День вишиванки: ідея студентки, ляпи Зеленського і підступність ШІ

Немає випадкових рішень

Лесю, вам доводилося чути фейки про те, звідки й коли з'явилося це свято — День вишиванки?

О, на цю тему є чимало дотепних історій. Наприклад, що День вишиванки заснували козаки. Або українські дисиденти. Або особисто поет Дмитро Павличко. Багато хто вважає, що День вишиванки існував споконвіку — доводилося чути й таке.

Ви вже змогли сама собі пояснити, чому раптом запропонували друзям відзначати День вишиванки?

Я багато років думала для себе, що це випадкова ідея. Але з іншого боку, вже через 20 років свята, я розумію, що немає випадкових речей у житті, і все, що ми робимо, всі наші вчинки мають якесь джерело. І, безперечно, що в мене цим джерелом була моя родина. Я народилася в інтелігентній українській родині, де бабуся, Вікторія Китайгородська — майстриня ткацтва, у нас українські традиції не переривалися навіть за радянської окупації. Я вдома з самого дитинства завжди була оточена красою традиційної української культури, хата нагадувала музей — усе в килимах, вишивках, писанках, портретах Шевченка. Це все було органічним середовищем мого дитинства, я в цьому виростала й виховувалася, і через це мені згодом вистачило сміливості сказати друзям, із якими ми часто одягали вишиванки на пари, що зробімо свято вишиванки разом.

На вашу думку, чому ваша ідея розцвіла і так стрімко поширилася в Україні та світі?

Думаю, що спрацювало два чинники. Перший — суспільний. Наше суспільство потребувало і потребує добрих, світлих ідей і днів, що об'єднують. І ми День вишиванки завжди мислили як майданчик для взаємопідтримки і єдності. Ми завжди говорили: одягайте те, що у вас є, чи те, що ви можете придбати. 

А другий чинник — наша команда, я б уже через 20 років свята не хотіла применшувати ролі нашої команди — співзасновників і однодумців. Ми проводимо величезні дослідження, ми їздимо в експедиції, ми зацифровуємо старовинні колекції, видаємо книги, знімаємо фільми, зустрічаємося зі школярами та студентами. За кордоном робимо величезну кількість проєктів. Це вже просто наше життя.

Мало бути завзятим. Треба робити ще й правильні менеджерські кроки, аби ініціатива провінційних студентів захопила світ. Згадайте їх, будь ласка.

У 2006-му ми не ставили перед собою ніяких амбітних завдань. Перша ідея була — просто одягни вишиванку. Наступного року ми вже провели цілу інформаційну кампанію: підготували пресреліз, запросили місцеві чернівецькі ЗМІ, написали листи про нашу ініціативу в інші українські виші, у міськради українських міст, в облдержадміністрації, у всі посольства України по світу, до всіх народних депутатів, крім комуністів і «регіоналів». Ми писали, що от є така студентська ініціатива — День вишиванки, що просимо долучитися до неї — просто одягнути вишиванку. Без зобовʼязань, фінансової підтримки тощо.

І цей наш підхід спрацював. На другий рік уже нас підтримали студенти Запорізького університету, громадськість. З-за кордону нас дуже підтримали українки-заробітчанки в Італії та Греції. А згодом соцмережі набагато спростили поширення інформації про День вишиванки.

Чому ви вирішили, що День вишиванки треба відзначати саме у третій четвер травня?

Перші 2-3 роки ми відзначали День вишиванки у квітневий четвер, бо саме у квітні зʼявилася ідея свята. Але я зрозуміла, що у квітні ще холоднувато і ще люди ходять у верхньому одязі, і вишиванок не видно. Тому перенесли на третій четвер травня.

Ми дуже раціонально до цього підійшли. Нам було важливо, щоб День вишиванки не припадав ні на Великдень, ні на тодішні вихідні 1 і 9 травня, ні на неділю, коли люди не йдуть на роботу й у навчальні заклади. Словом, ми багато міркували — і зрештою визначили Днем вишиванки третій четвер травня.

Навіщо у 2015 році співзасновники Дня вишиванки створили ГО «Всесвітній День вишиванки»?

Це теж про мій власний розвиток і розвиток свята. Після закінчення університету я працювала журналісткою й одночасно розвивала свято. Врешті-решт настав момент, коли треба було зробити вибір: або займатися святом, або працювати фахово в журналістиці. І я зробила вибір на користь Дня вишиванки. Тому ми заснували громадську організацію, це був найбільш підхожий формат для роботи. І я працюю головою цієї організації. Ми сьогодні є вже такими важковаговиками в галузі експертизи культурної спадщини в Україні й за кордоном.

Сенси свята

Чи довго свято зводилося тільки до того, щоб просто одягнути вишиванку?   

Я думаю, що це було перших років п'ять, а потім ми, співзасновники, виросли й зрозуміли, що святу треба надавати складнішого змісту. Нашою цільовою аудиторією була спочатку молодь. Бо ми бачили, як вона поглинається культурними впливами росії — ці російські книги, музика, фільми, портрети Віктора Цоя на футболках. Я буквально на фізичному рівні відчувала огиду до всього цього, і завжди про це говорила. Тому першими нашими проєктами на День вишиванки стали, наприклад, конкурси, коли ми говорили: знайдіть найдавнішу вишиванку, що збереглася у вашій родині, розкажіть про людину, якій вона належала. А якщо вишиванка не збереглася, то дізнайтеся, через які події? Так ми старалися через вишиванку зацікавити молодь історією її роду і країни. Бо День вишиванки — це пошук себе, це завжди пошук своєї історії, своєї ідентичності.

Які традиції Дня вишиванки сформувалися за ці 20 років?

Головна традиція — це вулиці, які просто розцвітають людьми у вишитих сорочках. Ще одна чудова традиція — дарування вишиванок новонародженим українцям. Ми щороку починаємо свято з того, що йдемо в пологові будинки й даруємо діткам, які народжуються впродовж доби Дня вишиванки, вишиті сорочки. Ця акція відбувається в величезній кількості українських міст, за кордоном. Коли українці реєструють своїх дітей у посольстві, то посольство дарує їм українську вишиванку. І ця акція вже навіть живе своє життя — майстрині в різних містах та містечках з власної ініціативи об'єднуються, упродовж року вишивають сорочечки, щоб у День вишиванки подарувати новонародженим. Я би хотіла назвати Оксану Муравльову, переселенку з Краматорська, яка зараз живе в Бережанах. Торік вона організувала жінок-переселенок, і вони вишили півтори тисячі таких сорочок. І їх вистачило на десятки пологових будинків.

А цього року ми з ГО «Меморіал» започаткували акцію, яка, думаю, теж стане традиційною: у День вишиванки прикріпити вишиту стрічку пам'яті на Алеях Слави біля портретів наших загиблих захисників. Ми хочемо запропонувати взяти участь у цій акції школярам і студентам — за власним бажанням. Щоб ми пам'ятали про ціну кожного нашого дня.

Якщо ми говоримо про сенси, то, на вашу думку, яка роль вишиванки в українському національному спротиві?

Це дуже широка тема. Можна почати від Лесі Українки й родини Косачів- Драгоманових, які спеціально в міському просторі у XIX столітті носили українські вишиванки як свідчення своєї української ідентичності.

Ці історії ми прослідковуємо в період радянської окупації серед українських дисидентів. Ми знаємо справи, де було написано, що кримінальна відповідальність настала за носіння української вишитої сорочки. Так, Хрущов як очільник радянської України, носив вишиванку, народні хори виступали у вишиванках, але водночас студентів за вишиванку виключали з університетів. Так працювала радянська ідеологічна і репресивна машина. Бо пересічна людина у вишиванці сприймалася як потенційно небезпечна радянській системі.

Ми видали цілу книгу «Нетлінні. Українські державні символи в народній вишивці і ткацтві». Це 400 сторінок, де зацифровано старовинні, столітньої давності вишиванки й рушники, з жовто-блакитними прапорами й тризубами. Це велике дослідження, яке до нас ніхто з державних дослідницьких інституцій не робив. 100-80  років тому вишиванки з державницькою символікою були елементом національного спротиву.

Сьогодні таку ж роль виконують вишиванки у стилі мілітарі. Це супер унікальне явище, яке доводить, що почуття, які ми проживаємо як нація, завжди знаходять відображення у вишиванці. Я можу з певністю сказати, що через 50 чи через 100 років буде багато окремих досліджень майбутніх мистецтвознавців і етнографів, присвячених вишиванкам мілітарі.

Ви спостерігали, як росіяни використовують вишиванку в інформаційній війні проти України?

Як? Та ось вам приклад: оцей постійний російський меседж, що одягнути вишиванку — це ще не значить стати українцем, оцей запущений російською пропагандою термін «вишиватник». І багато українців його підхопили. Постійно доводиться говорити, що щойно ви чуєте щось про українську культурну спадщину, історію чи героїв негативне, відразу подумайте, як саме воно потрапило до ваших вух.

росіяни не тільки хочуть скомпрометувати нашу вишиванку, вони для себе намагалися придумати якесь аналогічне свято — у 2019 хотіли започаткувати день російської косоворотки. Повністю перейняли нашу стратегію стосовно Дня вишиванки. Але в них ця ідея не прижилася, бо вони не мають таких давніх духовних цінностей, як ми, у них немає єдиного етносу з давніми традиціями, вони ніяк не можуть сформуватися в єдиній ідентичності. Їм не було за що вчепитися, щоб духовно об'єднатися в цьому святі. Тому вони й крадуть наші ідеї та наші традиції.

А найгірше — вони на окупованих територіях фізично знищують і розкрадають наші музеї, вивозять до себе дуже вартісні, унікальні колекції. Повикидали, спалили, розгромили, розтягнули. Торік ми робили книгу про окуповану спадщину, колекцію вишиванок зі східних регіонів презентували у Вашингтоні, Женеві. І потім побачили, як у соцмережах множаться російські сторінки про російську етніку з фото нашої колекції, яку росіяни подавали як зразки російської культури.

Вишиванка і політики

Пам'ятаєте, коли Володимир Зеленський у 2021 році сфотографувався у якійсь вишитій косоворотці, і багато українців обурилися? Як він еволюціонував за ці роки стосовно вибору вишиванок?

Безперечно, та косоворотка — то був великий ляп його команди, яка створює йому цей публічний імідж українця. Але в такий скандал навряд чи коли-небудь потрапив би, наприклад, Віктор Ющенко. Тому що цей скандал свідчить про внутрішнє начиння кожної людини. І коли ця людина завжди вдома мала вишиту сорочку, то вона знає, що одягнути, що ні. А коли тобі пресслужба просто приносить низку образів на день, на тиждень, і ти відчиняєш шафу без будь-якої логіки, таке і стається.

Хто першим із закордонних політиків одягнув вишиванку?

Я пам'ятаю це з 2019 року. Здається, що першими були депутати німецького Бундестагу чи працівники німецького посольства в Україні. Ми над цим багато працювали з МЗС. Ми хотіли передати кілька вишитих сорочок політикам за кордон. Спочатку це було складно в реалізації суто технічно, бо ж не знаємо точного розміру, чи підійде, чи сподобається тощо. Але пробували передавати й потім побачили, що дехто з політиків ці сорочки почав одягати. І вже згодом МЗС дуже активно також почало цим займатися. І тепер це просто працює вже як частина українського дипломатичного етикету.

Багато українців, замовляючи вишиванку, не розуміються на автентичності орнаментів, штучно поєднуючи різні традиції вишивання. Навіть звертаються до послуг штучного інтелекту. Це на плюс чи на мінус для збереження традицій?

Сьогодні ми не можемо запобігти цій еклектиці. Але вона не є загрозою традиційній культурі, бо все-таки спирається на національні традиції. Небезпечною загрозою є використання орнаментів, згенерованих ШІ — вони абсолютно не відповідають нашій культурній спадщині. ШІ збирає докупи все — китайське, японське, португальське, українське. Він не видає суто українських візуалізацій і ще довго не видаватиме.