Зміст
«Соледар розташований на висоті. Там наші степові міцні вітри. Такого повітря, як на Донеччині, я ніде не зустрічала. Нещодавно було велике штормове попередження, і так дунув вітер у спину, що я згадала ті відчуття. І поринала у спогади про рідний Соледар», — ділиться громадська активістка Наталя Тищук.
Це місто на Донеччині за 15 кілометрів від Бахмута Наталя вважає рідним, хоча народилася не там. Саме в Соледарі жінка зростала особистісно, виховувала дітей і облаштувала свою домашню бібліотеку.
Під час цієї розмови Наталя плакала тричі.
Юрчина — то місце сили
Наталя Тищук родом із міста Єнакієве, що на Донеччині. Певний час працювала в Бахмуті, аж доки у 2009-му подруга не покликала її в Соледар, де тоді були вакансії вихователів.
«Подруга сказала: “Місто гарне, у нас тут сіль. Багато шахт, люди забезпечені роботою”. Розповідала, що це місто має майбутнє і буде надалі ще гарнішим, що в нього є всі шанси стати одним із найуспішніших на Донеччині. Ще казала, що в Соледарі сильна спортивна база міста, і ми думали, що це було б добре для наших дітей. Вона мене тоді цим заманила, що місто не таке, як усі. І ми переїхали».
Соледаром місто стало після розпаду СРСР. У радянські часи це був Карло-Лібкнехтівськ — на честь одного із засновників Комуністичної партії Німеччини.
Видобувати сіль тут почали в XVII столітті. Після 1878 року на місці теперішнього Соледара почали інтенсивне будівництво соляних шахт. Під час Другої світової війни всі вони були зруйновані, та згодом їх відновили.
Згідно з переписом населення 2001 року, у Соледарі мешкало трохи більше ніж 13 тисяч людей. В основному місцеві працювали на соляних копальнях. Вважалося, що поклади солі в місті майже невичерпні.
Соледар одразу припав Наталі до душі. Вона швидко знайшла роботу. Певний час попрацювала в садочку, потім перейшла в місцеву школу — вчителькою української мови. З того моменту саме Соледар Наталя вважає власним домом. Там зростали її діти. Там вони з чоловіком — військовослужбовцем Збройних сил — придбали квартиру.
Улюбленим місцем у Соледарі для Наталі та її родини стала «гора Юрчина». Згадуючи про неї, жінка плаче.
Соледарці називають ці яри «горою». Насправді це така балка. Саме туди постійно хотілося приходити. Ми там гуляли з дітьми, влаштовували родинні пікніки. Це, мабуть, місце сили багатьох соледарців.Наталя Тищук, громадська активістка
Жінка памʼятає й улюблену вулицю Карпінського, де росло багато лип. Коли поринає у спогади, відчуває аромат цвіту.
«Була там ще піцерія під назвою Gusto, про яку всі знали. Ми любили там зустрічатися, щоб поспілкуватися й випити кави. Там смачно готували піцу — на мій погляд, смачніше, ніж в Італії».
Головним святом був не День міста, як це часто по Україні, а День шахтаря. Це були великі гуляння, каже Наталя.
«”Артемсіль” ніколи не шкодувало на це коштів. До нас приїжджали виступати зірки — часом по декілька в один день. Були шикарні виступи, танцювальні шоу. Усі з нетерпінням чекали на цей день. Усе готували завчасно, з усією душею».
Говорячи про характер міста, Наталя Тищук згадує його як справжній мурашник або великий рій бджіл. Мовляв, у Соледарі «всі одне одного знали». Можна було вирахувати, де й о котрій годині ти зустрінеш знайомого.
Соледар — це не лише про сіль
Соледар став для Наталі ще й місцем, де вона зростала як особистість і де зароджувалася її громадська діяльність. Жінка хотіла допомогти місту стати більш привабливим для туристів. Тому долучилася до роботи благодійного фонду «Ізоляція», який реалізовував культурні проєкти, став культурним хабом і в планах мав часткову реконструкцію будинку культури.
На цю діяльність жінку надихали її учні.
«Багато випускників знали, що рідне місто на них чекає, що вони знайдуть тут гарну роботу. Вони знали, що це така стіна, яка завжди буде їх оберігати».
Фонду «Ізоляція» справді вдалося підвищити престиж міста. До нього почали приїжджати різні митці, які розуміли, що Соледар — це не лише про сіль і шахти. Це ще й про залишки Пермського моря, гіпсові печери та прекрасні озера.
А місцеві почали бачити інакше наш степ — що це не тільки якесь пейзажне зображення, а щось справді особливе, навіть у сучасному контексті.Наталя Тищук, громадська активістка
«Ізоляція» познайомила соледарців із сучасним мистецтвом. Наталя пригадує великий резонанс, який викликали скульптури «Люди — акули» і жовтий «Янгол Соледара».
«Уже в період повномасштабної війни місцеві, які виїхали, питали мене: “А що там «Люди-акули»? Як там наш «Янгол»? Хочемо побачити фото, що там біля нашого офісу, чи збереглися ці скульптури”».
На 2022 рік «Ізоляція» мала амбітні плани. Спільно з «Артемсіллю» фонд планував проєкт, який стосувався освітлення копер шахт, які є свого роду скульптурами та візитівками міста. Наталя каже: «У нас уже був попередній прорахунок бюджету, і ми знайшли підрядника».
Найбільша цінність — остання випущена пачка солі
24 лютого — день народження Наталі. На той момент її чоловік уже мав ненормований графік у війську, тому не міг бути поруч із дружиною у її свято. Однак Наталя з дітьми та батьками планувала піти в улюблену піцерію.
У ніч проти 24-го жінці наснився сон: приїхали важливі гості, усе навколо в багнюці, почалася війна, і Наталя відповідальна за життя близьких людей. Як виявилося, цей сон був пророчий.
Соледарці не вперше побачили окупаційні війська. У травні 2014-го проросійські бойовики штурмом захопили місто, однак уже в липні того самого року Україна повернула контроль.
З початком повномасштабного вторгнення росіяни активно обстрілювали місто, чимало людей евакуювалися. А втім, 2022-го росіянам не вдалося зайти в Соледар.
У 2023-му «вагнерівці», попри великі втрати, посилили штурми. Як заявляла заступниця очільника української місії при ОБСЄ Наталія Костенко, під час битви за Соледар рф втратила більше військ, ніж за дві війни в Чечні.
Днем окупації міста вважається 25 січня 2023 року — саме тоді в ЗСУ повідомили, що українські війська відійшли від Соледара.
За кілька діб після початку повномасштабного вторгнення родина Тищуків виїхала до Коломиї, а пізніше — до Хмельницького. У квартирі залишилися памʼятні речі.
«У серпні я просила волонтерів вивезти мій прапор, на що вони відповіли: “Ви що? Не можна здаватися!”. Пізніше у квартирі побував мій чоловік і забрав той прапор і наш сімейний фотоальбом. Згодом навідалась і мама — забрала вишиванки й наші фотографії зі стіни, де ми родиною у вишиванках».
Найважче, каже Наталя, втратити можливість повернутися додому. Їй бракує тих сімейних посиденьок за родинним столом, які були в рідних стінах.
Якось у Хмельницькому я йшла повз один магазин і побачила там соляні лампи, як у нас були в Соледарі. Мабуть, це був знак. Також згадую про дім, коли йду ринком і бачу пачки солі від різних виробників, які як один намагаються копіювати стиль “Артемсолі”. У мене це викликає усмішку.Наталя Тищук, громадська активістка
Та в Наталі є оригінали. У памʼять про місто жінка зберігає три упаковки солі, одна з яких випущена 28 лютого 2022 року, коли підприємство ще працювало. Хай куди вона їде, памʼятну сіль забирає з собою.
«Мої правнуки знатимуть про Соледар»
Квартири родини Тищуків більше немає. Їхній будинок знищений — як і більшість у Соледарі.
Очевидці кажуть, що в місті не залишилося жодного вцілілого будинку. Також руйнувань зазнали інші споруди, зокрема шахти та будівлі «Артемсолі».
Кожен кадр руйнувань, які я бачу в соцмережах, ранить серце. Відчуваю ненависть. І жагу помсти.Наталя Тищук, громадська активістка
Найбільше Наталі прикро за домашню бібліотеку, яку вона довгий час облаштовувала. У неї було чимало книг з автографами авторів.
«У 2024-му я була на концерті Сергія Жадана й тримала його книжку. І не підійшла. Не знаю, просто не змогла через себе переступити».
Наталя вірить, що Соледар колись відбудують. І що там знову будуть видобувати українську сіль, а на вулиці Карпінського зацвітуть пахучі липи.
На це піде багато років. Можливо, це буде на схилі моїх літ. Але я впевнена, що мої правнуки будуть знати про це місто і, можливо, будуть туди приїздити. Головне, щоб ця територія належала Україні.Наталя Тищук, громадська активістка
Цей текст є частиною проєкту «Знищені, але нескорені», в якому ми розповідаємо історії міст, зруйнованих вщент та окупованих росією за час повномасштабного вторгнення.