Є надлишок, але його неможливо продати: як українське законодавство «гальмує» експорт зброї та компонентів

У розмові взяли участь:

• Анастасія Мішкін, виконавча директорка «Технологічних Сил України» (ТСУ);
• Андрій Пахущий, заступник генерального директора АТ «Українська оборонна промисловість» з міжнародного співробітництва;
• Андрій Гриценюк, CEO Brave1, українського Defense Tech кластера, який відповідає за пошук та розробку технологій, здатних забезпечити перевагу на полі бою, та їхнє подальше впровадження на фронті;
• Денис Чумаченко, технічний директор Deviro;
• Філіп Карротт, офіцер з оборонного планування Управління співробітництва в галузі оборони та безпеки Відділу операцій штаб-квартири НАТО.

hromadske зібрало найцікавіші фрагменти виступів. 

Держава не може викупити все, а оборонного планування немає

Анастасія Мішкін, виконавча директорка «Технологічних Сил України»

Держава не може викупити стільки, скільки може виготовити виробник, навіть із залученням іноземних коштів, поки в нас діра в бюджеті.

У нас немає загального державного бачення й політики, як ми бачимо свою індустрію. Нам потрібне оборонне планування, щоб виробник знав, хто до нього прийде з цією потребою. Бо зараз приходять хаотично. Одному підрозділу те, іншому — інше. А яка загальна картина, куди рухається наш оборонний план, а під нього індустрія — ці питання залишаються відкритими.

Експорт — питання виживання, а в Європу треба йти через кооперацію

Андрій Пахущий, заступник гендиректора АТ «Українська оборонна промисловість» з міжнародного співробітництва

Що таке експорт для «Укроборонпрому»? Це питання виживання. Якщо ми згадаємо початок війни, то була потреба в певних засобах ураження. Були проінвестовані кошти, пішов розвиток. Але поле бою дуже швидко змінюється. Певні засоби на сьогодні відійшли в минуле. Потім існував певний попит на бойові броньовані машини. Ми сьогодні спостерігаємо певний профіцит у виробничих потужностях, які були свого часу профінансовані.

Що для українських підприємств на сьогодні експорт — це збереження кадрів та технологічних можливостей. Друге — це реінвестування в розробку нових систем.

Експортне законодавство України синхронізоване з усіма основними світовими режимами: починаючи від Вессенаарських домовленостей, закінчуючи режимом контролю ракетних технологій. Це наші зобов'язання, і зміна цих зобов'язань, законодавства — це, відповідно, від'єднання від європейської екосистеми. У цьому основна причина, чому так важко змінити законодавство. Ми звикли працювати в цій системі.

Ринки для українського озброєння традиційні: Близький Схід, південно-східна Азія та країни Африки, в яких є ресурси та виділені бюджети. З Європою складніше, бо стратегія виходу на європейські ринки — це стратегія кооперації, а не експорту готових виробів.

У Європі потужні військово-промислові комплекси. Конкурувати з цими компаніями надзвичайно складно. Наша стратегія — це експорт українських компонентів. Наприклад, практично вся турецька авіація літає на українських двигунах. Я вважаю, що так само потрібно робити й із БпЛА.

Потрібні прості правила експорту — хай не ідеальні, але як у Європі

Андрій Гриценюк, CEO Brave1

Ми зараз працюємо з Міноборони, з РНБО, з СБУ, зі службою експортного контролю, з Мінекономіки для того, щоб змінити постанову КМУ (яка регулює експорт зброї — ред.) та низку інших документів, щоб запрацювали необхідні програми. Ми внесли зміни до 6 законів і понад 50 постанов Кабінету Міністрів, які спростили багато речей. Однак проблему експорту неможливо розв'язати. Я не розумію, чому ми не введемо дуже прості правила. Хай не ідеальні, але правила, які є у Європі.

Для того, щоб щось продати, я маю отримати дозвіл: піти в комісію, яка поки особливо не працює, і заплатити за дозвіл 20% від суми цього майбутнього контракту, який може й не статися. Гроші — наперед.

І добре, якщо контракт відбувся й зі мною розрахувалися. А якщо не уклали контракт, треба шукати спосіб, як оці 20% у держави забрати. Навіщо так робити?

Щоправда, тут варто розділяти. Якщо ми говоримо про зразки, нові технології, які з'явились у росіян і з якими ми не достатньою мірою справляємося з протидією, то це абсолютно не та ж сама історія, коли говорити про експорт того, що в нас працює і виробляється достатньою мірою.

На жаль, наразі навіть тих, хто виробляє ці компоненти, прирівняли до таких, які виготовляють продукцію «подвійного використання», і вони підпадають під усі військові обмеження. Це ще одна проблема, яку треба розв'язати.

З додатковими 20% збору український продукт стає неконкурентним

Денис Чумаченко, технічний директор Deviro

Мабуть, тому що це політика, тому нічого й «не їде». Є така думка: якщо хочеш щось зламати — віддай державі. Якщо це не буде політика, а буде бізнес, то ми зможемо домовитися. Процедура має бути прозорою. Якщо там є щось закрите, щось незрозуміле — це корупція. Тому потрібен один орган контролю, який мене пропускає, плюс розуміння держави.

Ми зараз ситуативно гасимо пожежу: ми розробили, воно працює, і саме це за дешево хочуть купити. Ми туди податки додамо, плюс 20% збору — а кому ми тоді треба?

Це скажені гроші, ми не маємо зараз аналітичну війну, ми маємо ситуативну війну. І аналітично якщо думати, то всі розуміли про реактивні «шахеди» рік тому, коли реактивні КАБи залітали у Дніпро, залітали в Одесу. І всі все розуміли, але ніхто нічого не робив. Чому? Бо не було потреби, бізнесу не цікаво було в це вкладати. Немає стратегії. Ніхто не прийшов і не сказав: робімо, а ми потім у вас купимо. Це бізнес. Так не працює. Якщо буде потреба й мені скажуть: роби, я в тебе це точно куплю і будуть вимоги — я буду цим займатися.

Український продукт фактично не готовий до виходу на ринок Європи. Зараз оці 20% (експортний збір — ред.) просто будуть «топити» український продукт, який з погляду програмного забезпечення не інтегрований в НАТО. Немає жодного продукту, який інтегрований у європейську систему керування боєм. Немає сертифікованого продукту. Тому навіть якщо Європа готова купити його, бо в нас значно дешевше, то їм доведеться ще заплатити європейським розробникам, аби його інтегрувати. Виходить, що вони заплатять за український досвід, перевірений в бою, але доплатять гроші за інтеграцію у свою систему керування боєм. А якщо в нас ціна виросла на 20-30% і майже за ті самі гроші можна купити в Ізраїлі готовий продукт, то навіщо купляти його в Україні?

Українські технології можуть застосовуватися країнами НАТО

Філіп Карротт, офіцер з оборонного планування Управління співробітництва в галузі оборони та безпеки штаб-квартири НАТО

Нові технології, які ми бачимо в Україні, тепер можуть застосовуватися країнами НАТО. Тільки потрібно напрацювати способи їхнього застосування.

Є певні виклики з погляду стандартів НАТО, ми надали їх українським виробникам. Але Україна наразі потребує того, чого ще поки не існує, тому надалі ми будемо ділитися максимальною кількістю норм та стандартів, щоб НАТО та Україна ставали все більш сумісними.