Відмовляють навіть у співбесіді: як стереотипи закривають ринок праці для людей із інтелектуальною та ментальною інвалідністю

Історія Миколи — не виняток. В Україні люди з ментальними та інтелектуальними порушеннями досі залишаються однією з найізольованіших груп. Причина часто не у відсутності навичок чи бажання працювати, а у страху роботодавців і стереотипах навколо таких людей.

Дослідження громадської спілки «Ліга сильних», що об'єднує понад 130 організацій для захисту прав людей з інвалідністю, показало: якщо до людей із фізичною інвалідністю українське суспільство поступово звикає, то ментальні та інтелектуальні порушення досі часто викликають страх, упередження й бажання дистанціюватися. Саме ці бар’єри нерідко стають для людей більшою перешкодою, ніж сама інвалідність. 

Дослідження «Ліги сильних»: як в Україні сприймають різні типи інвалідності

Щоб зрозуміти, як українці насправді ставляться до людей з інвалідністю, «Ліга сильних» опитала 2000 людей зі всієї країни. Один із висновків: фізична та ментальна інвалідність у сприйнятті суспільства — це ніби два різні світи.

Якщо людина користується кріслом колісним або має видиму фізичну травму, респонденти переважно говорили про готовність допомогти й підтримати. Але коли йшлося про психічні розлади чи інтелектуальні порушення — у відповідях значно частіше з’являлися страх, дистанція та невизначеність.

«Люди часто припускають, що людина з ментальними порушеннями може бути агресивною або непередбачуваною, хоча насправді вона значно частіше є вразливою до дискримінації, ніж становить будь-яку загрозу», — пояснює виконавча директорка «Ліги сильних» Дарія Кукуріка.

До того ж результати дослідження показали критично низький рівень зайнятості серед осіб з інвалідністю. Основні причини, чому люди з інвалідністю не можуть знайти роботу, — це низькі зарплати і упередження роботодавців.

Найбільшими викликами для працевлаштування респонденти називають ментальні порушення (59%) та порушення зору (48%). Серед усіх працевлаштованих людей з інвалідністю лише 9% — люди з ментальними порушеннями. Для порівняння: людей із порушеннями опорно-рухового апарату серед працевлаштованих — 56%. Лише 12% керівників бізнесів не вважають жоден тип інвалідності перешкодою для роботи.

Звідки береться страх і як його долати

Багато людей зізнаються, що відчувають напругу або уникають контакту з людьми з ментальними чи інтелектуальними порушеннями, але водночас ніколи не мали досвіду спілкування з ними, зазначає виконавча директорка «Ліги сильних» Дарія Кукуріка. 

«Це показує, що проблема не в самих людях, а в інформаційному вакуумі та культурних уявленнях, які роками формувалися через масмедіа. Страх можна змінювати через контакт, освіту і видимість», — додає Дарія.

Такої ж думки дотримується й керівниця з комунікацій ГО «Родина для осіб з інвалідністю» Марина Лук’янова. За її словами, головна проблема — це необізнаність суспільства.

«Коли люди чують слово “інвалідність”, перша асоціація — це крісло колісне. А коли йдеться про інтелектуальні чи ментальні порушення, люди просто не знають, чого очікувати, і цей страх іде попереду», — зазначає Марина.

Життя у громаді замість ізоляції 

Саме з таким страхом зіткнулися у Фастові 2024 року, коли громадська організація «Родина для людей з інвалідністю» відкрила будинок підтриманого проживання «Оселя Родини». Місцеві жителі спочатку насторожено реагували на нових сусідів — представникам організації доводилося пояснювати, що мешканці будинку не становлять небезпеки, а просто житимуть у громаді та отримуватимуть підтримку.

Будинок підтриманого проживання — це соціальна послуга для людей із ментальними та інтелектуальними порушеннями, яка дає їм змогу жити не в інтернатах чи психіатричних лікарнях, а у звичайному середовищі. У Фастові в такому будинку зараз мешкають семеро хлопців. Там вони готують їжу, прибирають, їздять на навчання, ходять у місто та вчаться бути максимально самостійними. З ними працюють асистенти — допомагають у побуті, комунікації та працевлаштуванні.

З часом ставлення громади до мешканців «Оселі Родини» почало змінюватися. Люди бачили хлопців у місті, спілкувалися з ними, зустрічали у транспорті чи магазинах. Завдяки особистому контакту суспільство зрозуміло, що їх не варто боятися. 

Відмова ще до співбесіди

Утім, навіть коли упередження в побуті поступово зникають, знайти роботу людям з інтелектуальними порушеннями все ще надзвичайно складно.

21-річний Сашко, який також живе в «Оселі Родини», навчається у професійному коледжі на кухаря-офіціанта. Він старанний і відповідальний учень, має гарну пам’ять і любить вчити вірші. Але Сашко хотів би мати підробіток. Розповідає, що подавав резюме в місцеві магазини на посаду мерчендайзера чи вантажника. Але коли роботодавці дізнавалися про його інвалідність — або одразу відмовляли, або обіцяли передзвонити й зникали.

«Я сильний і міг би виконувати фізичну роботу. Але мені просто кажуть “ні” — і все», — розповідає Сашко.

Сашко, Микола та інші мешканці будинку підтриманого проживання у Фастові протягом чотирьох місяців працювали на місцевому виробництві. Після завершення одного з етапів роботи договори з працівниками не продовжили. Фабрика розглядає варіанти надання роботи резидентам, але обіцяти нічого не може.

Керівниця з комунікацій ГО «Родина для осіб з інвалідністю» каже: роботодавці часто навіть не доходять до співбесіди, а відмовляють ще на етапі згадки про інвалідність. У «Лізі сильних» наголошують, що через такі упередження бізнес втрачає чимало вмотивованих працівників, яких системно не допускають до ринку праці.

«Інклюзивні компанії у світі вже давно показують, що різноманітність підсилює команди, підвищує репутацію й відкриває нові ринки. Ігнорування людей із ментальними та інтелектуальними порушеннями — це фактично відмова від частини економічного потенціалу», — зазначає виконавча директорка «Ліги сильних».

Що насправді стримує бізнес 

За результатами дослідження «Ліги сильних», основними перешкодами для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці вважають відсутність підтримки з боку держави, сумніви в ефективності таких працівників і фінансові труднощі з адаптацією робочого місця.

Утім юристи наголошують: страхи роботодавців щодо людей із ментальною інвалідністю переважно не мають під собою юридичних підстав. 

В Україні немає загальної заборони на працевлаштування людей із психічними чи інтелектуальними порушеннями — винятки стосуються лише окремих професій, пов’язаних із безпекою. Водночас адаптація робочого місця часто не потребує великих витрат і до того ж підвищує загальну ефективність команди.

«Найчастіше ідеться не про дорогі зміни, а про інший підхід до менеджменту: чіткі інструкції, підтримку асистента, гнучкий графік або можливість працювати в середовищі з низьким рівнем сенсорного навантаження», — пояснює керівник адвокаційного напряму «Ліги сильних» Ігор Бевх.

2026 року уряд також запровадив нові стимули для бізнесу — працевлаштування деяких категорій людей з інвалідністю зараховується роботодавцю як два робочі місця в межах квоти.

У ГО «Родина для людей з інвалідністю» кажуть, що головним бар’єром для їхніх підопічних досі залишаються не діагнози, а упередження суспільства. Попри це Микола продовжує навчатися й шукати роботу, а Сашко мріє пройти практику та знайти справу, де його не боятимуться ще до знайомства.

Досвід організацій, які працюють із людьми з ментальними та інтелектуальними порушеннями, показує, що страх найчастіше зникає тоді, коли з’являється особистий контакт; коли людина перестає бути абстрактним «страхом» і стає просто сусідом, колегою чи знайомим. 

Цей текст створено у межах проєкту «Safe: допомога і підтримка для всіх». Цей проєкт реалізовує «Ліга Сильних» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та за координації Help – Hilfe zur Selbsthilfe і Програми локалізації Help.

Програма локалізації Help (HLF) — це глобальна програма, що реалізується за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма впроваджується під координацією Help – Hilfe zur Selbsthilfe у співпраці з місцевими та міжнародними суб’єктами й мережами громадянського суспільства, працюючи з, для та через них. HLF підтримує лідерство партнерських організацій та посилює їхню спроможність надавати якісну, локально орієнтовану та сталу гуманітарну допомогу.

Матеріал опубліковано на правах реклами