«Я тут ніхто. Але продовжую боротися за Україну». З якими проблемами стикаються іноземні добровольці, які воюють за ЗСУ

Білоруський доброволець Емілій Лобейко
Білоруський доброволець Емілій ЛобейкоАнастасія Камінська / hromadske
Прослухати аудіоверсію

Емілію Лобейку на батьківщині світить до 10 років в’язниці. З Білорусі він виїхав ще після того, як студентом брав участь у протестах проти режиму Лукашенка. І став не лише політичним, а й внутрішнім вигнанцем — його не підтримав ніхто з великої родини: ні батьки, ні двоє братів, ні двоє сестер, ні тодішня дружина. 

Коли, бувши в Польщі, він у свої 21 вирішив долучитися до лав білоруських добровольців і воювати за Україну — наважився подзвонити батьку. Як зараз пам’ятає той день — 29 березня 2022 року.

«Я йому подзвонив, кажу: “Алло, батьку, така тема… Я їду зараз у поїзді Гданськ Варшава. А потім в Україну на війну”. Він сказав: “Ти що, їб*нутий, що ти там забув?!”».

А я просто хотів, щоб мої батьки в разі чого принаймні були в курсі, де я закінчив своє життя».

Еміль відслужив майже 3 роки в полку Калиновського у складі Інтернаціонального легіону, доки нещодавно не звільнився через стан здоров’я. На Донеччині він втратив паспорт, тож у розмові постійно повторює: «Я тут ніхто». Легалізуватися в Україні, каже, фактично не має змоги.

Скільки іноземних добровольців у ЗСУ, в якому вони правовому статусі та що їм дає Україна? Що з виплатами, соціальними гарантіямий набуттям громадянства? І що — у разі загибелі? Далі — в матеріалі hromadske. 

«Мене зупинив ТЦК, а я кажу: “Я білорус узагалі”»

За те, що з Бобруйська — Еміль отримав позивний Бобр. А після першого бою на Херсонщині, коли по ньому вистрілив танк, а снаряд дивом не розірвався, — за хлопцем закріпилося: протитанковий Бобр.

Через рік, після боїв за Бахмут і кількох контузій, він відчув проблеми зі шлунково-кишковим трактом. На таблетках протримався ще півтора року, хоча йому діагностували хворобу Крона й синдром подразненого кишківника. Та у ВЛК так і не визнали, що він втратив здоров’я під час служби. 

З Інтернаціонального легіону він звільнився лиш нещодавно. І нині не має ні паспорта, ні військового квитка

Зараз я, умовно кажучи, тут ніхто. По факту я не можу отримати ні рахунок у банку, ні водійське посвідчення, ні навіть прийти до лікарні й укласти декларацію з терапевтом. Лікує мене просто один небайдужий лікар.Емілій Лобейко, доброволець із Білорусі

«Та навіть якщо військовий, то білорусів не завжди беруться оформлювати в лікарнях. Я пам’ятаю, після контузії ще у 2022 році потрапили в якийсь госпіталь, то домовлялися “на верхах”, що “от є білоруський доброволець, з-під Бахмута, контузія, потрібно, щоб ви його прийняли…”».

Податися на отримання українського громадянства Еміль не може й поготів.

«Отримання українського громадянства — окрема, дуже складна тема. Чи, може, це так лише для білорусів… Механізми ніби є, але вони дуже вибіркові й затягнуті в часі. Декому вдається отримати громадянство, але це радше виняток, ніж правило. Багато добровольців роками лишаються без паспорта й офіційного статусу. От я зараз не зміг податися на громадянство, знову ж таки, бо “без паспорта ми вам нічого не зробимо”».

Найабсурдніше ж, каже вже сміючись, коли його на вулиці спиняють співробітники ТЦК та СП й запитують документи.  

«А я їм кажу, що в мене немає ніяких документів. Я білорус узагалі… Але показав скан паспорта, вони мене пробили по базі й відпустили». 

Права іноземних добровольців

Існують і випадки, коли іноземців мобілізовують. Так, судячи зі справи в держреєстрі, було з громадянином Молдови. Зрештою, він відслужив 2 роки, а коли захотів звільнитися — військова частина відмовила. Посилаючись на те, що з ним не укладали контракт. Хоча це мало би бути обов’язковою умовою для іноземців.

Апеляційний суд таки розставив крапки над «і»: військовий обов`язок на іноземців в Україні не поширюється. Але судова тяганина тривала майже рік.

«Такі випадки з іноземцями трапляються рідко, однак, як показує ця справа, все одно бувають. Тут наголошу: навіть якщо з певних причин при вступі до лав ЗСУ з іноземцем не був укладений контракт — відповідно до чинного законодавства, він у будь-якому разі має право на звільнення. Ніхто не може змусити іноземців нести військову службу у складі Збройних сил України без їхнього бажання», — каже адвокат Євген Филипець. 

Відповідно до закону «Про військовий обов’язок і військову службу», іноземні добровольці можуть проходити службу лише за контрактом. Його можуть укладати з Інтернаціональним легіоном або іншими підрозділами ЗСУ. Раніше контракт можна було розірвати фактично одразу. Зараз — не раніше, ніж після 6 місяців безперервної служби.

Військовослужбовці Інтернаціонального легіонуНадано hromadske

А проте, відсоток іноземців у ЗСУ істотно збільшився, каже hromadske офіцер відділу координації з питань проходження військової служби іноземцями в ЗСУ Костянтин Мілевський. Зокрема, через те, що повноцінно запрацював Центр рекрутингу іноземців, а держава взялася покривати їхнє переміщення до України.

Якщо на початку повномасштабного вторгнення до ЗСУ долучалися 100-150 іноземців на місяць, то нині ця цифра сягає приблизно 600. Станом на зараз, до підрозділів сухопутних військ долучилися загалом понад 8 тисяч добровольців з інших країн, каже Мілевський. Та не виключає, що ця цифра, вочевидь, щонайменше вдвічі більша, якщо брати всі види збройних сил.

У Збройних силах України, за нашими даними, служать люди із 72 країн. Станом на зараз близько 40% — це виключно представники Південної Америки.Костянтин Мілевський, офіцер відділу координації з питань проходження військової служби іноземцями в ЗСУ

Забезпечення ж і соціальні гарантії для іноземців — на тому ж рівні, що і для українських громадян, запевняє Костянтин Мілевський.

«Я повторюю скрізь і всюди: всі іноземці, які вирішили вступити до лав Збройних сил України, з моменту підписання контракту є військовослужбовцями ЗСУ. І вони отримують ту саму заробітну плату і додаткові виплати, як і ми. Соціальне, правове, матеріальне забезпечення — абсолютно все ідентичне».

Родини зниклих безвісти засипають запитами

На практиці ж, каже юрист, в іноземних добровольців та членів їхніх родин залишаються проблеми як з легалізацією, так із соціальним забезпеченням. Юридично складним є й процес супроводу родин у разі загибелі. 

«Одним зі значущих кейсів із нашої практики є якраз звернення родини загиблого іноземного військовослужбовця. Його родина має право на одержання одноразової грошової допомоги на рівні з громадянами України — 15 мільйонів гривень. Та враховуючи складну процедуру подання документів, організаційні й логістичні труднощі організації процесу, такі кейси є надзвичайно складними й можуть тягнутись рік», — додає адвокат Филипець.

Костянтин Мілевський визнає: «Проблемні питання є. Бо іноземці в таких кількостях у нас ніколи не служили. Ми ніколи не надавали таких масштабних послуг, у тому числі із соціального забезпечення, для цих людей».

Якщо іноземець гине — член родини або уповноважений представник має обов’язково приїхати в Україну, зокрема, аби відкрити банківські рахунки для виплат у державному банку.

«На жаль, є такі процеси, які вимагають особистої присутності. Але повірте: раніше таких процесів було набагато більше. І командири взагалі не знали, що робити, коли звертається, наприклад, родина зниклого безвісти.

Ми стукали в усі можливі двері, і, завдяки змінам у законодавстві, тепер порядок подачі документів максимально спрощений. Військова частина консультує, допомагає з оформленням, відправляє родинам зразки рапортів. Але ці процеси справді відбуваються трохи довше», — зазначає офіцер.

«У Збройних силах України служать люди із 72 країн»Інтернаціональний легіон
Проблемним питанням ще є кацапське ІПСО. Рідним [загиблих] шлються різні ролики й повідомлення, що він зрадник, нацист… Родини засипають запитами й телефонними дзвінками.Костянтин Мілевський, офіцер відділу координації з питань проходження військової служби іноземцями в ЗСУ

«Я прекрасно розумію родини: вони хочуть у цю ж секунду чути й знати, де їхня дитина. Але є певні процедури, через які ми просто не можемо переступити. І ми просимо подавати офіційний запит через посольство, яке вже направляє на Міністерство оборони… Ми отримуємо цей запит, обробляємо і надаємо відповідь».

Кількість загиблих та зниклих безвісти серед іноземців у ЗСУ не розголошують. «Але ця цифра дуже мізерна», запевняє Мілевський. 

Акцент на росіян і білорусів?

Торік парламент ухвалив закон про правовий статус іноземних добровольців, яким дозволив подаватися на українське громадянство навіть за простроченими паспортами. Бо «в разі повернення додому їм загрожують тюремні строки та навіть смертна кара». А членам їхніх сімей надали право на отримання посвідки на проживання. 

Порядок набуття громадянства для іноземців спростили й нещодавно прийнятим законом про множинне громадянство. Для цього військовим добровольцям достатньо буде відслужити за контрактом рік. Замість трьох, як було раніше. Мілевський визнає: поправки справді здебільшого стосуються проблем із легалізацією російських і білоруських добровольців.

«У 95% зі 100 — так, це буде стосуватися виключно їх. Оскільки для представника іншої країни не є проблемою отримати інший паспорт, якщо в нього закінчився термін».

Для громадян росії та Білорусі взагалі втрата й оновлення будь-яких інших документів та легалізація в Україні — зараз величезна проблема. І оскільки громадянство надається виключно за рішенням президента… Поки йому на підпис покладеться цей документ — він пройде сім кіл пекла, їх перевірять і вздовж, і впоперек, і знайдуться проблемні питання.Костянтин Мілевський, офіцер відділу координації з питань проходження військової служби іноземцями в ЗСУ

У ЗСУ визнають, що питання, як бути, якщо паспорт втрачений, — теж поки не розв’язане.

«До нас звертаються іноземці, і ця проблема, на жаль, існує. Ми постійно пишемо листи: надати їм роз’яснення, допомогти й так далі. Але не всім допомагають. І як швидко і який вихід із [ситуації] знайдуть, і як потім імплементують у наше законодавство — я не знаю. Оскільки над цим не ми, військові, маємо думати, а державні установи, які відповідають за це», — наголосив Костянтин Мілевський.

«Вирішив, що треба повертатись і продовжувати боротись» — білоруський доброволець Емілій ЛобейкоАнастасія Камінська / hromadske

«Подумав, що треба повертатись і продовжувати боротись»

Водночас на скільки б проблем із легалізацією в Україні не нарікав у розмові білорус Емілій Лобейко, у кінці він ошелешив:

«Я так подумав… Мені вже нічого робити тут (у цивільному житті – ред.). Тому, вирішив, що треба повертатися і продовжувати боротись. Зараз я на етапі оформлення в новий підрозділ».