Музика пам'яті: три концерти на честь полеглих воїнів, що були музикантами

«Щоб гарно провели час і не журилися». Маестро

«Я хочу, щоби близькі мені люди, які цього захочуть, зібралися й під хорошу музику згадали історії, які пов’язують їх зі мною, щоб знали, заради чого я це роблю, щоб гарно провели час і не журилися», — такі настанови залишив Вадим Прокопчук на випадок загибелі.

25 лютого 2022-го він пішов захищати Україну: спочатку в 100 окрему бригаду територіальної оборони, згодом — у Третю штурмову, у перший механізований батальйон. Позивний обрав — Маестро. А на шевроні був напис Deus lo Vult — «Так хоче Бог».

Вадим мав звання солдата, однак виконував обов’язки командира взводу, готувався отримати офіцерське звання. Був нагороджений «Золотим хрестом» головнокомандувача Збройних сил України. 

12 лютого 2024-го біля Авдіївського коксохімічного заводу на Донеччині Маестро з побратимами потрапив під ворожий обстріл. Вадим зазнав контузії, намагався врятувати побратима, але загинув під мінометною атакою. 

Прощалися з воїном у рідному Луцьку 17 лютого — того дня він мав би відзначати 23-річчя. 

У пам’ять про нього 16 лютого 2025 року організували концерт у Палаці культури. У залі на 450 місць не залишилося жодного вільного. Вечір пам’яті Вадима Прокопчука мав назву «Цінуй час! Ніщо не вічне». Виступав симфонічний оркестр Soli Dео, у якому Вадим грав на тромбоні. 

Оркестр виконав твір «Маестро» — його після загибелі військовослужбовця написав Віталій Матвійчук, композитор і друг сім’ї Прокопчуків. А дружина, Юлія Прокопчук, презентувала книгу «Маестро», яку написала в пам'ять про чоловіка.

«Чоловік слухав багато пісень, але обов'язково вони повинні були мати сенс, глибокий зміст. Улюбленим співаком був Емінем, Вадим любив реп ще з дитинства. З сучасних українських виконавців віддавав перевагу Kozak System, Zwyntar, “Тіні сонця”, Yarmak, Саші Чемерову, Riffmaster. Не раз казав: “Хочу, щоб пісня «Промені факелів» Riffmaster у моїх рідних та близьких асоціювалася зі мною”», — згадує дружин Юлія Прокопчук.

Ми шукаєм під променем факелів

Нові сенси, гукаємо — де вони?

«З дитинства ми готувалися до війни, хоч і не усвідомлювали цього. Майстрували зброю, робили укриття, маскувалися, лазили по хащах. Так, ми були наївними дітьми й не розуміли, що таке війна. Але цікавилися історією нашої країни, історією нашого народу й розуміли, за що варто боротися», — каже брат захисника Віталій Прокопчук. 

Побратим Данило Мельников, на псевдо Акробат, часто згадує Маестро словами з пісні «Вавилон» співака Yarmak: «Нагороджений чарами сплітати любов і акорди».

«У підрозділі нам дуже бракує Вадима», — каже Акробат.

Кошти від продажу квитків на концерт пам’яті Вадима передали його побратимам на ударний взвод Revenge Group у складі 1 механізованого батальйону Третьої окремої штурмової бригади. 

«Я знаю, все колись мине, просто обійми мене». Amorth

У харківському пабі Kefir близько сотні людей зібрав концерт пам’яті барабанщика Миколи Состіна, на творче псевдо Amorth. У серпні 2024-го Микола приєднався до війська: служив у 25 окремій повітрянодесантній бригаді. За кілька місяців — 29 жовтня — поліг на Покровському напрямку. Йому було 39 років.

Микола грав у харківських блек-метал-гуртах Drudkh, Astrofaes, «Заводь», був барабанщиком проєкту SOOM і психоделік-арт-рок-колективу «Был Замечен». Працював сесійним музикантом. Останнім для Миколи став гурт CAD’13, який грає у стилі софт-рок. З початком повномасштабного вторгнення музиканти роз'їхалися по різних містах України, і в CAD’13 настала творча пауза. 

Улітку 2023-го гітарист і вокаліст Сергій Задрикін зустрів дівчину Марію, яка погодилася спробувати себе як вокалістка. Домовилися, що поки роз'єднані, то Сергій і Марія співатимуть удвох, а коли це буде можливо, з'єднаються з рештою. 

«Так у нас утворився дует — чоловічий та жіночий вокал, я ще грав на гітарі. Ми почали співати українські пісні. Вирішили організувати концерт, стали шукати музикантів. Першим знайшли бас-гітариста, а потрібен був ще барабанщик», — згадує Сергій.

Микола працював учителем гри на барабанах у тій самій студії, де проводили репетиції CAD’13. Сергій бачив його гру, тож запропонував виступити сесійним музикантом на концерті. І Микола погодився. Був вересень 2023 року. 

Коли Amorth прийшов на першу репетицію, Сергій одразу зрозумів, що це стовідсоткове влучання: «У нього загорілися очі, він докладав багато зусиль, щоби зробити класну музику. Я йому запропонував стати нашим штатним музикантом, і Коля погодився».

«Коли ми грали, я бачив, що Коля багато записує. Це був перший барабанщик, який питав про тексти. Для нього це було важливо — повністю відчувати пісню. 

Колись він розповів свою історію: роками грав важку музику, виступав у комерційних проєктах у Туреччині, де щодня давав концерти, але з часом все це набридло, і він шукав гурт, який грає спокійніше. Коля міг творити, “малювати” музику на барабанах!».

Миколу Состіна мобілізували до війська влітку 2024 року. 

«Коля не та людина, яка б ховалася. Так, він не хотів нікого вбивати, але й ховатися він не хотів. Він був упевнений, що все буде добре, усе буде так, як повинно бути…» — каже Сергій.

Микола потрапив у військову частину, яка дислокувалася у Дніпропетровській області. Сергій запропонував малим складом — два вокали, гітара й скрипка — приїхати до нього й зіграти для командирів і побратимів.

«Планували, що Коля буде грати на кахоні, це перкусійний інструмент. І, як пізніше розповів командир, в очікуванні концерту Коля дуже змінився. Став щасливим, зарядженим. Усі навколо чекали нашого приїзду… 

Ми листувалися, Коля сказав, що в нього бойовий вихід і, щойно повернеться, розповість, як нам дістатися до місця. Ще попросив, щоби я замовив йому гітару, хотів у вільний час грати», — пригадав Сергій.

З того бойового виходу Микола не повернувся: загинув у бою неподалік міста Покровськ на Донеччині. 

«Після смерті, коли ми зустрілися з його рідними та знайомими, з’ясувалося, що всі вони знають наші пісні. Це мене неймовірно здивувало, тому що ми не дуже публічний гурт, ми тільки пишемо альбом, але я зрозумів, що Коля всюди, де з'являвся, ставив наші пісні. І навіть коли потрапив у Збройні сили України, командир на прощанні про це сказав…» — згадує Сергій Задрикін.

Тоді й виникла ідея організувати концерт, на який Amorth так чекав. Спершу CAD’13 виконали пісні зі свого репертуару, які любив Микола. Він їх часто наспівував і цитував. З однією із фраз зробив собі футболку: «Я знаю, все колись мине, просто обійми мене». 

«У другій частині концерту ввімкнули фонограму барабанних партій, які встигли записати, коли Коля був живий. Було відчуття, що він тут, поруч з нами грає на цьому концерті. Коля був закоханий у музику. Такого кохання я ще не бачив. У мене залишилися його голосові, де він розповідає, що йому снився концерт, йому снилися наші пісні, снилися барабанні партії», — каже Сергій.

На вечорі пам’яті гурт презентував пісню з присвятою Миколі — «Жити у ритмі».

— Як доторкнутись тебе на землі?

— Тримайте мій ритм у своїй грі.

— Це твій голос у вітрі?

— Так…

— Ніяк не звикну.

З пісні «Жити у ритмі».

«Ми давали багато концертів, і дуже рідко зал міг заспівати якусь із пісень. На вечорі пам'яті Колі була прем'єра пісні, присвяченої саме йому. Вона доволі сира, не всі знали узагалі про її існування. Але саме цю пісню співав увесь зал. І це була така данина Колі», — наголосив Сергій Задрикін. 

«Його життя грало яскравими барвами». Паваротті

Богдан Соломка — соліст Рівненської обласної філармонії, актор театру й кіно. На війні — бойовий медик групи Сил спеціальних операцій. З початком повномасштабного вторгнення разом із татом і братом добровільно став до лав ЗСУ, служили в одному підрозділі. 

20 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку, 31-річний старший солдат Богдан Соломка загинув. Чоловік мав псевдо Паваротті — так його назвали військовослужбовці з Італії, які приїжджали до навчального центру. Богдан, побачивши їх, почав співати арію італійською.

«Мій чоловік з ранку до вечора займався, щоб розвивати талант. Він казав про себе,  що не дуже талановитий, але дуже наполегливий. І це справді його вирізняє. Богдан надзвичайно багато працював над собою. Жив музикою і співом. Його надихав саме академічний вокал», — поділилася дружина Анна Соломка. 

Кумедний і глибокий, жартівливий і філософський, яскравий — таким згадують Богдана. Щоби вшанувати його пам’ять, у Рівненській обласній філармонії організували концерт камерного хору «Воскресіння» і хору студентів Рівненського музичного фахового коледжу.

«Богдан співав в обох цих хорах. Після звістки про загибель диригент хору “Воскресіння” Олександр Одинець вирішив різдвяний концерт присвятити його пам’яті. Хористи співали колядки, щедрівки, духовні пісні, твори, які він виконував колись», — розповіла Анна Соломка.

Богдан Соломка також працював артистом театру мюзиклу «КомІльФо» в Києві. Виконував роль Клопена, батька Есмеральди. А ще знімався в епізодичних ролях у серіалах «Слід», «Одного разу під Полтавою», «Кріпосна», «Країна У» та інших. 

Іноді, лежачи в окопі в багнюці з автоматом, Паваротті дуже тужив за грою в театрі й кіно. Йому хотілося бути на сцені серед світла софітів.

Анна переконана, що культура меморіальних вечорів допомагає поширювати знання про полеглих героїв: «Також це потрібно, що розвивалася культура поваги до пам'яті тих, хто за нашу свободу й незалежність віддав найдорожче — своє життя. Крім співу й акторства, Богдан ще був тренером у тренажерному залі, займався бодибілдингом і мав титул чемпіона України. Його життя грало яскравими барвами».

«Вшанування пам’яті не завжди має бути мінорним»

Заходи на честь полеглих, зокрема й концерти пам’яті, важливі у трьох контекстах, каже кризова психологиня й тренерка ветеранських проєктів Юлія Павлова. 

«По-перше, це підтримка й емоційний посил рідним загиблих. Ми бачимо й визнаємо вашу втрату, ми вшановуємо пам'ять, ми поруч. По-друге, переживання травми війни й горювання. Навіть якщо серед ваших близьких ніхто не загинув, адже під час війни втрачається відчуття безпеки та контролю над власним життям загалом. Прийти на концерт і прожити певні емоції — це допомогти впоратися з травмою війни. І по-третє, у контексті творення традицій, формування нових звичок. У моменти криз важливі ритуали, рутина і створення нових звичок», — зазначила Юлія Павлова.

Вона додає: культура вшанування пам’яті не завжди має бути мінорною. 

«Дехто хотів би, щоб його або її згадували під рок-музику чи під час активних ігор. Якщо ви відчули радість, легкість або щось схоже на події пам’яті — це теж елемент вшанування», — сказала Юлія.

Авторка: Анна Курцановська

Цей текст у межах спецпроєкту «Музика і пам’ять» підготувала платформа пам’яті «Меморіал» завдяки донату на пам’ять від Благодійного фонду імені Іллі Грабаря — полеглого захисника і саундпродюсера.