Кожні дві хвилини з нашої армії тікає людина

Нагадую, що це лише офіційні дані. А насправді багато випадків самовільного залишення частини чи дезертирства не реєструються.

Це проблема номер один армії. А відтак, це проблема номер один країни.

Армія, котра відкочується, — це армія, котра ще здатна перемогти. Армія, котра розбігається, котра від місяця до місяця втрачає все більше людей через дезертирство та втечу з частин — ось що є реальною небезпекою для існування України.

Все, що ми бачимо на картах, усі ці щоденні просування ворога — це зокрема тому, що нам не вистачає воїнів.

У нас вистачає дронів на фронті. У нас вистачає грошей в тилу. У нас надто мало людей воює. Ті, хто зараз на фронті, воюють з величезним напруженням сил, бо на кожного солдата, котрий не втік, звалюється подвійне, потрійне навантаження. У нас на фронті величезні діри в обороні через це.

І я вже геть не знаю, що з цим робити, в які дзвони бити. Треба, щоб про це писали в усіх соцмережах, кричали в усіх ЗМІ, щоб депутати не давали проходу відповідальним чиновникам, щоб виборці не давали проходу депутатам, щоб на кожній площі кожного міста стояли мільйони людей з картонками!

Навіть Покровськ, Куп’янськ і поки що безіменні стрімкі наступи росіян на Дніпропетровщині та Запоріжжі в ці дні — це не такий сильний біль, як ці цифри. Армія відкотиться, але продовжить воювати. Але якщо армії немає — не буде нічого. Нічого.

Страшне, злочинне, вбивче для всіх нас мовчання навколо цієї теми. Через це мовчання ми гинемо і танемо. Хто нас примусив мовчати щодо цього танення армії? Хто відібрав у нас мову, навіщо?

***

Рецепти порятунку є. Я їх бачив на минулому тижні. Їх зовсім не пізно ще застосувати. Але це можна зробити лише тоді, коли мовчанка припиниться.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.