«Не всі авіакомпанії працюють з “вантажами 200”. І якщо на рейсі летить тварина, то труну не візьмуть». Все про ідентифікацію і повернення тіл іноземних добровольців

«Комунікація з сімʼями могла би бути кращою»

Україна співпрацює з урядами країн, чиї громадяни служать у її війську. Коли військова частина повідомляє про загибель, зникнення безвісти або полон іноземного військовослужбовця, представники Збройних сил передають цю інформацію посольству чи військовому аташе. 

Якщо в Україні немає дипломатичного представництва держави, чиїм громадянином був загиблий, інформацію його родині передають через МЗС України. Зазвичай упродовж доби сімʼя отримує офіційну інформацію. 

Ідентифікація загиблих іноземних військових відбувається за тими ж принципами, що й громадян України, але з додатковими міжнародними кроками. Після повернення з фронту або в межах обміну тіло потрапляє до судово-медичних установ, де розпочинається експертиза.

Далі розпочинають кримінальне провадження, результат ідентифікації фіксують офіційними документами, фахівці проводять ДНК-експертизу.

Маршрут ДНК

Після того як тіло проходить первинну судово-медичну експертизу і формується ДНК-профіль, слідчий ініціює отримання порівняльних зразків від родичів. Звертаються до посольства або консульства відповідної країни. Ті просять родину здати зразки й тлумачать процедуру.

В МВС пояснювали, що здати зразки можна у 12 містах семи країн світу — у Польщі, Іспанії, Італії, Німеччині, Чехії, Словаччині та Туреччині. Відбувається це в закордонних філіях держпідприємства «Документ». Для родин іноземців процедура безплатна — як і ДНК-тестування в Україні.

Складнощі виникають тоді, коли біологічні зразки потрібно відібрати у родичів загиблих, які мешкають у віддалених частинах світу. Тут включаються різні організації, як-от The Weatherman Foundation. Завдяки допомозі експертів цього фонду Україна змогла ідентифікувати 125 безвісти зниклих іноземних бійців. Фундація домовляється з сімейними лікарями в тих населених пунктах, де вони живуть, аби ті відібрали ДНК-зразки. Для родин це безплатно. Надалі їх передають у найближчу лабораторію, з якою фундація співпрацює.

«Немає потреби передавати ці зразки в Україну. Ба більше, це навіть ризиковано. Просто ці зразки можуть не доїхати у стані, придатному для дослідження. Бо букальний епітелій — це, умовно кажучи, слина, яка містить дані цієї особи, і їй потрібно забезпечити певну температуру, відсутність вологи, сонця тощо. І логістичні маршрути продумати з дотриманням оцих умов дуже складно і невиправдано дорого», — каже hromadske Ірина Хорошаєва, співробітниця фонду.

Лабораторія після аналізу формує офіційний звіт. У ньому зазначають  ім’я, паспортні дані, дату народження, а також ступінь спорідненості людини, яка здала ДНК, зі зниклим безвісти. Окремо в документі міститься генетичний профіль — набір маркерів, необхідних для подальшого порівняння. Цей звіт передають українській стороні, після чого слідчий долучає його до матеріалів кримінального провадження, і вже на його підставі проводиться офіційне зіставлення з профілями загиблих.

У нас є кейси, де хлопці — сироти. І є, наприклад, зараз кейс, де три волосини — це єдина надія на ідентифікацію цієї людини. І от вони зараз на дослідженні. Я молюся, щоб із них вивели ДНК-профіль, бо його біологічних батьків немає. Він сам росіянин. Його взяла до себе родина з Франції, вони його усиновили. І батько каже: «Мені росія дала сина, і вона у мене його забрала».Ірина Хорошаєва, керівниця програми World Victim Identification у The Weatherman Foundation

Якщо ж зниклий безвісти не має кровних родичів, для експертизи можуть підійти його особисті речі, які не піддавалися термічній обробці (пранню, прасуванню). Це може бути станок для гоління, зубна щітка, натільна білизна, головний убір, шарф.

Щоправда, якщо з переданням документів в Україну дипломатичні установи можуть допомогти, то з речами — ні, каже Ірина Хорошаєва. І родини мають або робити це самостійно, або ж звертатися до  організацій, які з цим допомагають.

Дорога додому

Тіла загиблих в Україні іноземних добровольців відправляють на батьківщину лише тоді, коли всі процедури ідентифікації завершені, і точно зрозуміло, хто ця людина. Щодо неї в Україні оформлюють пакет документів, до якого входять свідоцтво про смерть українського зразка, медичні документи із зазначенням причини смерті, а також інші довідки, необхідні для міжнародного перевезення.

Якщо йдеться про громадянина іншої країни, посольство може видати документ про смерть за стандартами своєї держави. У підсумку родина отримує повний комплект паперів, який дозволяє провести поховання, відповідно до законів своєї країни.

Перед відправленням додому відбувається церемонія прощання в Україні. Її ініціює військова частина, у складі якої воював загиблий. У The Weatherman Foundation розповіли, що також долучаються до допомоги в організації церемоніалів. Здебільшого, влаштовують їх на майдані Незалежності в Києві.

Далі родина вирішує, чи додому поїде тіло, а чи прах. Це часто залежить від релігійних традицій. Якщо обирають транспортування тіла, його бальзамують, а також готується медичний документ про відсутність небезпечних інфекцій. Якщо обирають кремацію, перевозять урну з прахом.

«В труну або в урну з прахом неможливо ще щось покласти, там не має бути сторонніх предметів. Тобто це тіло людини буде їхати абсолютно без нічого — без форми, шевронів, нагород», — зауважила співробітниця фонду.

Таке перевезення оформлюється офіційно як спеціальний вантаж із митними процедурами. Маршрут узгоджують із перевізниками, а в разі потреби призначають супровід.

І логістика тут може бути складною. Не всі авіакомпанії працюють із такими перевезеннями, а рейси часто потребують стикувань. До цього додаються погодні умови або зміни в розкладі. Тому процес іноді займає більше часу, ніж очікується.

Є певна пріоритезація вантажів. Перше — це живі тваринки, друге — це їжа, і третє — це «вантаж 200». Тобто, якщо на рейсі, наприклад, Кишинів — Стамбул, уже є жива тваринка, то в цей літак не поставлять труну. І треба шукати оцю нішу, де можна це буде зробити.Ірина Хорошаєва, керівниця програми World Victim Identification у The Weatherman Foundation

Коли тіло повертається в країну громадянства, поховання відбувається за рішенням родини та відповідно до місцевого законодавства. Якщо йдеться про військового, зазвичай таку церемонію супроводжують із військовими почестями — навіть якщо це не був професійний військовий, часто громада чи ветеранські спільноти вшановують його як героя.

Військова частина покриває витрати за транспортування тіла чи праху на батьківщину загиблого. Сплачує за основний міжнародний переліт, наприклад, Катовіце — Вашингтон. Внутрішні перельоти країною перебування (наприклад, із Вашингтона до Огайо) не підлягають відшкодуванню з боку України. Ці витрати лягають на родичів, партнерів, донорів або благодійні фонди.

«Ми є отим місточком між авіакомпанією і родиною, яка чекає на репатрійоване тіло. Ми намагаємося узгодити максимально кращий і правильний маршрут, аби рідні не стресували, коли будуть отримувати тіло в аеропорту», — пояснює Ірина Хорошаєва.

Щоправда, не всі тіла загиблих іноземців повертають на батьківщину. Іноді родини або самі добровольці хочуть поховання в Україні. Один із таких випадків стався торік у Миколаєві. Там поховали іноземного добровольця, який за походженням був колумбійцем, але з дитинства жив у Німеччині й фактично не знав своєї батьківщини.

«Він [за життя] сказав, що хотів би, аби половину його праху розвіяли над Україною, а половину поховали. Ми консультувалися з мамою, як краще це зробити, бо, ну, чесно, вийти в поле і розвіяти — ну таке собі. Треба було думати щось красиве, на його рівні, бо він — герой… 

І я домовилася з Повітряними силами України, і вони з гелікоптера зробили церемонію розвіювання праху в небі над Донеччиною, де він загинув. А друга частина [праху] була похована в Миколаєві — ми з волонтерами зробили такий пробіг пам'яті з прапорами», — згадує Ірина Хорошаєва.

Цей випадок став для фонду прецедентом, аби розібратися, хто в таких випадках оплачує поховання. І, як зʼясувалося, місцеві громади безплатно виділяють місця під поховання як українських військових, так і іноземних. Тобто для родин іноземців поховання на території України безоплатне.

«Насправді дуже важливо бачити оцю таку сатисфакцію для іноземних хлопців, які не мали їхати в Україну це робити, але вони це зробили, — каже Ірина Хорошаєва. — Бо хтось із нашого боку перепливає Тису, а хтось перетинає польський чи румунський кордон, щоб захищати нас».