«Я ветеран і водночас нелегал». Чилієць втратив на фронті ногу, а тепер його можуть депортувати без виплат

Його посвідка на проживання в Україні закінчилася після завершення служби. Без неї Джон не може потрапити на ЕКОПФО — комісію, яка має встановити інвалідність. А без інвалідності він не може отримати соціальні гарантії. Тож замість допомоги від держави, за яку він воював, для Джона реальнішим сценарієм ставала депортація.

hromadske разом із Джоном розбиралося в цьому бюрократичному колі. 

«Родина перестала зі мною спілкуватись»

Чилійцю — 26. Він знає лише іспанську, базову англійську і трохи української. Каже, рішення піти служити було емоційним: на той момент просто не знав, що робити зі своїм життям.

Під одним дахом він жив із батьками, сестрою і двома маленькими племінниками, але з родиною не дуже ладнав:

«Ми всі жили разом до того, як у 2021-му я пішов служити в армію в Чилі. Моїм батькам це не сподобалося, бо вони свідки Єгови, і вони просто перестали зі мною розмовляти».

Восени 2024-го він знайшов сайт Інтернаціонального легіону й залишив там заявку. Для Джона це був спосіб почати все заново й, можливо, пережити щось таке, що «допоможе побачити життя інакше».

«Але в мене також є ідеологічні переконання. Для мене цей фронт — це кордон між віссю диктатур і вільним демократичним світом. Те, що кремль робить зі своїми опонентами всередині власних кордонів, є відображенням того, як росія прагне контролювати решту колишніх радянських держав», — пояснює чилієць.

Відповідь від легіону надійшла через місяць — і вже через тиждень Джон вирушив до України. Утім, він так і не розірвав контракту з чилійською армією, бо це, за його словами, складний процес, тож він фактично дезертирував. За це в Чилі в мирний час передбачене ув’язнення строком від двох місяців до півтора року.

На рішення поїхати воювати в Україну рідня Джона відреагувала негативно:

«Батько зателефонував мені й благав повернутися — це був перший раз, коли я почув, як він плаче. У той момент я дорікнув йому за віддалення від мене після того, як я вступив до армії. Мені також написала мати й навіть сестра, які не розмовляли зі мною роками. Зрештою, вони почали заспокоюватися. Зараз батько пише мені щодня».

Наприкінці жовтня 2024 року Джон прибув до Тернополя й підписав контракт з Другим інтернаціональним легіоном. Після навчань почав служити на посаді кулеметника й мав свою першу місію поблизу Часового Яру в кінці грудня. Під час операцій в чилійця були труднощі, повʼязані з мовою. 

«Були перекладачі, які працювали разом із командирами й передавали нам накази через рацію. Один із таких перекладачів був аргентинець, наполовину українець, який досконало володів українською та іспанською», — пояснює Джон. 

Потім він мав ще дві місії, а наприкінці січня 2025-го його підрозділ скерували на відновлення. У той час частина військових розривала контракти з легіонами, які припиняли існування як окремі військові частини й мали бути інтегровані у різні бригади. 

«Ми якраз перебували в перехідному періоді й, здається, кілька тижнів взагалі не проводили тренувань. Джон казав: “Я не хочу тут залишатися. Хочу служити в підрозділі, де тренуються і воюють”. Тому він вирішив піти. Разом із ним пішло ще багато хлопців, які не розуміли, що вони взагалі там роблять», — розповідає бразилець, на позивний Кроу, який служив разом із Джоном у Другому інтернаціональному легіоні. 

Джон мав знайомого чилійця у 47 бригаді, який порадив переходити до нього. Тож у лютому 2025-го Джон покинув військову частину легіону й поїхав до Сум. Там підписав контракт із 47 бригадою, куди його взяли на посаду кулеметника. 

«Під час однієї з місій росіяни підірвали наш бліндаж»

Бразилець Кроу спілкується португальською, але Джон каже, що міг його розуміти. У грудні 2024-го та січні 2025-го вони виконували завдання на Донеччині.  

«Під час однієї з місій росіяни підірвали наш бліндаж, і нам довелося відступати на 700–800 метрів через лісосмугу й відкрите поле, поки FPV-дрони намагалися нас убити. Один FPV пролетів прямо переді мною в напрямку Джона, і я подумав, що він загинув, але дрон не влучив — вибухнув за кілька метрів від нього», — пригадує Кроу. 

І додає, що вони разом відбивали штурм росіян на позицію. За словами бразильця, Джон був спокійним і допоміг нейтралізувати противника.

У підрозділі 47 бригади, куди перейшов Джон, більшість військових були латиноамериканцями й розмовляли іспанською. З американцем Патріком вони спілкувалися англійською. У березні чилієць виконував завдання в Бєлгородській області росії, де був поранений.

«Я знайшов Джона в темряві: передньої частини стопи вже не було. Він сам наклав турнікет на ногу й залишався напрочуд спокійним. Я надав йому ще трохи першої допомоги, а потім Очоа (колумбієць — ред.) виніс його на плечах», — пригадує американець Патрік. 

«Дрон скинув на мене гранату, яка розірвала мою ліву стопу. Потім він скинув ще дві гранати, які вибухнули поруч і поранили мене уламками в праву руку», — розповідає чилієць.

У військових був лише маленький ліхтарик, яким вони намагалися освітлювати шлях, розповідає Патрік. Через це росіяни відкривали вогонь. Але йти без світла так само було ризиковано, бо навколо був колючий дріт і, можливо, міни. Поки побратим, колумбієць, ніс Джона понад два кілометри на спині до точки евакуації, той був при тямі:  

«На жаль, я нині втратив із ним контакт. На точці евакуації мене посадили на мотоцикл і відвезли до пункту невідкладної допомоги біля Сум, де мені зробили операцію». 

У 47-й бригаді повідомили, що Джон накази і дисципліну не порушував. Командування не отримувало негативних коментарів щодо чилійця.

10 місяців Джон лікувався і проходив реабілітацію в лікарнях Сум, Києва, Львова, Тернополя. Усе було за державні кошти, а з протезом ноги допомогли волонтери. 

«Мене обурило, що бюрократія важливіша за те, що я поранений»

Для іноземців, які приїжджають воювати, посвідка на тимчасове проживання надається на період контракту в армії та ще на шість місяців після дня розірвання контракту. З початку травня 2026 року Україна вимагає, щоб усі іноземці, які служать в українському війську, отримали таку посвідку. 

Водночас військові іноземці мають підстави для отримання дозволу на імміграцію, якщо відслужили рік або ВЛК визнала їх непридатними. 

Дозвіл на імміграцію — це проміжний документ, який видає Державна міграційна служба України. Після його отримання іноземець має рік, щоб оформити посвідку на проживання. Саме ця посвідка вже підтверджує право людини постійно жити в Україні.

У Джона контракт із бригадою закінчився в січні цього року. ВЛК визнала його обмежено-придатним: він може продовжувати служити в тилу. Але в січні він звільнився зі служби за власним бажанням. 

Джон також поскаржився, що після поранення 47 бригада фактично не надавала йому жодного супроводу. Йому навіть не видали посвідчення учасника бойових дій.

Ми написали запит до 47 бригади, щоб дізнатися, чому юридична служба не допомогла своєму військовому з оформленням документів. Вони відповіли, що попереджали Джона про 90 днів на легалізацію після звільнення з армії і що протягом цього часу він може отримати посвідку та пройти ЕКОПФО. 

Утім, після звільнення зі служби цим вже займаються фахівці супроводу ветеранів війни, додали у частині. Там підтвердили, що Джону не видали УБД, бо «документи на отримання не були подані».

Натомість Джон каже: «Коли я ще служив у бригаді, я навіть не знав, що таке УБД. Мені нічого не пояснили».

Без посвідки на тимчасове проживання Джон не може пройти ЕКОПФО. Це означає, що зараз чилієць не може встановити групу інвалідності й отримати передбачену за це виплату. Якщо йому встановлять другу групу інвалідності внаслідок війни, то держава має виплатити одноразову грошову допомогу розміром 998 400 гривень.  

То в чому ж складність?

Юристка правозахисного центру «Принцип» Софія Саєнко розібралася у справі Джона. За її словами, чилієць не може оформити дозвіл на імміграцію і посвідку на проживання через відсутність необхідного терміну контракту (під час воєнного стану потрібен щонайменше один рік служби).

Так, Джон спочатку служив у Другому інтернаціональному легіоні, звідки самовільно пішов. Далі уклав контракт із 47 бригадою, де прослужив 11 місяців і 15 днів, після чого звільнився за власним бажанням (іноземці можуть подати рапорт на звільнення після пів року служби).

hromadske ознайомилось із витягом з наказу командира 47 бригади. Там вказано, що загальний термін служби Джона у ЗСУ — 11 місяців і 15 діб. Чилійцю не врахували кілька місяців служби у Другому інтернаціональному легіоні. Ба більше, у Джона немає документів про звільнення з легіону. Є лише відмітка у військовому квитку про початок служби там. 

Водночас звернутися напряму до Другого інтернаціонального легіону вже не можна. Усі інтернаціональні легіони з 31 грудня 2025 року перестали існувати як окремі військові частини. Їх інтегрували в різні бригади. 

«Як на мене, наявних документів достатньо, але міграційній службі треба, щоб в обох контрактах і у військовому квитку були ці відмітки. Хоч за наявними документами й так можна порахувати, що в нього більш як рік», — зазначила Софія Саєнко.

Джон двічі звертався до міграційної служби, але, каже, через недостатню кількість документів це не дало результату. 

«У міграційній службі я познайомився з бразильцем, який уже рік працював у цивільній компанії, не вмів навіть привітатись українською — і вже мав посвідку на проживання. А я, попри те що був на фронті, зазнав поранення і щодня докладаю зусиль, щоб вивчити мову, не міг її отримати через бюрократичні питання, яких ніхто не пояснює перед приїздом сюди. Тож зараз я — ветеран війни й водночас нелегал», — скаржиться чилієць.

Нині Джон мешкає у Львові. Поліція на вулиці вже кілька разів перевіряла його документи.

«Мені доводилося пояснювати їм усю свою ситуацію. Вони просто кажуть, що я маю легалізувати свій статус», — додав іноземець.

У Мінветеранів нам пояснили: щоб отримати одноразову грошову допомогу, спочатку потрібно оформити статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Іноземним військовим цей статус надає міжвідомча комісія при міністерстві.

Однак перед цим необхідно пройти оцінювання повсякденного функціонування — ЕКОПФО — та отримати відповідний висновок. За проходження цієї процедури відповідає Міністерство охорони здоров’я.

У МОЗ натомість відповіли, що іноземець може пройти ЕКОПФО лише за умови, що законно проживає в Україні. Якщо чинної посвідки немає, спочатку потрібно врегулювати законність проживання. 

Водночас там наголосили, що декларація із сімейним лікарем необов’язкова. Направлення може сформувати сімейний чи профільний лікар, який лікував поранення, або голова ВЛК чи іншої визначеної комісії. 

Зрештою, hromadske надіслало запит до Міноборони щодо цієї ситуації. Після цього Джон повідомив, що з ним звʼязалися й запропонували прибути до рекрутингового центру на заході України. Там чилійця поселили в гуртожитку, допоки допомагають із документами. Нині працюють над оформленням, зокрема, посвідчення УБД. 

Софія Саєнко зазначила: якщо в рекрутинговому центрі Джону не допоможуть, вона сама шукатиме частини, які зможуть надати документи про службу чилійця у Другому інтернаціональному легіоні. 

Експерт департаменту правового захисту центру «Принцип» Ігор Косяк припускає, що ситуацію Джона можна обіграти в такий спосіб: 

«Іноземець разом із людиною, яка може виступити як поручитель (щодо місця проживання та наявності в нього можливості проживати в Україні), повинні звернутися до міграційної служби із заявою щодо продовження легального перебування на підставі отримання документів для дозволу на імміграцію». 

Таку заяву розглядають протягом трьох днів і після ухвалення рішення можна звертатися до лікаря, щоб отримати направлення на ЕКОПФО.

На момент публікації цього матеріалу експертна комісія вже почала оцінювання стану здоровʼя Джона.

Історія Джона — не поодинокий випадок, а частина ширшого контексту, яким активно послуговується російська пропаганда. За даними нашого моніторингу, реальні проблеми з мовою, адаптацією чи виплатами вона перемішує з вигадками про чисельність та «найманців», а самих бійців зображує то «привілейованими заробітчанами», то «ошуканими жертвами, яким нічого не платять» — залежно від того, що вигідніше в конкретному наративі.