Німецький історик вважає, що встановив вбивцю зі всесвітньо відомого фото часів Голокосту «Останній єврей у Вінниці»

Про це пише Guardian.

Історик, який мешкає у США та донедавна керував дослідницьким відділом Меморіального музею Голокосту у Вашингтоні, дійшов висновку, що нацисти вчинили різанину 28 липня 1941 року, найімовірніше, на початку дня, у Бердичеві, а не Вінниці, як вважалося раніше. 

У той час айнзацгрупи, що були серед кількох мобільних підрозділів, розгорнутих у щойно окупованому Радянському Союзі, займалися очищенням регіону від «євреїв та партизанів» за кілька днів до візиту Адольфа Гітлера.

У своїй статті для Zeitschrift für Geschichtswissenschaft Маттеус описав «поступовий процес» вивчення архівів, збігів, внеску колег та участі волонтерів зі спільноти журналістських розслідувачів Bellingcat.

«З усього, що я чув від технічних експертів, збіг надзвичайно високий з огляду на відсоток, який видає алгоритм», — сказав Маттеус.

Попереднє дослідження, опубліковане торік, дозволило історикові розкрити дату, місце та підрозділ, причетний до масового розстрілу. Тоді читач висловив думку, ґрунтуючись на листуванні того часу, яким володіла його родина, що стрільцем може бути дядько його дружини, Якобус Оннен.

Він був учителем французької, англійської мов та фізкультури, який народився 1906 року в німецькому селі Тіхельварф, поблизу кордону з Нідерландами.

Родичі знищили листи Оннена зі східного фронту в 1990-х роках. Але в них усе ще були його фотографії, які волонтери Bellingcat змогли використати для аналізу зображень за допомогою штучного інтелекту.

«Експерти зі штучного інтелекту кажуть мені, що оскільки це історична фотографія, складніше досягти 98-відсоткового або 99,9-відсоткового [збігу]», — зазначив Маттеус.

Але переконлива схожість та непрямі докази додали історикові впевненості у правдивості для публікації.

Оннен, який вступив до нацистської партії ще до приходу Гітлера до влади 1933 року, походив з освіченої родини й у молодості любив «подорожувати й вивчати мови», сказав Маттеус.

«Потім відбувається його розгортання на сході, і, очевидно, він тут стоїть. Мотивація — одне з найскладніших питань, на яке потрібно відповісти. Я думаю, що причина того, чому він тут позує, те, як він себе зображує, — я думаю, це має на меті вразити», — розповів дослідник. 

Оннен так і не отримав підвищення зі свого відносно низького звання й загинув у бою в серпні 1943 року.

«Участь у такому вбивстві сприймалася як належне і не давала жодних бонусних балів у цих підрозділах про вбивства», — зазначив Маттеус.

Він шкодував, що листи, які Оннен надсилав додому з фронту та які могли б розкрити його переконання, вже знищені. Але родич, який прочитав ті повідомлення десятиліття тому, назвав їх «банальними».

Остання книга історика Gerahmte Gewalt («Сфабриковане насильство») досліджує фотоальбоми, зібрані німцями на східному фронті під час Другої світової війни. Він сказав, що «цілком певно» фотографію різанини в Бердичеві зробив товариш по службі вбивці, і зазначив, що такі знімки вважалися «трофеями». 

Як писало видання Spiegel, із приблизно 20 000 євреїв, що жили в Бердичеві на момент прибуття німців у 1941 році, на початку 1944-го залишилося лише 15.

«Ці масові страти в такому форматі тривали до останнього дня німецької окупації на сході», — сказав Маттеус та додав: «Я думаю, що це зображення має бути таким само важливим, як і зображення брами в Освенцимі, оскільки воно показує нам практичний характер, пряме протистояння між убивцею та людиною, яку мають убити».

Проєкт Маттеуса також передбачає пошуки вбитого з фотографії. Він співпрацює з українським колегою Андрієм Магалецьким, використовуючи записи місцевих громад радянських часів. Штучний інтелект також може виявитися корисним у цій роботі, вважає історик. 

Він визнав складність цього завдання, зазначивши, що хоча нацисти ретельно фіксували імена тих, кого депортували із Західної Європи до концтаборів, більшість тих, кого убили на сході, залишалися безіменними навіть через вісім десятиліть.

За його словами, на окупованих територіях тодішнього Радянського Союзу було понад 1 мільйон убитих. Більшість із них невідомі, як і задумували нацисти.