росіяни «знають кожен кущ, як сьомий рівень улюбленої стрілялки». 7 корпус ДШВ заявив, що його позиції в «кишені» біля Покровська, «майже відрізані»

Про це йдеться в заяві корпусу.

Військові розповідають, що досі утримують деякі позиції в північній частині Покровська, але вони майже відрізані. росіяни ж контролюють висоти й будівлі міста, розгорнули свої системи спостереження й радіоелектронної боротьби, а також «панують у небі над північними околицями Покровська та на північний схід від Гришиного».

«Наші логістичні поставки до цих позицій мінімальні та можливі лише повітрям — за допомогою дронів. Немає жодного шансу, що безпілотні наземні транспортні засоби зможуть дістатися туди; вони знищуються ворожими FPV-дронами», — кажуть у корпусі.

Там наголошують, що військові на нульових позиціях потребують ротації, тобто заміни новим особовим складом, який треба доставити на передову лінію. Але 25-кілометрова ділянка до цих позицій «вкрита ворожими операторами дронів, які працюють із вигідних пускових позицій» у промислових районах Покровська й на шахтах за Родинським.

На північ від Покровська росіяни мають «беззаперечну перевагу» в дронах, тож лише невелику частину зони, що перебуває під обстрілами, можна перетнути на бронетехніці під захистом антидронових тунелів із сіток — останні також постійно перебувають під ударом, і в них виникають отвори.

Як пояснюють військові, висадити військових можна приблизно за 15 кілометрів від лінії бойового контакту, поблизу села Добропілля: «Ще ближче — і техніка просто згорить».

Проте піхоту все одно «як на долоні» фіксують ворожі розвідувальні дрони, які наводять удари артилерії чи РСЗВ. Крім того, до передової лінії шлях пролягає не через прямий маршрут, «перетворюються на 26 кілометрів через лінії дерев і яри, де є принаймні якесь прикриття й шанс сховатися».

«Ці 26 кілометрів означають щонайменше три дні ривків і хованок зі смертю. Влітку ні туман, ні дощ не тривають так довго. Усе заздалегідь зареєстровано й перебуває під наглядом. російські пілоти дронів знають кожен кущ, наче сьомий рівень своєї улюбленої стрілялки», — йдеться в заяві корпусу.

Хоч українські військові теж відстежують пересування своєї піхоти, але не можуть її захистити. За Шевченковим, мовляв, лежить сіра зона, де вже присутня російська піхота, тому українські військові мусять «іти між краплями дощу» ще 8 кілометрів: «Шанси зробити це непоміченим — нуль».

Сам захід у Покровськ 7 корпус описує як фронтальний штурм без броньованого прикриття чи резервів, при якому піхотинець «постійно виявляється й стає мішенню для всюдисущих дронів, чиї пускові точки він не бачить».

«Час польоту російських дронів — лише кілька хвилин; у нас — близько 15 хвилин. Ми не можемо знищити всі ворожі вогневі позиції — для цього потрібні безперервні авіаудари по всьому місту.

Тому утримання “кишені” поблизу Покровська вже не є справою локальних контратак. Щоб відрізати ворожий виступ у районі Грішиного, сам Покровськ мусить стати нашою зоною ураження, одночасно забезпечивши власну логістику. Проведення такої операції вимагатиме глибоких флангових маневрів та концентрації сил у спеціалізовану ударну групу», — додають там.