Чому для мене й багатьох маріупольців «летючий» БМП Драпатого — один із символів втрати дому

Відео датоване 2014 роком. І чомусь окремі Telegram-канали й навіть низка поважних медіа назвали цей маневр «проривом під час звільнення міста». І ось саме тут криється весь біль та сум — мій і моїх земляків.

Бо насправді Маріуполь звільнили від «ДНР» 13 червня 2014 року. А на відео 9 травня — БМП рухається не в місто, а з нього. Тоді українські військові намагалися запобігти захопленню сепаратистами будівлі міського управління міліції. Добровольці з «Дніпра», «Азову» та батальйон Драпатого ліквідували частину бойовиків. Але потім усі силові підрозділи отримали наказ залишити місто. Коли важка техніка відходила, сепаратисти перегородили їм проїзд. І от тоді Драпатий наказав своєму водію тиснути на газ.

Ось як події того дня в соцмережі описує фотожурналіст Сергій Ваганов: «“Летюча БМП” рухається із центру в напрямку аеропорту. Буквально драпає з міста. Тому не варто робити із цієї “летючої БМП” Драпатого символ звільнення Маріуполя, бо це стало скоріше символом його захоплення».

Моя колега з DII Ukraine згадує 9 травня 2014-го так: «Після того як ця БМП виїхала з міста, вночі почався жах. У мене під домом громили ломбард, і тоді я вперше в житті відчула тотальну небезпеку у своєму затишному місті й у своїй квартирі. І тривало це все до 13 червня. Я дуже добре пам’ятаю ці події, вони сильний злам зробили в моєму відчутті безпеки».

І я розумію, про що говорить колега. Бо теж була там неподалік, жила в центрі. Саме тоді вперше переїхала з дому до сестри — трохи далі, бо з немовлям було страшно поруч із натовпом.

Та вперше мені стало страшно за дітей 3 травня 2014 року. До того все, що відбувалось у місті, сприймалося скоріше як маскарад. Але 3 травня росіяни у співпраці з місцевими сепаратистами й заробітчанами (росіяни платили за чергування біля міськради, і багато працівників заводів після зміни йшли почергувати, бо заробляли на заводах тоді небагато) влаштували справжнє пекло в центрі. Спочатку — стрільба, потім — пограбування місцевих магазинів. 

Напередодні 9 травня всі були тривожні. російські соцмережі попереджали про провокацію з боку ЗСУ. І це давало розуміння, що саме росіяни готують провокацію. Ми з колегами працювали з дому, не пішли до офісу сайту 0629 — це було небезпечно. Наш офіс був поруч із будівлею міськуправління міліції і захопленою міськрадою. І кожні вихідні сепаратисти приходили під наш офіс із погрозами всіх убити, повісити на шибениці. Якось намагалися зламати двері. 

9 травня я вийшла на проспект Миру (тоді ще Леніна) і спостерігала, спочатку як українська військова техніка заходить у місто. Це була стара техніка. На заході одна броньована машина навіть втратила керованість і влетіла у велику ялинку.

А потім на цю машину стали стрибати місцеві, поводячись як божевільні. Накачані пропагандою, люди намагалися зупинити цю техніку. Це було страшно. А потім пролунали постріли. Військові стріляли в повітря, намагаючись розігнати натовп. Жінки кидалися на БТРи.

Я не плакала — була немов паралізована. Не розуміла, що взагалі відбувається, і стала телефонувати у пресслужбу міліції, щоб отримати крихти інформації. Але не отримала нічого. Повернулась додому, і мені вперше було страшно йти рідними вулицями, де я знаю кожен камінець. Ми зібрали речі й вирішили поїхати до родичів — трохи далі від центру міста.

Ну, а потім був «легендарний прорив у Маріуполь» на БМП.

Зараз чимало людей у соцмережах переконують: хіба має значення напрямок руху тієї БМП, адже картинка красива та й не всі пам’ятають, куди вона взагалі рухалася? 

Але як журналістка і як людина я впевнена: до фактів треба ставитися з повагою. Навіщо нам створювати паралельну реальність, коли й справжня дивує без кінця?! Вигадані подвиги позбавлені сенсу, коли щодня тисячі людей роблять невигадані, справжні, — звільняючи країну. Тому місія українців — не писати і ширити казки, а фіксувати правду та ділитися нею. Такою, якою вона є. І якою її обов’язково мають побачити наші діти й онуки.