Служба відразу після школи, відбір найкращих і лотерея, або Як комплектують армії різні країни

Після школи — на службу

Ізраїль має територіальні суперечності з частиною сусідів, зокрема щодо статусу Західного берега річки Йордан, Сектору Гази та Східного Єрусалиму. Усю сучасну історію в регіоні спалахують конфлікти. Щоб бути в постійній бойовій готовності, тут запровадили комплексну систему військового обов’язку. Служба починається відразу після школи. Ті, кому на той момент не виповнилося 18 років, проходять довоєнні підготовчі програми. 

Службу мають проходити і чоловіки, і жінки. Чоловіки — 32 місяці, жінки — 24. Обов’язковий призов поширюється передусім на єврейських громадян. Значна частина арабських громадян Ізраїлю не підлягає обов’язковому призову, також від служби звільняють ультраортодоксальних євреїв (харедім) чи за станом здоров'я. Є ще так званий академічний резерв — науковці, лікарі, інженери, ІТ-фахівці, юристи.

«Лише ті, хто потрібен армії як академічний резерв, можуть спочатку навчатися в університеті. Це здебільшого лікарі. Вони навчаються коштом армії, а потім служать як військові лікарі пʼять років, три з яких вони вважаються строковими військовими. Тобто все одно вони як усі. І таких, можливо, 50-60 осіб на рік», — пояснює ізраїльський політолог, підполковник запасу Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) Аріє Зайден. 

Після закінчення служби громадяни Ізраїлю продовжують здобувати освіту й влаштовуються на роботу, але переходять у резерв. У разі потреби їх можуть викликати на військові навчання, охорону кордонів чи бойові операції. 

У 2023 році, після атаки ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня, останній активував механізм «Цав 8» — і за короткий час на службу прибули близько 300 тисяч резервістів. Можливість такого екстреного призову затвердили у 2008-му Законом про службу в резерві. До цього правила резервної служби регулювалися загальним законодавством про військовий обов’язок. Закон передбачає, що резерв є «невіддільною частиною ЦАХАЛу» та одним із центральних елементів безпеки держави. 

«Після 7 жовтня 2023 року ізраїльська система продемонструвала свою життєздатність: сотні тисяч резервістів прибули до своїх частин у дуже короткі строки. Це стало можливим не лише завдяки законодавству, а й тому, що резерв є природним продовженням військової служби, а служба — невіддільною частиною суспільного договору», — підкреслює Зайден.

У мирний час резервні виклики обмежені навчаннями та підтримкою готовності: упродовж трьох років, згідно із Законом про службу в резерві, солдатів без командних посад на 54 дні можуть викликати на завдання. Командирів — на 70 днів. Офіцерів — до 84 дні. Як пояснює ізраїльський підполковник запасу ЦАХАЛу, «основне навантаження під час війни несуть саме резервісти, а тому ефективність мобілізації безпосередньо залежить від якості та масштабу резервної системи».

Зазвичай рядові резервісти залишаються в системі приблизно до 40 років, офіцери — приблизно до 45 років, окремі спеціальності можуть мати довший період служби. Завдяки такій системі практично кожен, хто проходить строкову військову службу, після її завершення автоматично переходить до резерву. 

Зайден наголошує, що «це стосується як бойових підрозділів, так і більшості спеціальностей, що забезпечують армію: логістики, технічного забезпечення, зв’язку, розвідки та інших. До резерву входять солдати, сержанти й офіцери. Саме тому резерв є не випадковим набором людей, а продовженням професійної військової системи».

На час виклику на службу резервісти не втрачають дохід — держава компенсує роботодавцям зарплати їхніх найманих працівників, а самозайняті отримують компенсацію безпосередньо — розраховують середню суму від тієї, яку людина заробляла впродовж останніх трьох місяців. Закон також гарантує резервістам захист робочого місця та соціальні пільги. 

«Система не будується на масовому наданні звільнень від призову через цивільну професію. Критично важливі підприємства заздалегідь організовують роботу так, щоб працівників, яких можуть мобілізувати, було ким замінити. Значну роль у підтриманні економіки в цей час відіграють старші працівники, які вже не підлягають регулярному призову до резерву», — розповідає Аріє Зайден.

Водночас аналітики Банку Ізраїлю порахували, що відсутність резервістів упродовж перших пʼяти тижнів після призову 7 жовтня 2023-го коштувала економіці близько 0,5 мільярда шекелів (164 мільйони доларів) щотижня, а загальні втрати від скорочення робочої сили за перші п'ять тижнів війни сягали 2,3 мільярда шекелів (755 мільйонів доларів) на тиждень.

Загалом регулярні сили ЦАХАЛу становлять приблизно 170 тисяч, це 1,8% від загального населення країни, водночас у резерві залишаються понад 400 тисяч людей.

Міліційна система замість великої регулярної армії

На противагу Ізраїлю, Швейцарія понад 200 років не брала участі у війнах. Поразка Наполеона в битві під Лейпцигом у 1813 році й подальше входження союзних військ у Париж ознаменували початок нової системи міжнародних відносин в Європі. Був утворений Віденський конгрес. 

До слова, під час Французьких революційних воєн швейцарці служили найманими охоронцями французьких монархів, а під час наполеонівських воєн французи вторглися до Швейцарії й поклали кінець старій конфедерації.

Тож під час Віденського конгресу швейцарці вирішили проголосити вічний нейтралітет, якого дотримуються і сьогодні. Країна не входить до жодного військового союзу, зокрема й до НАТО, тож розбудовує власну систему безпеки. 

Після завершення Холодної війни багато європейських країн скоротили армії та перейшли до професійних військ, а от Швейцарія запровадила модель мобілізації, що базується на концепції міліційної системи (Milizarmee) — коли більшість військових є цивільними громадянами, які проходять підготовку, повертаються до звичайного життя, але залишаються частиною оборонної системи країни.

У статті 58 Федеральної конституції Швейцарської Конфедерації йдеться: «Швейцарія має армію. Вона організована переважно за принципом міліційної системи. Її завданням є запобігання війні та сприяння збереженню миру».

У Швейцарії обов’язкова військова служба поширюється лише на чоловіків. Жінки можуть служити добровільно. Військовий обов'язок починається у 18 років, а після завершення базової підготовки, яка триває 18-21 тиждень, громадяни переходять у резерв.

У 2013 році у країні виникло питання, чи потрібно зберігати обов’язковий військовий призов. Під час референдуму 73% громадян проголосували за збереження чинної системи військового обов’язку. 

Крістоф Кеккайс, який у 2002-2007 роках очолював швейцарську армію, а також був командувачем Військово-повітряних сил, вважає, що така система дає пропорційність:

«Професійний військовий не має такої пропорційності. Він є своєрідним “залізним воїном”. Його готують до жорсткої, силової роботи. Йому значно складніше працювати, наприклад, у Косові з родиною, яка має проблеми. Крім того, наша міліційна армія отримує користь від професійних знань громадян. Наприклад, у нас є люди, які працюють в ІТ-відділах банків. Це висококваліфіковані спеціалісти. Завдяки цьому ми маємо перевагу над професійними арміями», — переконаний Кеккайс.

На офіційному сайті швейцарської армії вказано, що «звільнення з військової служби відбувається залежно від військового звання: найраніше — наприкінці десятого календарного року після надання звання солдата (це стосується рядового складу та частини унтерофіцерів), а найпізніше — наприкінці року, у якому військовослужбовцю виповнюється 50 років».

Також після завершення базової підготовки військовослужбовці протягом років проходять регулярні військові збори. 

Особливістю швейцарської міліційної моделі було те, що військовослужбовці традиційно зберігали вдома видану їм службову зброю, що давало змогу швидко розгорнути армію в разі загрози. Та 2007-го, після декількох резонансних убивств та самогубств, Рада Федерації заборонила тримати вдома бойові набої. Зброю зберігати можна. 

Водночас є критики такої системи. Швейцарський історик та колишній командир 37 гірського піхотного полку Даніель Летш у своїй колонці пише:

«...така армія не може всього. Солдати та офіцери міліційної системи до певної міри є аматорами. Міліційна армія в мирний час не може забезпечити більше, ніж належний базовий рівень готовності. Військовослужбовці Milizheer переносять навчальні збори (повторні курси підготовки), а в найгіршому разі — переходять на альтернативну цивільну службу».

З 1996 року альтернативою службі в армії є цивільна служба. Будь-який чоловік призовного віку може подати заяву про бажання проходити цивільну службу замість військової.

Але перейти на неї можна лише за дотримання трьох умов: громадянин має бути придатним до служби за станом здоров'я, повинен заявити, що не може проходити військову службу зі зброєю в руках «з міркувань совісті», а також має бути готовий пройти альтернативну службу без зброї, яка в півтора раза триваліша за військову службу за призовом.

Після 2009 року, коли у Швейцарії скасували обов'язкову перевірку того, чи справді призовник відмовляється від військової служби з міркувань совісті, кількість дозволів на перехід на альтернативну цивільну службу різко підскочила (якщо у 2008 році охочих проходити альтернативну службу було близько 2 тисяч, то станом на минулий рік — понад 7 тисяч). Тому в червні цього року швейцарці знову пішли на референдум. Вони підтримали ускладнення переходу на альтернативну цивільну службу без зброї. За ініціативу проголосували близько 53% громадян. Проти — близько 47%.

Натепер у Швейцарії з населенням трохи більш як 9 мільйонів — 145 тисяч представників міліційної армії та близько 3 тисяч кадрових військових (Berufsmilitär).

Армія для найкращих

Норвегія — країна, чия безпека значною мірою гарантується «парасолькою» НАТО, — у збройних силах має близько 19,5 тисячі професійних військових, військовослужбовців строкової служби та цивільного персоналу (за даними офіційного сайту Збройних сил Норвегії, 73% — військовослужбовці). 23% — жінки. Крім регулярної армії, є також і резервний склад, який щороку формується на основі відбору.

Про це трохи далі.

Оскільки країна має морський і сухопутний кордон із росією, після повномасштабного вторгнення рф в Україну влада Норвегії почала посилювати мобілізаційні заходи. Збройні сили країни розіслали близько 13,5 тисячі листів громадянам, де попереджали про можливу реквізицію житла, транспортних засобів, човнів, техніки та іншого майна в разі війни з росією. 

Також Міністерство оборони повідомило, що росія збільшує військову присутність на Кольському півострові, випробовує нові види озброєння, зокрема гіперзвукові ракети і ядерні торпеди. 

Як пише Telegraph, керівник логістичного підрозділу Збройних сил Норвегії Андерс Єрнберг заявив, що підготовка до кризових ситуацій та війни значно посилилася останніми роками.

«Норвегія перебуває в найсерйознішій безпековій ситуації від часів Другої світової війни. Наше суспільство має бути готовим до криз та, у найгіршому разі, до війни», — повідомив він.

А тепер повернімося до проходження військової служби в країні: Норвегія має гендерно-нейтральний призов. З 2015 року військова служба є обов’язковою для чоловіків і жінок. Утім, призивають не всіх, хто досяг призовного віку.

Спершу всі 17-річні кандидати проходять онлайн-анкетування. Серед приблизно 60 тисяч анкет обирають від 20 до 25 тисяч і кандидатів запрошують на вибіркове оцінювання (sesjon), а до першої військової служби (førstegangstjeneste) після досягнення повноліття потрапляють лише близько 10 тисяч. Відбирають тих, хто має найбільшу мотивацію та відповідає фізичним і психологічним вимогам.

Як зазначають дослідники Норвезького оборонного дослідницького інституту (FFI), така модель допомагає успішніше проходити службу, адже туди йдуть уже вмотивовані кандидати:

«Серед тих, хто хотів пройти військову службу, приблизно 70% успішно завершили службу; серед тих, хто не був упевнений, чи хоче служити, — приблизно 60%; серед тих, хто не хотів проходити службу, — лише близько 50%», — ідеться в дослідженні.

У Норвегії тривалість першої військової служби залежить від підрозділу та спеціальності. Для більшості призовників вона становить 12 місяців, однак у підрозділах із вищими вимогами до підготовки може тривати 16 місяців. Після завершення строкової служби громадяни не залишають оборонну систему: вони переходять до резерву й можуть бути викликані на навчання або інші завдання в межах військового обов’язку.

Важливу роль у цій системі відіграє Norwegian Home Guard (Heimevernet) — Сили територіальної оборони, до яких входять переважно резервісти. Home Guard має приблизно 40 тисяч військовослужбовців, включно з близько 3 тисячами військовослужбовців постійної готовності. Загалом же населення Норвегії становить близько 5,5 мільйона людей.

Служба як лотерея

А от у Мексиці держава формально зобов’язує чоловіків пройти військову службу, але кому саме доведеться готуватися, визначає щорічне жеребкування. Тож фактично оборона базується на регулярній професійній армії, а не на масовому резерві громадян.

Відповідно до мексиканського законодавства, чоловіки, які досягли 18 років, мають зареєструватися для проходження Servicio Militar Nacional та отримати військовий квиток (Cartilla de Identidad del Servicio Militar Nacional). Жінки можуть долучатися до програми добровільно. 

Після реєстрації в одну з неділь листопада відбувається щорічний жереб. Учасники витягують кулі різного кольору: біла або синя куля означає, що людина проходитиме військову підготовку у підрозділах армії, флоту або авіації; чорна куля означає статус «a disponibilidad» — людина формально залишається доступною для військової системи, але не проходить регулярного навчання у військовій частині. 

Ті, кому випадає проходити службу, зазвичай відвідують військові центри на вихідних. Підготовка включає стройову підготовку, фізичні вправи, основи військової дисципліни, громадянську освіту та участь у суспільних програмах. 

Історично Мексика не має постійної загрози масштабної наземної війни, а основні завдання армії протягом останніх десятиліть — це боротьба з організованою злочинністю, ліквідація наслідків стихійних лих, а також підтримка внутрішньої безпеки.

Загальна чисельність мексиканських збройних сил оцінюється приблизно в понад 300 тисяч військовослужбовців. Більшість із них — кадрові військові, які проходять службу за професійною моделлю. Для порівняння: населення Мексики становить понад 130 мільйонів людей, тобто чисельність активних військових — приблизно 0,2% населення.

Авторка: Роксолана Лісовська