юристів за долю Олега й інших людей, які все ще залишаються в окупації.