Українки шукають «дружин». Три історії про реальне життя в «бостонському шлюбі»

Тиждень разом: «Вона одразу дозволила мені побити машину»

Тетяна та Вікторія познайомилися в соцмережах за оголошенням. Уже через кілька тижнів Тетяна їхала з 11-місячним сином до майже незнайомої жінки в інше місто.

«В цей момент я зрозуміла, що це — моя людина. Погодитись з іншого кінця країни приїхати з малюком до жінки з дитиною, яку знаєш лише з переписки? Оце я розумію рішуча та смілива жінка. А це мені імпонує дуже, бо я сама така ж», — каже Вікторія. Вона — мама хлопчика віком рік і три місяці — залишила свою квартиру відчиненою для гостей й надіслала всі коди, щоб ті з нічного потяга могли зайти й лягти спати.

«Уже вранці ми особисто познайомилися. Як наче давно одна одну знали. Таке відчуття спокою може бути лише з жінкою. Ти не очікуєш якогось підступу», — розповідає Тетяна.

Обидві жінки шукали партнерку з дитиною, щоб по черзі сидіти з малюками, ділити домашні справи та вибудувати робочий графік. У цьому партнерстві Тетяна та Вікторія шукали альтернативу колишнім стосункам з чоловіками, у яких відчували до себе неповагу.

Під час інтерв’ю Тетяна сміється з того, скільки разів порівнює життя з колишнім чоловіком та життя з Вікторією: «Не було такого, як із моїм колишнім: просиш його пропилососити, а він: “А чого тільки я?”. Виходиш із квартири, вона обов’язково триматиме двері.

Батько залишив Віці машину, у мене є права, але досвід невеликий. Яка колосальна підтримка, коли вона збоку! Каже: «Нічого страшного, якщо щось трапиться, ця машина стара». А не: «Не дай боже, подряпаєш — знаєш, скільки коштує замазати?». Віка на самому початку дозволила мені побити машину».

Поки жінки прожили під одним дахом лише тиждень. Вони вже пройшли «краштест» спільним походом у гори й, за словами Тетяни, «на 100% зійшлися характерами». Тетяна — феміністка, яка дотримується правила: довіряти жінці, поки вона не покаже зворотнього. Вікторія — громадська діячка, яка сповідує язичництво. Жінки кажуть: не висували вимог щодо спільних цінностей до майбутньої партнерки, але надихнулися тим, що кожна з них — «легка на підйом» і знає, чого хоче.

Тепер шукають житло, яке підійде обом: Тетяна виїжджає на роботу як перукарка, Вікторія майструє прикраси вдома. Майбутня спільна поїздка за кордон має показати, як між собою ладнатимуть їхні дітлахи.

«Не бійтеся, що скажуть люди. Знайомі спершу не зрозуміли, що це таке, а коли зрозуміли, осуду не було. Засуджує зазвичай той, хто хоче так само, але боїться», — радить Тетяна.

Місяць разом: «Чи зможеш ти терпіти ще одну хазяйку?»

Ірина Тарасова та Ірина Сметанська називають свій бостонський союз «нетиповим»: вони дві колишні дружини одного чоловіка, і кожна має від нього дитину. «Нас зблизив спільний ворог», — кажуть жінки.

Ірина Сметанська шість років жила в Естонії. У вересні 2025-го вона пішла від чоловіка разом із чотирирічною донькою, повернувшись до України. Уже тут, за її словами, дізналася, що він подав на неї до суду й хоче одноосібно вирішувати, де житиме дитина. 

«Першій подзвонила, напевно, Ірі [Тарасовій], колишній дружині чоловіка. Я знала, що вона — юристка й мала з ним суди. Вона єдина, хто розуміє, про що я говорю, без пояснень», — розповідає Ірина Сметанська.

Ближче до зими, коли в Києві посилилися обстріли, Ірина Тарасова запросила колишню дружину свого ексчоловіка до себе, у містечко на Вінниччині: «У мене хата, усі помістимося. Не чужі люди все-таки».

Ролі розподілилися самі, без розмов: одна готує, інша прибирає. Комуналку ділять навпіл, продукти купують за принципом «хто купив, той купив». 

«Я за цей час набрала три кілограми, — каже Ірина Тарасова. — У мене син-підліток, я постійно працюю. До того, як приїхала Іра, ми жили більше як холостяки. Її приїзд істотно полегшив мені побут. Я знаю, що вдома завжди є що їсти, вона подивиться, коли малий прийшов, перевірить, чи зробив уроки. Почала на роботу приносити то млинці, то деруни. Колеги такі: “О, супер, бостонській дружині привіт, дуже смачно готує”».

У містечку, де нині живуть дві Іри, здивувалися не стільки самому союзу, скільки контексту, хто вони є одна одній. Одні схвалюють, інші — мовчать. 

«Але ніхто не каже: “Ви молодці, допомагаєте одна одній, поки війна”. Під час Другої світової жінки теж жили гуртом, поки чоловіки були на фронті. Але наш тільки з нами воює», — каже Ірина Сметанська.

Характери в Ірин різні: одна — як ураган, інша спокійна. Але прямих конфліктів не було. Кажуть, коли одна на емоціях, іншій вистачає мудрості не «підливати олії у вогонь». 

«З мовчункою я, мабуть, жити не змогла б, тому що я не знаю, що в людини на думці. Це може трохи смішно звучати, але треба дивитися, як ти можеш пережити свій і чужий ПМС. Ми вже зіткнулися з цим, кажу: “Я буду сьогодні плакати”. Й Іра відповіла: “Окей, приїжджай, поплачеш, хочеш якусь мелодраму подивимось?”. 

Як і в будь-якому звичайному шлюбі, треба розуміти, що ти будеш жити на одній території з людиною, яка має свої якісь проблеми. Ну і, якщо ти хазяйка в домі, то чи зможеш терпіти ще одну на своїй території?» — каже Ірина Тарасова.

Обидві Ірини розуміють, що їхнє партнерство триває, поки потрібне обом, і як молоді жінки вони можуть захотіти рухатися далі й влаштовувати своє життя. Нині вони розглядають виїзд за кордон і навіть обговорювали можливість поїхати разом. Але ще не домовилися про клімат: одна хоче в тепло, інша — у холод.

Чотири роки разом: «Це глибше, ніж просто дружба»

Олена та Ольга живуть разом понад чотири роки й без вагань називають одна одну сім'єю, хоч кожна має офіційного чоловіка. Вони познайомилися на форумі для вагітних, а згодом обидві народили хлопчиків — із різницею у два дні. Кажуть: не були близькими подругами й просто обмінювалися лайками в соцмережі, поки Олена напівжартома не запропонувала п’ятиденний похід у Карпати. Перша ніч у наметі стала «тестом на довіру».

«Уночі чуємо: наче кроки якісь поруч. Олена вискочила назовні з великим ножем, який дав їй чоловік. Я дуже хотіла спати, але не могла залишити її. Вискочила з палицею від намету. У той момент ми зрозуміли, що можемо одна одній довіряти — ця людина не кине тебе в якийсь важкий момент», — розповідає Ольга.

У лютому 2022-го Олена поїхала у відпустку до Польщі й вже залишилася там. А в березні вона покликала з Києва Ольгу. З пошуку житла почалася їхня легенда про «двох сестер»: «Я пішла в центр розподілення біженців. Мені сказали, що на той момент, 5 березня, у Кракові вже не було місць. І я ляпнула: “Та це ж сестра приїжджає, її треба поселити в Кракові, щоб вона була поруч”. І якось так повелося. Наприклад, у школі дітей вважають, що ми рідні сестри. Ми з Олею схожі». 

На відміну від інших співрозмовниць hromadske, Ольга та Олена не знали, що таке бостонський шлюб і «притиралися» одна одної без прикладу інших «дружин». Не кожне нинішнє рішення здавалося очевидним: «Перші два місяці все робили разом, наприклад, разом возили дітей у садочок. Поки нас не спитали: “А ви що, не довіряєте одна одній? Нащо ви це робите вдвох? Ви ж втрачаєте час. Одна в цей час може займатися своїми справами”. Точно! І ми почали розподіляти: я відвожу, ти забираєш. Я приготувала, ти поприбирала. І все легко пішло».

Але без сварок не обходилося, жінки не завжди сходилися в поглядах. «Колись посварилася з Оленою за те, що вона винесла сміття, коли я сказала, що винесу сама. Коли ти в голові хазяйка, а в тебе забирають задачу, думаєш: вона мені що, не довіряє? Нагримала, а потім питаю себе: а сенс, якщо мета була, щоб сміття винесли?» — пригадує Ольга.

Сини Олени та Ольги теж мали звикнути один до одного. Це нині вони «сваряться як брати й дружать як брати», розмовляють до середини ночі, а до того лунали погрози «провести лінію посеред кімнати» й не пускати «на свою територію».

Жінки жартують, що як і в традиційному шлюбі, отримали собі пару «свекрів». Батьки Олени забирають до себе на ночівлю обох дітлахів, а мама Ольги передає Олені її улюблене домашнє варення. «Дружинам» довелося прожити разом моменти «і в горі, і радості» — побутові проблеми, смерті родичів, депресивні епізоди. Навесні Ользі діагностували онкологію.

«Добре, коли є людина, яка тебе привезе-відвезе, підтримає. Олена забирала мене з хімієтерапії, і ми йшли по шаурму. Тут ти концентруєшся на тому, щоб не померти, а тут — людина, що концентрує тебе на житті», — каже Ольга.

«Суперсилою» їхньої пари жінки вважають вміння говорити прямо про всі моменти, які дратують одна одну. А також — дають собі можливість побути наодиці, або лише зі своєю дитиною. Зі своїми чоловіками жінки зідзвонюються щодня, обговорюють рішення щодо дітей. І хоч кожна хоче повернутися до свого коханого, вони розуміють: після років життя порізно доведеться знову «притиратися» зі своїми половинками. 

Охочим спробувати бостонський шлюб для себе Олена та Ольга радять: говорити, говорити, говорити. 

«Для мене найголовніше — щира підтримка. База наших відносин: ти хочеш людині добра, переживаєш за неї, водночас визнаєш право людини не бути такою самою, як ти. Цей зв’язок і рівень підтримки вищий, ніж просто дружба», — каже Ольга.