«Мене змусили їсти наш прапор». Історія морського піхотинця, звільненого з полону
«Любов завжди знаходить світло, навіть коли світ навколо поринув у морок і темряву. Любов завжди знаходить час…» — на мить реєстраторка РАЦСу запинається під час урочистої весільної церемонії. Емоції нареченого також не витримують — він витирає сльози під очима.
«...навіть якщо ваше життя летить на космічній швидкості, — зібравшись, продовжує ведуча. — Чи згодні ви, Давід, взяти за законну дружину Оксану, щоб любити й оберігати її все життя?».
Давід хриплим голосом від сліз каже заповітне «так».
Після церемонії він обіймає свою маму і знову плаче. Про цю мить він мріяв довгі роки в російському полоні, вірив, що колись йому вдасться звільнитись і що на волі він знову зможе бути щасливим. А критерієм щастя для нього стало — мати власну сім'ю.
Давід Прадченко з Сумщини у 20 років підписав контракт у морську піхоту. На військову кар'єру його надихнув приклад двох двоюрідних братів, які вже служили у війську.
Йому було 22 роки, коли почалася повномасштабна війна. 12 квітня 2022-го в Маріуполі він з побратимами отримав наказ вийти з заводу Ілліча в російський полон.
За три роки Давід пройшов через чотири в'язниці — в Оленівці, Таганрозі, Камишах та Пакіно. Найважче, каже, було на хуторі Камиші, де кожна щотижнева баня супроводжувалась тортурами.
«Якщо обійшовся лише електрошокером — то ще пощастило. Якось після бані мене викликали на допит. Приєднують до мізинців пальців ніг і рук дроти, починають крутити, зверху поливають водою, паралельно б'ють електрошокером і так допитують. Питаючи: “Скільки “мирняка” ти вбив?”. Але я ж нікого не вбивав!».
Що таке російський полон, Давід зрозумів з першого дня, коли в Оленівці на тимчасового окупованій українській території на «прийомці» його змусили їсти український прапор — шеврон, зірваний з рукава.
«Я стою на колінах, мені зірвали маленький шеврон у вигляді прапору України. Сказали: “Жери, сука”. Я спочатку відмовлявся, але потім мені його силою запхали».
Давіда обміняли у квітні 2025 року. Через два місяці під час реабілітації він знайшов у львівській лікарні кохання.
«Я там потоваришував з хлопцем, теж звільненим з полону. Я йому казав, що хочу вже тривалі відносини. І він запропонував познайомити з дівчиною, яка працювала в реєстратурі в лікарні», — ділиться Давід.
Оксана, так її звати, була заскочена і дещо навіть обурена таким сватанням.
«Підходять обоє до мене. Мовляв, знайомся — це Давід. А я така стою, думаю: яке “класне” знайомство! У мене там повезли важкохворого, там ще щось, а тут романтика», — пригадує дівчина.
Давід попросив її сторінку в соцмережах і вже ввечері запросив на каву. А через місяць він покликав Оксану на фотосесію, яка насправді виявилася прихованим сюрпризом — перед камерами Давід зробив пропозицію.
«Я в ньому впевнена», — відповідає Оксана на запитання, чи не боялась так швидко давати згоду на одруження з чоловіком, який ще проходить психологічну реабілітацію та має діагностовану важку форму ПТСР.
Більше про історію про полон Давіда та його трепетне весілля — дивіться в нашому відео.
- Поділитися: