Гнезділов: Я робив усе можливе, бо я не хочу бути героєм у цій країні

Військовослужбовець 56 ОМПБр Сергій Гнезділов
Військовослужбовець 56 ОМПБр Сергій Гнезділовhromadske

Військовослужбовець 56 ОМПБр Сергій Гнезділов у вересні публічно пішов у СЗЧ. У такий спосіб хотів привернути увагу до втоми й виснаження армійців, які воюють уже не один рік. 

За кілька днів Гнезділова затримали й оголосили йому підозру в дезертирстві. Військовому загрожувало до 12 років. Та Сергію «пощастило»: парламент декриміналізував СЗЧ і дозволив таким військовим повернутися до своїх бригад. Тод 23 січня суд дозволив Гнезділову повернутися до 56 бригади. 

Це перше інтерв'ю Сергія Гнезділова після виходу із гауптвахти. У ньому він відповідає на критику такого вчинку, розповідає про перебування за ґратами та політичний вплив на його справу.

«Я не підтримую самовільне залишення частини та дезертирство»

Коли ти наважився на цей крок, чи очікував ти, що результатом буде те, що ти опинишся за ґратами? 

Так, абсолютно. Я розумів, що в держави немає інших механізмів впливу, ніж як виконати законодавство й посадити мене в тюрму. 

Але разом з тим, у цій країні десятки тисяч, можливо, навіть понад 100 тисяч військових, які пішли в СЗЧ, і їх не шукають. Тобто варіант, що тебе шукати не будуть, ти взагалі не розглядав?

Мене точно б шукали, тому що я зробив це публічно, і держава мала показати, що так буде з кожним. І я не те щоб засуджую цей метод боротьби із СЗЧ, я його підтримую. Я загалом не підтримую самовільне залишення частини та дезертирство. 

Зробив я це тому, що проблема набула величезних, катастрофічних розмірів, про що я казав ще у вересні, а розв'язувати її ніхто не збирається. Я це зробив, бо інакше привернути увагу в нашому суспільстві до проблеми, на жаль, неможливо. Я перепробував усі інші варіанти. 

Ми часто працюємо на фронті, і про СЗЧ публічно донедавна, до ухвалення цього законопроєкту, загалом самі військові не хотіли говорити. Тобто ми зі свого боку намагаємося й хотіли би висвітлювати проблемні моменти, але не було такої сміливості у війську говорити про цю проблему вголос. 

Я впевнений, що сміливість точно була. Були просто перестороги, які навіяні пропагандою, що про це не варто говорити. Мовляв, якщо про проблему не говорити, вона, може, якось сама розсмокчеться й зникне. 

Я все ж таки досі переконаний, що якщо тебе не почули, значить ти недостатньо гучно сказав. Тому [треба] говорити про проблеми, акцентувати на них, що я і робив загалом як ведучий «++подкасту» під час своїх коротких відпусток.

Військовослужбовець 56 ОМПБр Сергій Гнезділовhromadske

«Я себе не вважаю жертвою політичного режиму»

Як думаєш, розслідування і суд — це була політична реакція на твій вчинок? Чи була це якась вказівка зверху? 

Абсолютно все, що відбувається в нашій країні, — це політика. У культурі — це політика, у музиці — це політика. Політика не є чимось поганим. І тому, так, це була політична позиція тих, хто очолює державу. 

Це дипломатична відповідь, але, можливо, ти знаєш, ким було ухвалене це рішення?

Я не знаю і не буду говорити, тому що я не впевнений на 1000%. Бо інформація не є перевіреною, а перевірити якось — наразі в мене немає такої можливості. 

Якісь привіти з Офісу президента тобі не передавали?

Я не буду цього коментувати (усміхається — ред.). 

Але ти загалом вважаєш себе жертвою політичних переслідувань? 

Ні, я не є жертвою. Жертвою я би був, якби сів на 12 років. Тобто я вчиняв один злочин — 407 стаття [Кримінального кодексу України] (самовільне залишення військової частини або місця служби — ред.), а мені інкримінують спеціально інший — 408 статтю (дезертирство — ред.). 

Якби мене посадили за цією статтею, я би став жертвою політичного режиму. Станом на зараз я себе не вважаю жертвою політичного режиму. Я вважаю себе заручником тої ситуації, у якій опинилася наша країна. 

До речі, ти розумієш, чому тобі інкримінували дезертирство, а не СЗЧ? 

Ні, я ставив це питання і в суді, і прокурору на допитах. Усе воно мало такий вигляд, що ми можемо, ми хочемо і ми зробимо, при тому жодної аргументації не було. 

«Підрозділу телефонували й погрожували» 

Як там до тебе ставилися на гауптвахті? 

Добре, з певною обережністю, я б так би сказав. Тому що всі чудово розуміли, що це не просто військовослужбовця привезли за якийсь там проступок. Навіть ті, хто мене мали охороняти, щиро співчували й, можливо, підтримували в той час. 

Тобто не тільки ті люди, які були в такій самій ситуації, сиділи там, а деякі із цих людей — це люди з декількома орденами, з величезним послужним списком. Вони там сиділи, відслуживши добровольцями першу кампанію, тобто 2014-2016 роки. Навіть є такі, що були списані через поранення з війська, а 24 лютого прийшли знову у військо, служили певний час, а потім пішли в СЗЧ, бо де конкретика? Людина — це така тварина, яка дуже сильно завжди хоче конкретики. Гасла в певний момент перестають працювати.

Я хотів би звернутися до кожного військовослужбовця, який зараз у СЗЧ або в дезертирстві. Якщо через проблеми в підрозділі ви пішли в СЗЧ, у вас є чудова можливість зараз обрати інший підрозділ і повернутися туди на службу. Якщо ви пішли, бо теж чекали демобілізації, як і я, і не дочекались її — я не знаю, що вам сказати.

Коли ти вже сидів, вийшов закон, який декриміналізував СЗЧ і дезертирство, і у тебе з'явилася можливість ним скористатися та повернутися до війська. Однак твоя адвокатка казала, що тебе бригади не хотіли брати.

Я не можу сказати, що бригади не хотіли брати, бо всюди, де була комунікація щодо того, чи візьмете ви його, відповідали: «Так, ми його візьмемо». На суді, коли ми передавали згоду на повернення, прокурор казав: «А ось, дивіться, у мене є на вашу згоду на повернення відклик підпису. Оця частина тепер у листі каже, що ми помилилися, щось там не роздивились і просимо згоду на повернення анулювати та вважати недійсною». Я не буду казати, що це за підрозділ, але там мені казали, що їм телефонували й погрожували, тиснули, і тому людині довелося написати відмову від своїх слів. 

Хто погрожував? 

Я не можу цього казати.

Це прокурори, це хтось із Генштабу? Політичне крило? 

Це однозначно політичне крило. Але політичне крило ніколи не робить це напряму. Це політичне крило впливало на військових і казало, що ми тут головні. Ви маєте слухати нас, бо ми ведемо цю країну у світле майбутнє.

«Я не шкодую про своє рішення»

Ти вирішив повернутись у 56 бригаду, де ти раніше служив і з якої ти пішов у СЗЧ. Чому туди? 

Тому що це моя бригада. Я багато кого там знаю, я багато що пройшов там. 

Але коли тебе затримали, то твоя частина фактично відмовилася від тебе, тобто публічно тебе не підтримала, засудила твій вчинок і почала службове розслідування. 

Я не погоджуюся з тобою, тому що підтримати людину, яка вчинила злочин, державні органи взагалі не можуть. Особливо під час війни. Я знав, що ця заява вийде. Вони все правильно в тій ситуації зробили. 

Їх попросили? 

Та звісно. 

Ти шкодуєш про своє рішення?

Ні. Я не шкодую про своє рішення. Я ніколи не шкодую про свої рішення. Я просто аналізую їх. І, аналізуючи, напевно, відповідаю собі на запитання, як би я зробив краще і що я зробив не так у цій ситуації. 

Я б ніколи в житті не дізнався того, що я дізнався, якби не потрапив у ті ситуації, не говорив би з тими людьми, які зараз перебувають там. Це далеко не найгірші люди цієї країни. Це люди, які свого часу добровільно прийшли у військо, але стали заручниками політичних ігрищ, невиконаних обіцянок, відсутності політичної волі. 

Я не ворог цієї країни, я не ворог Зеленському, я не ворог Порошенку, я не ворог будь-якому із цих політиків, окрім проросійських. Я не ламав систему. Я йшов на це, щоб система звернула увагу й стала сильнішою. Бо якщо система не стане сильнішою, її просто не стане. 

Як так сталося, що твоїм першим адвокатом був Олександр Шерін? Свого часу він захищав колишню міську голову Слов'янська Нелю Штепу, яку звинуватили в сепаратизмі, а також Владислава Мангера, який проходить за справою про вбивство активістки Катерини Гандзюк. 

Я перебував в обмеженому просторі, інформації в мене взагалі не було. До мене прийшов адвокат і запропонував безплатні послуги. На жаль, я не спитав у нього, кого він захищав до того. І коли вже під час суду я про це дізнався, ми почали рухатися до того, щоб із цим адвокатом припинити співпрацю.

Військовослужбовець 56 ОМПБр Сергій Гнезділовhromadske

«Я не закликаю до порушення дисципліни в жодному разі»

Коли ти публічно оголосив про своє рішення, багато людей тебе підтримали, але чимало військових критикували твоє рішення. Максим Жорін, заступник командира Третьої штурмової бригади, написав: «Оце показово медійне добровільне СЗЧ матиме дуже сумні наслідки, про які, мабуть, автор цього вчинку не дуже думає. Якщо це привертає до чогось увагу, то лише до того, що порушення дисципліни — це нормально. Натомість дисципліна — одна з основ будь-якої армії. А такі випадки дуже сильно демотивують бійців та провокують робити те саме». 

Я безперечно поважаю Третю штурмову і заступників командира, але ось у чому річ. На той час, коли я пішов у СЗЧ, згідно зі звітом Офісу генпрокурора, в Україні було понад 80 тисяч випадків СЗЧ. Це 10% від загальної кількості [військовослужбовців] Збройних сил України, тобто в кожному взводі є щонайменше три людини, які розвернулись і пішли в СЗЧ. Чи був я прикладом, чи був хтось іще прикладом? Я так не вважаю.

Ми всі служимо в цих взводах, у цих ротах і бачимо, що це трапляється, як це трапляється, як на це реагує держава. Чи, може, не реагує взагалі? Чи збирається вона розв'язувати цю проблему? Якщо не збирається, то звісно ж, це ж відбувається в геометричній прогресії. Сьогодні пішов один, завтра троє, потім семеро і так далі. Бо справді треба щось робити.

Ми розуміємо, що армія — це ієрархічна структура, і що вона дуже стала, і її важко змінювати. Але ж, хто її буде змінювати, якщо всі мають закрити роти й лише виконувати накази? Я не закликаю до порушення дисципліни в жодному разі. 

Серед критики, яка лунала у твій бік, було також те, що ти, на думку деяких військових, зрадив своїх побратимів, бо вони довго служать, а ти вирішив їх залишити наодинці.

Я не кинув автомат і не сказав: «До побачення». Ні, я під час проходження військово-лікарської комісії повідомив, що із завтрашнього дня проходити ВЛК не буду та вчиню акт публічного самоспалення. І, звісно ж, моє командування мене тоді не підтримало і сказало, що я намагаюся зіпсувати собі й так зіпсоване армією життя. В інтерв'ю «Бабелю» я казав, що це була дуже серйозна внутрішня боротьба: піти на дипломатичну посаду й закрити рот, чи, можливо, зіпсувати весь залишок свого життя і сказати те, що я думаю.

Я обрав сказати те, що я думаю. Я ніколи не розкаююсь у двох моментах. Перше — те, що я у 2019-му році підписав контракт і почав захищати цю країну. Друге — те, що я публічно сказав те, що сказав. 

Коли я був на гауптвахті, я сказав усіх цим хлопцям: «Ви все зробили правильно. Не здумайте навіть посіяти сумнів про те, що колись ви зробили щось неправильно, а могли просто поїхати в Польщу».

Я дуже боюся, щоб Україна й українські громадяни, які її захищали, втратили сенси. Я робитиму все можливе, щоб ці сенси продовжили бути сенсами. 

Ще один коментар у твій бік — від політика, нині військового Віктора Тригубова. Він докоряв, що ти записував подкасти на hromadske в Києві й що ти насправді пішов у СЗЧ не з фронту, а фактично з тилу. 

Це правда, я перебував у Києві, але дуже недовго, дуже епізодично, це буквально декілька днів.

Для мене найтупіше запитання до людини у військовій формі: «Де ти був?». Це був мій вибір — піти у 56 немедійну бригаду і 5 років бути там. Чому хтось намагається маніпулювати моїм вибором? Я не знаю.

Може, піхота — це не такий рід війська, як інші підрозділи? Але я пишаюся своєю п'ятирічною службою й у мене немає ніяких проблем із цим. У моїх побратимів немає ніяких проблем зі мною. 

«Я не хочу бути героєм у цій країні. Герої тут погано закінчують»

Ти зміг повернутися до бригади завдяки новому закону. Як ти думаєш, чи розв’яже він проблему із СЗЧ? 

Ні. Точно ні. Цей закон точно не розв’яже проблему із СЗЧ. Те, що зараз дозволили переводитися через «Армія+», не впевнений, що надовго. Тому що хорошого бійця ніхто не хоче відпускати. А от створювати йому умови — це вже певна конкуренція. Не кожен підрозділ зможе створити умови для якісного бійця. Ми, можливо, побачимо, як поділиться військо на якість і неякість, і, можливо, цю неякість потім якось розпустять. Я думаю, у цьому сенс цих переведень. 

Розв'язати проблему із СЗЧ — це не просто забезпечити демобілізацію. Це насамперед — змінити підходи до мобілізації. Бо в нас зараз це нагадує голодні ігри: вас спіймав бусик ТЦК. І люди це сприймають, як «ха-ха-ха, лоха спіймали», а не як кожен громадянин захищатиме Україну. 

Це та солодка брехня, яку нам брехали три роки тому, що є економічний фронт, а є фронт реальний. І без економічного фронту реальний фронт впаде. У людини, яка зараз перебуває на фронті, теж дві руки, дві ноги. Або навіть, якщо немає цієї кінцівки, вона може займатися бізнесом і будувати цивільне життя. 

Не треба ділити суспільство на касти й розповідати, що ті, хто першими пішли, хай і довойовують. А ми будемо економічним фронтом. Дорогі мої, я теж можу бути економічним фронтом. Я чекаю цієї чудової можливості й хотів би, щоб мене замінили в окопах.

Озираючись на ці останні кілька місяців, чого ти досягнув публічним СЗЧ?

Напевно, єдине, що я досягнув, — це прорвав інформаційну блокаду, і суспільство прям почало про це говорити, і медіа про це почали писати. 

Я робив усе можливе, бо я не хочу бути героєм у цій країні. Герої тут погано закінчують. Інколи нашому суспільству потрібен оцей месія, якого вони приб’ють до хреста. А я ним не хочу бути. Я хочу бути громадянином цієї країни. 

Я не вважаю, що ці п'ять років, що я був у Пісках, Мар'їнці, Гуляйполі, під Гуляйполем, під Бахмутом, робив щось надзвичайно героїчне. Я захищав свою країну. Я хочу, щоб до мене ставились як до людини, яка захищає свою країну, яка має права, бо виконує обов'язки.