«На кожному переході людина може втрачати час». З якими викликами стикаються ветерани під час реабілітації і як їх подолати

Виклик перший: брак спеціалістів і центрів у невеликих громадах

Вячеслав Саєнко почав службу в ЗСУ ще у 2014 році й брав участь в АТО до 2019-го. Згодом переїхав до Німеччини, але на початку повномасштабного вторгнення рф повернувся в Україну та знову вступив до війська. У 2024-му Вячеслав зазнав важкого поранення на фронті. Після цього він зіткнувся з першою проблемою — знайти лікарню й фахівців, які могли б провести складну операцію. Родині ветерана це вдалося зробити не одразу — довелося шукати рішення через знайомих.

Далі — пошук центру реабілітації. Саме на цьому етапі Вячеслав зіткнувся з проблемою, що потрібна допомога є не всюди. Особливо гостро це відчувається в невеликих містах, як-от Тростянець. Тому перший етап реабілітації Вячеслав проходив у Львові, у центрі UNBROKEN. Згадує, що там усе було добре організовано, а сучасний підхід і ставлення медиків залишили позитивні враження. Згодом Вячеслав проходив реабілітацію ще в Німеччині та рідному Тростянці. Поруч у цей період були його найближчі люди — мама та сестра.

Проте Вячеслав зазначає: не кожен ветеран після поранення має змогу поїхати до іншого міста чи області. Це дорого й довго, особливо за відсутності спеціалізованого транспорту для людей з інвалідністю. 

Керівник Центру реабілітації клінічної лікарні «Феофанія» Артем Оберняк зазначає, що в Україні за останні роки дійсно з'явилося більше реабілітаційних центрів. Водночас інше питання — де вони розташовані, яких пацієнтів можуть приймати та чи мають достатньо фахівців.

Наразі велика проблема, за словами Оберняка, — дефіцит кадрів. Особливо не вистачає фізичних та ерготерапевтів, клінічних психологів, терапевтів мови й мовлення, медичних сестер і медбратів з реабілітації. Ще один виклик — якість та спроможність реабілітаційних центрів. Існує різниця між «формальною» наявністю реабілітаційного відділення та закладами, які можуть надавати дійсно інтенсивну, комплексну допомогу пацієнтам із тяжкими травмами — мінно-вибуховими, спінальними, черепно-мозковими або ампутаціями.

Виклик другий: пізній старт реабілітації та втрата часу

Але доступ до потрібного центру — не єдина проблема. Важливо й те, коли саме людина потрапляє на реабілітацію. Артем Оберняк, лікар фізичної та реабілітаційної медицини, наголошує, що сучасна реабілітація не повинна починатися після лікування — вона має стартувати настільки рано, наскільки це клінічно безпечно. 

У деяких випадках перші реабілітаційні втручання починаються ще в реанімації або хірургічному відділенні. Це не обов'язково складні фізичні вправи, а радше робота над рухливістю, профілактика пролежнів і тромбозів, робота з диханням чи відновлення витривалості. У разі ампутації кінцівки паралельно починається підготовка до майбутнього протезування — ще до того, як людина отримає протез.

«Що раніше ми починаємо думати про функціонування людини та маємо правильний маршрут пацієнта, то більше шансів запобігти вторинним ускладненням і не втратити той потенціал відновлення, який у неї є», — каже Артем Оберняк.

Виклик третій: розірваний маршрут і бюрократичний хаос

Після лікування ветерану потрібно вчасно визначити, де продовжити реабілітацію, як оформити інвалідність, коли почнеться протезування та хто координуватиме подальшу допомогу. Якщо ці рішення не узгоджені між собою, після виписки людина може опинитися в ситуації, коли один етап уже завершився, а наступний ще не організований. 

Необхідні послуги доступні, але пацієнту та його родині часто доводиться самостійно все організовувати. А це забирає час.

Щоб ветеран не залишався сам на сам із питанням «куди їхати далі?», в Україні на рівні громад з'явилися фахівці із супроводу ветеранів та демобілізованих військових. Це індивідуальні радники, які допомагають військовим після повернення адаптуватися до цивільного життя, отримати пільги та розібратися в юридичних чи побутових питаннях. Саме таку професію тепер має Вячеслав із Тростянця.

«Під час лікування та реабілітації мені дуже не вистачало людини, яка б підказала, куди звертатися далі і які документи оформляти. Сьогодні я допомагаю іншим пройти цей шлях набагато швидше», — каже Вячеслав.

Станом на вересень 2026 року у громадах України, зокрема й при медзакладах, працюють уже понад 2840 фахівців із супроводу ветеранів. Знайти фахівця  можна онлайн через сервіс «Ветеран Pro» у застосунку «Дія», а також через підрозділи з питань ветеранської політики, які діють в областях, районах і громадах.

Фінансова підтримка як частина відновлення

Навіть після повернення до роботи власна реабілітація Вячеслава триває, а лікування щодня потребує додаткових витрат. З оголошення на сайті місцевої громади він дізнався про можливість отримати грошову допомогу від громадської спілки «Ліга Сильних». Процедура виявилася простою: «Зателефонували, я прийшов, подав документи — і все. Зайняло це хвилин 10, а кошти отримав за кілька тижнів», — згадує він. 

Програма «Ліги Сильних» надає пряму фінансову підтримку — до 10 тисяч гривень — людям з інвалідністю у трьох громадах: Стрийській на Львівщині, Миргородській на Полтавщині та Тростянецькій на Сумщині.

За даними дослідження «Ліги Сильних», 68% людей з інвалідністю в Україні не мають достатньо коштів на базові потреби, зокрема їжу та одяг. Повномасштабна війна лише посилила цю проблему. 

«Основним фокусом у роботі “Ліги Сильних” є системні зміни та адвокація прав людей з інвалідністю, однак у часи повномасштабного вторгнення ми почали втілювати проєкти прямої допомоги. Зменшення вразливості людей з інвалідністю — перший крок до системних змін у захисті базових людських прав», — пояснює виконавча директорка «Ліги Сильних» Дар’я Кукуріка.

Загалом із квітня на участь у програмі надійшло 1127 заявок. Станом на кінець серпня допомогу вже отримали 225 людей. Їхні потреби різні: хтось витрачає гроші на ліки, одяг, побутові речі, а для когось ця сума стає можливістю вперше за довгий час купити їжу, на яку раніше не вистачало грошей. У випадку Вячеслава ці кошти стали конкретним внеском у його лікування та відновлення.

Що має змінитися в системі реабілітації

Попри те, що Тростянець на Сумщині — прифронтове місто й майже щодня перебуває під російськими атаками, Вячеслав не планує виїжджати. Каже, що тут його робота і його люди, яким треба допомагати.

Сьогодні Вячеслав займається велоспортом, волонтерить і має амбітні плани — створити в рідному Тростянці ветеранський хаб, де колишні військові зможуть зустрічатися, обговорювати спільні проблеми. 

«Крім себе, у мене є ще відповідальність за інших. Хочеться бути більш дотичним до цього і якомога більше допомогти», — говорить Вячеслав.

Щоб таких історій успішного повернення до цивільного життя ставало більше, сама система реабілітації має змінитися, наголошує Артем Оберняк із «Феофанії».

За його словами, ключове завдання на майбутнє — зробити маршрут відновлення ветерана безперервним. Лікування, реабілітація, підготовка до протезування, психологічна допомога та соціальний супровід мають працювати паралельно, а сучасні реабілітаційні центри повинні бути ближче до людей безпосередньо в громадах.

Матеріал опубліковано на правах реклами

Авторка матеріалу Світлана Кравченко